Йоганнес Роберт Бехер. Плач батьківщини року 1937-го
1
Німеччино, скажи, що вдіяли з тобою?
Ти — вільна і міцна? Ти — честі знамено?
Ти — край, де множиться народнеє майно,
Де кожен має хліб і дах над головою?!
Чи ти забула клич: «Збудися, будь собою!»?
Чи ж ті, що вкинули тебе на дно в багно, —
Твої рятівники, нещасна стороно?
Чи можна вбить тебе ще раз на полі бою?
Брехлива мисль твоя, а слово — їдь, олжа,
Що не прикрила фальш, оголюється в ділі:
Готується удар бича або ножа,
Всі дивляться і всі від страху омертвілі.
Кров із сокири кат стирає мовчкома —
О, скільки мук нових, а й давнім місць нема!
2
Німецька музико — кантати й фуги Баха!
Ви, гімни осяйні, що Гельдерлін створив!
Блаките неба, ти, що встала з наших нив!
Ви — зраджені! На вас жде шибениця й плаха!
Звук, слово, кольори — все зганьблене! О горе!
Природу може кат замордувати теж!
Шварцвальде, ще шумиш? Неккаре, ще течеш?
Боденське озеро, не впали в тебе гори?
Четвертий рік минув, як ми заголосили.
В калюжах кров стоїть, а сльози там, насподі,
Нема рятунку в них, нема від них надій.
Плачі, затихніть! Нам зібрати дайте сили,
Ненавистю серця зміцнити й мовить: «Годі!»
І Слово, Барво, Звук, грими, світи, радій!
Переклав Дмитро Павличко
Твори
Критика
