18.02.2024

Образи «винного комплексу» в художній структурі трилогії Г. Шевальє про Клошмерль

Образи «винного комплексу» в структурі трилогії Г. Шевальє

Ю. А. Ващенко

У трилогії Г. Шевальє («Клошмерль», 1934, «Клошмерль Вавилонський», 1954, «Клошмерль-водолікарня», 1963) міфопоетичні образи відтворюють провідні компоненти архаїчної картини світу, серед яких - циклічне сприйняття часу, ізоморфізм людини і природи, орієнтація на систему універсальних бінарних опозицій. Тема вина (виноробства) і численні образи «винного комплексу» посідають у художній структурі романів трилогії особливе місце. Аналіз образів цього семантичного поля виявляє різнорідні їх джерела, що мають, як правило, міфопоетичну природу.

Однак міфопоетичний аспект творів Г. Шевальє залишився поза увагою дослідників і на його батьківщині, і за кодоном. Французьке літературознавство зберігає традицію утримувати творчість письменника в межах «регіональної» літератури, яка має у Франції відчутне нашарування «маргінальності». А відтак романи Г. Шевальє поділяють долю більшості творів «регіональних» письменників - побіжний перелік на останніх сторінках підручників і відсутність академічних досліджень. Російські [4; 6] і вітчизняні [5; 7] розвідки щодо творчості Г. Шевальє поодинокі й також не містять спроб врахувати по- справжньому калейдоскопічну природу його творів, зокрема, їх міфопоетичний вимір. Мета цієї статті - проаналізувати функціонування міфологеми вина й образів «винного комплексу» на всіх рівнях художньої структури романів клошмерльської трилогії.

Вино відоме як давній міфологічний знак родючості, і ця символіка виявляється продуктивною для образної системи романів Г. Шевальє. Водночас міфологема вина містить і деякі інші компоненти семантики. Так, для багатьох культур (наприклад, єгипетської, вавилонської та інших близькосхідних традицій) властивий «міфопоетичний образ вина, що символізує радощі життя» [3, т.1, с. 236]. Таку іпостась «винного комплексу» також актуалізовано в трилогії про Клошмерль. Цей міфологічний зміст часто реалізовується в романах Г. Шевальє через посередництво традиції народної сміхової культури. Ряд вина - питва - пияцтва, який разом із рядами їжі, смерті, скатологічним і статевим рядами є органічним елементом карнавальної образності, формує «матеріалізуючу» сферу трилогії і вочевидь домінує в її міфологемному коді.

Структуруюча роль образів «винного комплексу» виявляє себе на рівні композиційному. Рамкові епізоди «Клошмерля», симетричність яких підкреслено ідентичністю міста дії, складу персонажів і словесних формул, містять набір ключових понять, які задають тон розповіді. В експозиції серед художніх «камертонів» роману домінують образи винної тематики: «les vins les plus fruités» («найсмачніші вина»); «l’odeur du vin nouveau» («аромат нового вина»); «Clochemerle retentissait d’un bruit de futailles rémuées» («Клошмерль гримить від гуркоту перекочуваних бочок»); «On voyait partout les éclaboussures des grappes pressées, et des alambics distillaient déjà le marc» («Всюди летіли бризки від чавлених грон, а з кубів вже капала виноградна горілка»); «le vin s’annonçait exellent» («вино мало бути предобрим») та ін. [10, с. 9-20] (тут і надалі, якщо це не зазначено окремо, переклад роману «Клошмерль» наш - Ю. В).

Романний хронотоп також виявляє зв'язок із образами «винного ряду». Місцевість і вино, що тут виробляється, є синонімами, вони неподільні, їх достоїнства тотожні. Спроба описати край Божоле (адже «<...> le Beaujolais est mal connu, comme cru et comme région, des gastronomes et des touristes» [10, с. 23]

«<...> Божоле і його вино недостатньо відомі гурманам і туристам») неминуче обертається на перелік характеристик місцевого напою: «le vin de Beaujolais a ses vertus particulières, un bouquet qui ne peut se confondre avec aucun autre» [10, с. 23] («вино Божоле має свої особливі достоїнства, букет, що його не можна сплутати з жодним іншим»). Сам Бахус, який вже кілька віків знаходив собі затишний притулок у Божоле («Bacchus, réfugié depuis quelques siècles en Beaujolais, < ... >» [10, с. 103]), панує в цьому краї, який «partage avec la Bourgogne, le Bordelais, l’Anjou, les Côtes du Rhône, etc., l’honneur de produire les plus fameux vins de France» [10, с. 21] («поділяє із Бургундією, Борделе, Анжу, Кот-дю-Роном та іншими землями честь виробляти найславетніші вина Франції»). У романі «Клошмерль-водолікарня» ще раз підкреслено зв'язок неповторних якостей місцевого вина їз землею, що його живить: «< ... > fameux vignobles <...> plongaient leurs racines dans une terre extrêmement riche en suc odorant. Ce suc donnair au vin de Clochemerle un bouquet particulière, <...>» [12, с. 21] («<...> прославлені виноградники <...> сягали корінням, у зем,л^о, надзвичайно багату запашними соками. Ці соки надавали клошмерльскому вину неповторного аромату, <...>» - переклад роману «Клошмерль-Водолікарня» тут і надалі наш - Ю. В.). Тому власність, яку над усе цінують у цих краях - родючі схили гір у зелені виноградників: мер містечка щасливий «à se sentir puissant, craint, propriétaire de beaux biens au soleil» [10, с. 20] («від свідомості своєї сили, від того, що він придбав гарні володіння під сонцем»). Навпаки, той, хто позбавлений такої власності, викликає лише зневажливу жалість, наприклад, «le fébril Tafardel - un malheureux qui ne possédait pas un lopin de bonne terre, pas un pied de vigne» [10, с. 20] («немічний Тафардель - бідолаха, що не мав ані латочки землі, ані кущика винограду»).

Вино і пов'язані з ним трудові цикли є важливими складниками щорічного кругообігу: це компоненти ідилічної картини світу, які забезпечують спокій і природний стан речей. Вони є фоном динамічних сюжетних подій. Оскільки пружиною романної дії є перипетії навколо спорудження в містечку громадського пісуара, «ряд» питва-пияцтва суто в раблезіанському дусі перетинається з «рядом» екскрементів, передусім із образами сечі: «Ces grands élans du gosier eurent pour conséquence <...> un travail rénal très soutenu, suivi de joyeuses dilatations des vessies, qui demandaient à s’épancher fréauemment» [10, с. 103] («Цей ентузіазм горлянки призводив <…> до безперервної роботи нирок з наступним щедрим наповненням січового міхура, що вимагав частого випорожнення» [9, с. 81]). Тому клошмерляни мали «два великі задоволення поспіль» («on éprouvait à la fois deux satisfaction» - «boire bien à sa soif et uriner ensuite jusqu’à la dernière goutte» [10, c. 104]) - «напитись досхочу, а потім вицідити все до останньої краплини» [9, с. 82]. Образи цієї тематики пронизують всю сюжетну сферу роману. Саме ставлення до «гігієнічного павільйону» (схвальне або негативне) розділяє Клошмерль на два непримиренних табори.

Порушення життєвої гармонії, взаємна ворожнеча розглядаються як явища недоречні у виноробському краї: «que c’est pas une vie enviable de s’engueuler, de se battre et de s’assassiner. Surtout dans un pays de bon vin, comme voilà chez nous» [10, с. 348-349] («<...>, бо що ж то за життя, коли лаються, б'ються і вбивають одне одного. А надто в стороні, де добре вино, як оце в нас » [9, с. 269]). Коли ж у Клошмерлі дійсно усе пішло шкереберть («tout de guingois»), єдиним способом не допустити серйозних прикрощів міг стати тільки рятівний збір винограду: «<...>si elles [les vendanges], <...>, arrivaient vite, ça arranger tout, rapport à l’occupation depuis le grand matin, <...>, et au souci de faire le vin bon, qui passe avant tout. Elles auraient remis le monde dans le chemin du sérieux, les vendanges. Quand le vin est cuvé, tout ceux de Clochemerle s’entendent comme famille uni, <...>» [10, с. 321] («Якщо виноград достигне швидко, тоді все скінчиться гаразд: <...>, бо найголовніше - це надушити доброго вина. А як зберуть виноград, увесь народ знов посерйознішає. А ще коли начавлять вина, тоді всі клошмерляни дійдуть згоди, мов у доброму сімействі, <…>» [9, с. 249]).

Образи вина, ототожнюючись зі сферою родючості, приєднуються до позитивного полюса амбівалентної опозиції 'життя - смерть'. У романі «Клошмерль Вавилонський», в епізоді, що описує смерть кюре, вони виразно виявляють свою життєстверджуючу природу: «La mort du cure Ponossе eut lieu au mois des vendanges, comme son ^ег Clochemerle était imprégné d'une odeur de vin doux, dans la gloire d'un septembre doré, éclatant et chaud. Le vieux prêtre mourut dans l'apothéose d'une grande année, fameuse pour le vin. Une de ces année dont l'âme parfumée jaillira plus tard des flacons pour réjouir le coeur des hommes, célébrer les abondances de la terre, le souvenir des jours heureux et des étés parfaits» [11, с. 6]. («Смерть кюре Поносса припала на місяць збору винограду, коли його любий Клошмерль був просочений ароматом солодкого вина, обкутаний славою позолоченого вересня, виблискуючого й теплого. Старий пастор помер в апофеоз великого року, сприятливого для вина, одного з тих років, що їх запашна душа рине потім із пляшок, щоб звеселяти людські серця, славити достаток землі в пам'ять про щасливі дні й чудові літні місяці» - переклад роману «Клошмерль Вавилонський» тут і надалі наш - Ю. В.). Вину цього благодатного року навіть дали ім'я Поносса, що слугувало гарною «посмертною компенсацією» для старого божолейського кюре», який за життя вірив, що віддана робота «з виробництва рятівного, цілющого і звеселяючого вина повинна задовольнити Бога» [11, с. 6-7].

Клошмерляни упевнені, що «Le vin nouveau, c ’est encore meilleur pour la santé que l’eau bénite» [11, с 6] («молоде вино ще корисніше для здоров'я, аніж свята вода»), що «du vin pour la messe du pape ça» [10, c. 349] («таке вино і для папської меси згодилося б»). Воно може замінити святу воду під час хрещення. Щоправда, йдеться про освячення в дусі карнавалу, й усі учасники та елементи обряду мають підкреслено карнавальний характер: замість священика це таїнство за допомогою пляшки вина Божоле, «сміючись» і «похитуючи стегнами богині» («en roulant ses hanches de déesse»), здійснює зваблива жінка: «cefut elle donc qui baptisa, en riant, l’urinoir, <...>» [10, с. 100].

Система персонажів роману «Клошмерль» побудована як колективний портрет городян, і майже кожний із них схарактеризований через ставлення до вина. Усі жителі Клошмерля - передусім винороби (і споживачі вина). У міфопоетичному романному контексті це цілком закономірно. Перетворення міфологічного образу (наприклад, рослинного) в літературний персонаж у випадку з лозою і вином, за твердженням О. Фрейденберг, відбувається таким чином: «<...>, у той час як 'бог' дасть їх уособлення, 'герой' виявиться п'яницею, або виноградарем, або продавцем вина» [8, с. 207].

Найважливішою рисою, що об'єднує клошмерлян, є прихильність до дарів Бахуса: «on but comme on sait boire au Clochemerle, c’est-à-dire beaucoup» [10, с. 157] («Пили так, як уміють пити в Клошмерлі, - тобто шбагато»); «<...> l’on entreprit, dés la mois de mai, de boire à la cadence d’été, laquelle est, à Clochemerle, fameuse cadence» [10, c. 103] («вже з травня люди перейшли на літню норму вина, якою славиться Клошмерль,<...>»). Пристрасть виноробів до випивки включено в архетипну опозицію 'свій - чужий' (у модифікації 'сільський - міський'): про таку норму вина «не можуть навіть скласти собі уявлення кволі та бліденькі питці великого міста» [9, с. 81] («ne peuvent se faire la moindre idée les faibles et pâlots buveurs de la ville») [10, с.104 ]. Невдале вино - це «semblable cochonnerie pour gosiers d’étrangers» - «свинське пійло для чужоземних глоток».

Вино - і головне багатство цих місць - «des réserves de vieilles bouteilles accumulées dans la cave du presbytère, richesse inestimable qui provenait des dons de la piété <...>» [10, с. 48] («у підвалі кюре зберігалося неоціненне багатство – старі бутлі з вином, подаровані благочесними городянами»), і кращий засіб від всіх бід: «тонкий букет вишуканого вина» був «необхідною утіхою» для клошмерльского кюре - «щоденні два літри» «ніколи не каламутили йому розум, але приводили в дивно блаженний стан, який <...> допомагав йому перенести службові прикрощі, посилені прикрощами домашніми, <...> » [10, с. 47]). І авторитет місцевого кюре зміцнився серед жителів Клошмерля завдяки його репутації знавця вина, «яке він навчився майстерно смакувати». Звичка до вина поліпшує вдачу і пояснює наявність у городян їхніх найкращих рис - у Клошмерлі навіть «le sectarisme, humanisé par la bonne humeur que dispense le vin de Beaujolais, ne se montre pas intraitable» - «релігійний фанатизм, пом'якшений добродушністю городян, до якої спонукає вино Божоле, виявляє певну гнучкість» [10, с. 28].

Відповідно до «матеріалізуючої» функції образів аналізованого ряду в безпосереднє сусідство з їжею і вином приводяться найрізноманітніші речі та явища, в тому числі духовні й піднесені [2, с. 327]. Навіть перебування в раю не можна уявити без вина: клошмерльский кюре мріяв, що перебування в райських кущах буде сповнене нескінченним питвом вина Божоле: «Ponosse avait <...> imaginé que le temps en paradis serait employé à boire sans fin du vin de Clochemerle» [10, с. 49]. Таке уявлення є традиційним фольклорним мотивом. О. Фрейденберг звертає увагу на те, що «<...> в «Республіці» Платона і в Аристофана <...> йдеться про пияцтво померлих, що постійно бенкетують»; «саме уявлення про рай пов'язане із вічними актами їжі й питва» [8, с. 62].

Вино дарує поетичне натхнення - так народжується опус місцевого поета Самотрака - «грандіозне творіння у 120 строф, плід п’яти тижнів і творчої лихоманки, збуджуваної вином Божоле» («une oeuvre maîtresse de cent vingt vers, fruit de cinq semaines et d’une fièvre lyrique, entretenue au marc de Beaujolais <...>» [10, с. 92] - і ораторські здібності: вчителеві Тафарделю «схильність до божолейського вина» допомагає зберегти «запальне красномовство й міць войовничих переконань» («une flamme de parole et une force de convictions agressives» [10, с. 76]). Образи вина виявляють властивий карнавальній традиції зв'язок «зі словом, з мудрою бесідою, з веселою істиною» [1, с. 310]; під час застілля змішуються політика і гаргантюанська обжерливість, тости й нові промови: «accumulanions politiques et gargantuesques de truites, de gigots, de volailles, de gibiet, de vieilles bouteilles, de marc du pays, de toastes et de nouveaux discours» [10, с. 101].

У клошмерльській трилогії вино є мірою всіх речей, універсальною мовою, якою герої здатні передати будь-які поняття й почуття - від буденних до піднесених. Порівняння з міцним вином допомагає сільському поліцейському точно визначити характер стосунків між персонажами: «Enfin par moments c’était évident, comme pour nous autres de Beaujolais quand on a sucré le vin, qu’il était dans le dernier bien de l’accord» [10, с. 323] («Коли вино міцне, ми, божолезці, чуємо це відразу. Так і тут, часом було очевидно, що вони вже дійшли найповнішої згоди,<...>»). Вино - це і буквальна міра фізичної сили: «Faut dire que l’Arture, c ’était un grand fort, qui mettait une feuillette pleine sur une charrette sans seulement faire han!» [10, с. 311] («Треба сказати, що Артюр був чоловік дужий: він умів, не хекнувши, поставити на тачку повну діжку вина»).

Тут і «розум вимірюється чутливістю піднебіння» - «L’intelligence s’y mesure à la finesse du palais. Quiconque, sur trois lampées, plusieur fois promenées autour des gencives, ne sait pas dire: «Brouilly, Fleurie, Morgon ou Juliénas», est imbécile de modèle courant pour ces fervents vignerons» [10, с. 46] («Той, хто за три ковтки, проганявши вино кілька разів у роті, не скаже: «Бруйї», «Флері», «Моргон» чи то «Жюльена», вважається у цих завзятих виноградарів звичайнісіньким йолопом» [9, с. 37]). Вживання вина звичними дозами переконливо свідчить про здоровий розум. Приклад тому - «<...> татусь Панмоль, якому вже сто три роки минуло, <...> зберігав повний розум: це можна довести тим, що він добре перехиляв чарчину,<...>» [9, c. 245]. З іншого боку, невміння пити розглядається як риса небезпечна: «Une fois qu’il avait un verre de trop, ça devenait épouventable, <...>. C’est bien pour dire que les opinions, si elles vont se loger dans les crânes faibles, ça peut tourner au désastre» [10, с. 345] («коли Тафардель випивав зайву склянку, він ставав нестерпним, <...>. На мою думку, якщо вже переконання оселяться в слабкій голові, очікуй біду»). Серед причин, що викликали побоїще в корчмі Торбайона, - зловживання клошмерльским вином: «Nous avons du vin traitre dans notre pays: un qui n’a pas l’habitude, ça lui met vite la tête pas d’aplomb. A parler franc, cette troupe, elle dessoulait guère entre les repas» [10, с. 332] («<...> у наших місцях <...> підступне винце: хто до нього не звик, той відразу дуріє. Чесно кажучи, цей загін не встигав протверезіти між двома випивками»).

Відчуття біди, що наближується, пов'язується у свідомості клошмерлян із очікуванням грози, здатної знищити виноградники, а втрата урожаю сприймається як найсуворіша кара: «Frappé terriblement par l’agression céleste, le bourg se voyait déjà ruiné, anémié, exsangue, devant une longue année d’expiation, avec des caves vides, <...>» [10, с. 41]. («Уражене страшним гнівом небесним, містечко вже бачило себе зруйнованим, спустошеним, знекровленим, приреченим на довгий рік спокути, на рік, позбавлений прибутків, на рік із порожніми льохами»).

Доки в Клошмерлі панував мир, там відбувалися події, подібні до євангельського чуда перетворення води на вино: «<...>, ce vrai miracle de Cana qui se faisait pour eux, Dieux puissant!» [10, с. 154] («<...>, це було справжнім чудом в Каш Галілейській, влаштованим для них, Господи всемогутній!»). Однак коли первісна ідилія в містечку була порушена і вибухнула серія святотатственних скандалів, сталося протилежне: «<...>, tout le vin de Clochemerle à la fois changé en eau des ruisseaux» [10, с. 341] («<...>,все вино Клошмерля одразу перетворилося на воду дощових струмків»).

Міфопоетичну основу образів «винного ряду» яскраво виражено в епізоді руйнівної бурі. Вино - сама «плоть і кров» Клошмерля: дійсно, це древній міфологічний символ родючості й міфологічний знак, що ототожнюється з кров'ю людини. Найдавніші свідчення міфологічної тотожності вина й крові виявляються в давньохетських ритуалах і середньохетських текстах присяги воїнів, де той, хто здійснює обряд, наливаючи вино, вигукує: «Це не вино, це кров ваша». Продовження - із збереженням тих самих словесних формул - спостерігаємо в християнській міфології (у словах Ісуса Христа, що взяв чашу вина і сказав: «Це кров моя» [Матв.: 26, 28]) [3, т.1, с. 236]. Співвіднесення вина й крові «простежується також в культі угаритського бога (Смерть-і-Зло), якого зрубують, як лозу у винограднику, і в грецькому культі Діоніса, містерії якого передбачають розривання божества на частини» [3, т.1, с. 236].

Тема вина в романі «Kлошмерль» виявляє несподівані грані, вплітаючись в іронічно-сатиричний контекст епізодів, пов'язаних із показом жорстокості й абсурду війни (наприклад, у розповіді про капітана Тардіво алкоголь виявляється і стимулом «військової доблесті», і засобом, що допомагає пережити жах кровопролиття). У селі, куди відійшла рота, «<...>, les caves étaient bien garnies par de tonneaux, de bouteilles de quetsche et de mirabelle» [10, с. 303] («у льохах було повно бочок і пляшок зі сливовою наливкою та мірабелем»). «Всі напилися» («Tout le monde s’enivra») перед тим, як іти в атаку. На похвалу полковника за хоробрість в бою Тардіво відповів: «Ми були п'яні, як ніч...!» («On était fin saouls»). Пересвідчившись, що «<...>на війні п'яний іде прямо» («<...>, à la guerre, un homme saoul marche droit»), Тардіво більш не зважувався відправлятися на передову, не зарядившись спершу солідною порцією спиртного («<...> ne s’aventura plus sur la ligne de feu sans etre muni d’une grosse provision d’alcool» [10, с. 304]). Вино і життєстверджуюча символіка, що пов'язана з ним, протистоїть тут війні, яка несе смерть. Kарнавальні образи підкреслюють жах кровопролитної бойні.

У третій частині трилогії «Kлошмерль-водолікарня» намір впровадити нові методи «водолікування» в практичному і консервативному Kлошмерлі викликає неприховане глузування лікаря Мурая, який віддає перевагу медичним достоїнствам вина: «Вино має безперечні бактерицидні

властивості» [12, с. 33]. «Якщо він не п'є вина, значить, він хворий» [12, с. 40]. «Пийте, щоб бути здоровими», «Лікуйтеся весело» [12, с. SS] - закликають рекламні слогани нового курорту. Елошмерляни вироблятимуть тепер нову марку вина особливої селекції «Чан курортника», корисного для хворих завдяки його «антитоксичним властивостям».

Отже, картина світу, яку Г. Шевальє вибудовує в романах трилогії, є міфологічно орієнтованою і являє ігрову подібність до «первинної» міфологічної реальності. Одним із виразних чинників, що структурують художню тканину романів про Kлошмерль, виступає міфологема вина; вона відбиває карнавально переосмислені архетипні схеми. У просторі романних образів міфопоетичні метафори фіксують послідовні стадії розвитку архаїчної картини світу та втілюють різні сторони своєї семантики. Структуруюча функція образів «винного комплексу» виявляє себе на композиційному, хронотопному, персонажному, проблемному, образно-символічному рівнях романів клошмерльської трилогії.

Література:

Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / Бахтин Михаил Михайлович. - М. : Худож. лит., 1990. - 542 с. : ил.
Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе / Михаил Бахтин // Вопросы литературы и эстетики. - М. : Худож. лит, 1975. - С. 234-407.
Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х т. / Гл. ред. С.А. Токарев.- М. : НИ «Большая Российская энциклопедия», 19SS - Т. 1. А - K. - 672 с.; Т. 2. K - Я. - 720 с.
Михайлов А. В. Габриэль Шевалье и его роман / А. Михайлов // Шевалье Г. Клошмерль. - М. : Худож. лит.,1988. - С. 5-16.
Михилев А. Д. Французская сатира второй половины ХХ века (социально-идеологический аспект и поэтика) / А. Д. Михилев. - Харьков : Изд.-во при Харьковском госуниверситете «Выща школа», 1989. - 184 с.
Рыкова Н. Предисловие. / Н. Рыкова // Шевалье Г. Святой холм [роман] / Пер с франц. А. П. Зельдович. - Л. : Гослитиздат, 1939. - С. 3-6.
Соколовський П. Габрієль Шевальє. Біографічна довідка / Петро Соколовський // Шевальє Г. Клошмерль. - К. : Дніпро, 1973. - С. 292-294.
Фрейденберг О. М. Поэтика сюжета и жанра / О. Фрейденберг. - М.: Лабиринт, 1997. - 448 с.
Шевальє Г. Клошмерль / Габрієль Шевалье. - К. : Дніпро, 1973. - 295 с.
Chevallier G. Clochemerle / Gabriel Chevallier. - P. : Presses univ. de France, 1966. - 434 p.
Chevallier G. Clochemerle Babylone / Gabriel Chevallier. - Roman. 130-e éd. - P. : Le Quadrige de l’Apollon, presses universitaires de France, 1954. - 320 p.
Chevallier G. Clochemerle-les-bains / Gabriel Chevallier. - Roman. - P. : Flammarion, 1963. - 439 p.

Л-ра: Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Сер. : Літературознавство. – 2012. – Вип. 1 (1). – С. 35-42.

Біографія

Твори