18.02.2024

Засоби художньої реалізації антиномії «Рим» – «Провінція» в просторово-часовій структурі роману М. Юрсенар «Спогади Адріана»

Просторово-часова структура роману М. Юрсенар «Спогади Адріана»

Г. С. Сатановська

Марґеріт Юрсенар (1903-1987 рр.) - одна з ключових фігур французької інтелектуально-філософської прози ХХ століття. Багатий творчий доробок письменниці налічує понад тридцять творів різних жанрів (романи, оповідання, поеми, есе, казки), серед яких роман «Спогади Адріана» (1951 р.) займає особливе місце.

У зарубіжному літературознавстві роман «Спогади Адріана» прийнято вважати філософсько-історичним [1]. Дослідники Ж. Бло [2], К. Годен [3], Дж. Е. Говард [4] та Дж. Г. Сарнекі [5] вивчають питання психоаналізу та автофікціональності у творі. М. Ґосляр [6] та М. Ґалі [7] акцентують увагу на філософській і гуманістичній проблематиці роману. Російське юрсенарознавство представлене роботами Ю. Давидова [8] С. Завадовської [9] та С. Жиронкіної [10], які звертаються до питань самопізнання та відповідальності особистості у творах письменниці, а також Н. Соболєвої [11], у дослідженні якої вивчаються жанрові особливості романів М. Юрсенар, а також деякі темпоральні характеристики. В українському літературознавстві до тепер не існувало наукових розвідок присвячених творчості письменниці, зокрема хронотопному аспектові її романів.

Метою представленої статті є аналіз просторово-часової структури роману «Спогади Адріана» та виявлення художніх засобів реалізації смислової опозиції «Рим - провінція», що є актуальним для подальшого вивчення поетики романної творчості письменниці.

Твору надана форма послання римського імператора Адріана своєму вихованцеві Марку Аврелію, в якому спогади про ключові події життя правителя доповнюються його філософськими роздумами. Проблематика роману полягає у процесі набуття самості особистості, це твір путі, тож зовнішні хронотопні характеристики слугують для втілення особливостей хронотопу внутрішнього.

Питання просторово-часових відносин у художньому творі є актуальними для сучасного літературознавства. Хронотоп відображує метод і стиль письменника та виконує смислотворчу і жанротворчу функції. Проблемою просторово-часової організації тексту займалися М. Бахтін [12], Ю. Лотман [13], В. Топоров [14], Ґ. Башляр [15].

М. Бахтін є основоположником теорії хронотопу в літературознавстві; на його думку, хронотоп виконує формально- змістовну функцію, при цьому, час превалює над простором.

Ю. Лотман у своїх дослідженнях більшу увагу приділяє саме категорії простору та стверджує, що простір тексту є моделлю картини світу письменника, яка знаходить своє втілення в художньому тексті.

В. Топоров розглядає хронотоп з погляду міфопоетики художнього твору, він вважає, що простір тексту наповнений сакральними об'єктами, які перебувають один з одним у відносинах, а також структурно організують простір, надаючи йому певне значення.

Серед сучасних досліджень, присвячених проблематиці хронотопу, вирізняються розвідки Кискіна О. [16] та Комарової К. [17].

Звертаючись до класифікації різних видів романних хронотопів, запропонованої М. Бахтіним [12], відзначимо, що просторово-часова організація роману «Спогади Адріана» зазнала вплив третьої модифікації античної автобіографії, особливостями якої є форма дружнього листа, висунення на перший план особистісного аспекту подій враховуючи й події державного характеру, розподіл подій за рубриками, орієнтація на філософію як на найвищу інстанцію, а також надання великої уваги темі смертності людини.

У просторово-часовій структурі роману центральне місце займає хронотоп Риму, організація якого вирізняється ускладненістю, перебіг часу в ньому прискорюється, а простір стискується, все свідчить про напруженість, швидкоплинність і протистояння. Рим для головного героя - це місце «<...> où des hommes encapuchonnés de lourdes toges luttent contre le vent de février...» [18, с. 47] «<...> де люди, занурившись з головою у важкі тоги, борються з лютим вітром...» (тут і надалі переклад наш - Г. С.); «<...> où se font et se défont continuellement les affaires du monde.» [18, с. 47] «<...> де безперестанно вирішуються справи світу». Зрештою герой вважає, що «Comparée à ce monde de l’action immédiate, la bien-aimée province grecque me semblait somnoler dans une poussière d’idées respirées déjà...» [18, с. 47] «У порівнянні з цим світом негайних дій, здавалось, що моя кохана грецька провінція дрімала в пилу вже відмерших ідей.» Стилістично ці часові характеристики хронотопу Риму підкреслюються теперішнім часом дієслова - Présent, тобто, дія «тут і зараз».

За сюжетом роману майбутній імператор Адріан, який обіймав посаду трибуна V-го Македонського Легіону, відправився у військовий похід по країнах Мезії, а також по сусідніх східних регіонах. Сам Адріан говорить про ідею від'їзду таким чином: «Si elle s’était prolongée trop longtemps, cette vie à Rome m’eût à coup sûr aigri, corrompu, usé» [18, с. 55]. «Якби це життя в Римі тривало занадто довго, воно б мене, певно, озлобило, розбещило та знесилило». Коли мова заходить про землю скіфів, романний простір розширюється, стає безкінечним, а перебіг часу уповільнює свій хід (стилістично це виражається минулим незавершеним часом Imparfait). «La plaine ne se terminait qu’au ciel. Mon émerveillement ne cessait pas en présence du miracle des fleuves: cette vaste terre vide n’était pour eux qu’une pente et qu’un lit» [18, с. 57]. «Краєм величезної рівнини було небо. Дивовижність тих рік мене безмежно захоплювала: ця пустельна земля була для них лише схилом, лише ложем».

Ця нескінченність зовнішнього простору корелює з безмежністю простору внутрішнього - відчуттями і мріяннями героя: «J’envie ceux qui réussiront à faire des deux cent cinquante mille stades grecs... <...> Je m’imaginais prenant la simple décision de continuer à aller en avant, sur la piste qui déjà remplaçait nos routes» [18, с. 59]. «Я заздрю тим, кому вдасться здійснити кругосвітню подорож.. .<...> Мені уявлялося, що я приймаю просте рішення продовжувати йти вперед тією тропою, на якій кінчалися наші дороги». Немає вже і властивих для Рима напруги і протистояння - Адріану легко вдається спілкування з місцевим населенням, з яким римляни торгують кіньми.

Ставши імператором Риму, Адріан вирушає в подорож германськими землями: «Des dunes désolées composaient un paysage septentrional coupé d’herbes sifflantes...» [18, p. 150]. «Понурі дюни утворювали північний краєвид, який обрамовували трави, що висвистували з поривами вітру». Проте, герой підкреслює свої ніжні почуття до тих країв: «J’aimais ces lieux tristes... ce ciel brouillé, ces fleuves boueux creusant une terre informe et sans flamme...» [18, p. 157]. «Я любив ці сумні місця. це небо в серпанку, ці каламутні ріки, що заглиблювались у безформну та необроблену землю».

Одним із ключових моментів у сюжеті роману є сходження Адріана на верхівку Етни. «Ce fut l’une des cimes de ma vie « [18, p. 179]. «Це була одна з вершин мого життя». У цьому прикладі зовнішній простір збігається з внутрішнім - із піднесеним психологічним станом героя - адже це був апогей його кар’єри та кохання до Антиноя. Відмітимо, що цьому сходженню передують численні подорожі Середземним морем, які Адріан не може згадати всі, тобто спочатку час прискорився, а потім сповільнився у важливому для героя моменті. Цей момент мав місце не в Римі, а в провінції.

Крім того, для художнього простору в романі характерні тілесністні характеристики, причому і в цьому аспекті спостерігається опозиція образів Риму та провінції. «Notre sol grec ou latin, soutenu partout par l’ossature des rochers, a l’élégance nette d’un corps mâle: la terre scythe avait l’abondance un peu lourde d’un corps de femme étendue» [18, p. 157]. «У нашій грецькій або латинській землі, яку усюди підтримує кістяк скель, є чітка витонченість чоловічого тіла; скіфська земля з її дещо важким достатком нагадувала простягнуте жіноче тіло». Авторка часто вдається до порівняння Риму з тілом літньої або хворої людини: «<...> elle était belle... la ville... au briques couleur de vieille chair» [18, с. 119]. «воно було прекрасне. це місто. з цеглинами кольору старого тіла». «Le monde dont j’avais hérité ressemblait à un homme dans la force de l’âge, robuste encore... mais qui venait de passer par des convulsions d’une maladie grave» [18, с. 109]. «Світ, що я успадкував, нагадував літню людину, яка ще міцна. але тільки-но перенесла напад тяжкої хвороби».

Таким чином, аналіз хронотопної структури роману М. Юрсенар «Спогади Адріана» дозволяє зробити висновок, що образ Риму знаходиться в опозиції до образу провінції, що реалізується в їх просторово-часових характеристиках. Про це свідчить наявність сем суєти, напруги в хронотопі Риму та сем спокою та єднання людини з природою в хронотопі провінції. Часові форми дієслова, позитивні (розімкненість простору, сповільнення часу) та негативні (замкненість простору, пришвидчення часу) конотації в загальній характеристиці образів провінції та Риму, відповідно, є художніми засобами, що відображають дуальність внутрішнього стану героя.

Перспективою подальшого дослідження просторово-часової організації роману є виявлення інших хронотопів та аналіз їх художніх особливостей, що може стати частиною загального вивчення поетичної функції хронотопу у творчості М. Юрсенар.

Список використаної літератури:

Dictionnaires des littératures de langue française / [Beaumarchais J.-P. de, Couty D., Rey A.] - Paris : Edition Bordas, 1994. - S - Z. - 1442 p.
Blot J. Une étude par Jean Blot / J. Blot. - Paris : Seghers, 1971. - 219 p.
Gaudin C. Marguerite Yourcenar à la surface du temps. Collection monographique rodopi en littérature francaise contemporaine / C. Gaudin. - Amsterdam - Atlanta, 1994. - 144 р.
Howard E. Joan. From Violence to Vision: Sacrifice in the Works of Marguerite Yourcenar / Joan E. Howard. - Southern Illinois University Press, 1992. - 1st Edition - 344 p.
Sarnecki J. H. Subversive Subjects. Reading Marguerite Yourcenar / J. H. Sarnecki, I. M. O’Sickey. - Rosemont Publishing & Print Corp., 2004. - 248 p.
Goslar M. Yourcenar : Biographie / M. Goslar. - Bruxelles : Racine, 1998. - 404 p.
Yourcenar M. Les yeux ouverts. Entretiens avec Matthiew Galey / Yourcenar M. - P. : Editions du Centurion, 2010. - 317 p.
Давыдов Ю. Н. Послевоенные романы Маргерит Юрсенар / Ю. Н. Давыдов // М. Юрсенар. Избранное. - М : Радуга, 1984. - С. 5 -26.
Завадовская С. Ю. Глядя на мир открытыми глазами / С. Ю. Завадовская // Юрсенар М. Северные архивы. - М. : Прогресс- Литера, 1992. - С. 5 - 31.
Жиронкина С. Д. Проблема самопознания и формирования личности в произведениях М. Юрсенар: «Алексис», «Воспоминания Адриана», «Философский камень» : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук : спец. 10.01.03 «Литература зарубежных стран» / С. Д. Жиронкина. - Воронеж, 2006. - 26 с.
Соболева Н. В. Специфика жанра романа в творчестве Маргерит Юрсенар («Мемуары Адриана», «Философский камень») : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук : спец. 10.01.03 „Литература зарубежных стран” / Н. В. Соболева. - Москва, 2012. - 21 с.
Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике // М. М. Бахтин. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. - М. : Худож. лит., 1975. - 502 с.
Лотман Ю. М. Структура художественного текста / Ю. М. Лотман. - М. : Искусство, 1970. - 384 с.
Топоров В. Н. Пространство и текст // Текст: семантика и структура. - М. : Наука, 1983. - С. 227 - 284.
Башляр Г. Избранное: Поэтика пространства / Г. Башляр / Пер. с франц. - М. : Российская политическая энциклопедия, 2004. - 376 с.
Кискін О. М. Урбаністичний хронотоп в постмодерністському романі: автореф. дис. на здоб. вчен. ступ. канд. філол. наук : спец. 10.01.06 «Теорія літератури» / О. М. Кискін. - Київ, 2006. - 20 с.
Комарова Е. А. Смыслообразующая функция хронотопа в эволюции художественного творчества Ж.-К. Гюисманса: автореф. дис. на соиск. учен. степ. докт. филол. наук : спец. 10.01.03 «Литература стран зарубежья» / К. А. Комарова. - Иваново, 2010. - 35 с.
Yourcenar M. Mémoires d’Hadrien / Yourcenar M. - P. : Editions Gallimard, 1974. - 319 p.