Стилістичний аналіз сонетів Й. Бехера

Г. Я. Мюллер

Йоганнес Бехер залишив літературну спадщину, багатство і виховну цінність якої треба досліджувати все глибше та інтенсивніше. Поет й. Бехер пройшов важкий і скорботний шлях від початку цього століття до наших днів і відбив це в своїй творчості. Глибоке падіння у варварство і фашизм Й. Бехер викривав гнівними і завзятими словами, боротьбу і жертви антифашистських героїв він оспівував у звучних віршах, а перемогу над фашизмом звеличував у гімнах. Після повернення на батьківщину Бехер так глибоко пережив відродження свого народу із руїн, з розвалин страшної війни, як ніхто інший з поетів Німеччини. Поет закликав і до зміни і перевороту в поетичній творчості, до скасування старих безплідних форм. Виростаючи з надр народної спадщини, поезія Бехера спрямована на захист і оновлення поезії. «Поезія для мене є втіленням всього прекрасного і благородного, поезія — це творчий порядок, піднесене існування». У своїх творах Бехер ставить питання про роль мистецтва в суспільності, про літературні жанри, які треба розглядати як будівельний матеріал для створення естетики. Дані статті відомі під назвою «Захист поезії» («Verteidigung der Poesie») з підрозділами Poetische Konfession, Macht der Poesie und Poetisches Prinzip.

Основною поетичною формою, в яку втілювалася поезія Бехера, був сонет. У збірці «Sonett-Werk, 1913-1955» надруковано півтисячі сонетів. Гейдельберзький романіст В. Менх відзначає, що за весь період бельгійсько-французького символізму, італійського віризму і футуризму, а також німецького експресіонізму сонету загрожувало остаточне розгромлення і знищення; але сонет не загинув, і поети змінилися. Й. Бехер виступає найяскравішим прикладом цього перетворення, він стає захисником і ніби помножувачем мистецтва сонета.

Бехер багаторазово займався питанням форми сонета в своїх теоретичних роботах і звеличував її як «одне з найбільших відкриттів виразної спроможності людини, в якій проблема дисципліни та свободи представлена найбільш чітко і яскраво».

До форми сонета Бехер приходить не відразу. Безпосередньо рання творчість Бехера розвивалася в руслі експресіонізму, який виник у німецькій літературі в зв’язку з кризою всієї соціальної системи передвоєнної Німеччини. Відчуття тривоги і пошуків нових форм життя виразилося в літературі новим напрямом — експресіонізмом. Експресіонізм виступав у літературі як бунтарський рух, повний ненависті і презирства до буржуазії і до всього укладу життя німецького міщанства, до всіх традиційних форм мистецтва. Але замість творчого новаторства експресіоністи займались формальним експериментуванням і посилювали тим самим розпад змісту і форми поезії, робили поезію безпредметною, надмірно перевантажуючи її риторичними й абстрактними деклараціями, позбавляючи її індивідуального героя. Максимальне відображення знайшли ці формалістичні тенденції в творчості письменників групи журналу «Штурм» і «Акціон». Вони відмежовувались повністю від політики, стояли на позиціях голого формалізму, підкреслюючи головну роль форми, ритму, звуку. В своїх тодішніх творах Бехер наслідував експресіоністські манери, в гротескних символічних образах змальовується ним загибель всього живого в сучасних містах, заклик до бунту і віра в майбутнє. Для стилю молодого Бехера характерна складна метафоричність, гіперболізація образів, навмисне порушення звичайних норм граматичної будови. Насильна ломка літературної мови доведена до крайності. Молодий Бехер відмовляється і від традиційних метричних норм поезії. Переклад таких віршів майже неможливий. Наприклад:

Arm-Sicbel fegt Schlucht-Strassen hoch,

Kopf-Distel zischt Wolken-Schwamm, Mond-Loch!

Пізніше Бехер визнавав, що його творча практика в роки експресіонізму була безумним намаганням зруйнувати існуючі мовні норми. Після цього настає повільний, але правильний поворот у творчості Бехера. Ще в 20-ті роки Бехер поступово переходить від вільного ударного вірша, не організованого рифмою до більш виразних метричних форм, використовуючи то ямбічний чотиривірш, то інтонаційний вірш Гейне. Багато і наполегливо працював Бехер над формою своєї поезії в роки Великої Вітчизняної війни. Різкий поворот у розвитку метричної системи поезії Бехера був зв’язаний з його зверненням до сонета. В ньому поет знайшов форму найбільш відповідну тому духовному оновленню, яке лежало в основі його творчої еволюції. Сумніви в тому, чи можуть експресіоністські форми мови відображати дух епохи, привели до висновку, що вони не в змозі передати всі складні явища сучасності. Коли весь світ у смертельних муках змінюється і перероджується, коли ломка всіх традиційних форм загрожує загибеллю всієї поезії — єдиним засобом спасіння є сувора і гармонійна форма сонета, що виступає як символ вищого порядку. Ці сумніви і думи найяскравіше виражені в його сонеті «Das Sonett», де в останньому терцеті Бехер говорить:

Aldann erscheint in seiner schweren Strenge,

Und wie das Sinnbild einer Ordnungsmacht Als Rettung vor dem Chaos — das Sonett.

Гідність сонета Бехер оцінює з точки зору його пізнання. Не форма є головним у сонеті, а зміст: «die Form ist die Form des Inhalts». Магічна властивість 14 рядків полягає в тому, що тут відбувається виключно складна розумова робота. Суть сонета, говорить Бехер, в його істинно-діалективній природі, в його внутрішньому драматизмі, який перевищує драматизм балади. В сонеті Бехер бачить втілення поетичної мудрості, яку можна досягти з допомогою найбільш економних художніх засобів. Оволодівши сонетною формою, Бехер перетворює в своїй поезії форми класичного італійського і французького сонета, який складається із двох катренів і двох терцетів, а також і англійського сонета з трьома катренами і заключним двовіршем. Зберігаючи традиційне строфічне членування сонета, Бехер, як поет-новатор, надзвичайно збагатив і розширив римування віршів. Поряд з перехресними римами Бехер вживає і охоплює рими (abba/edde/effe/gg). Плавне римування робить сонети Бехера більш обширними, підвищуючи їх виражальну здатність, дозволяючи найбільш динамічно і гнучко передати ідейний задум, як, наприклад, в сонеті «Uber das Sonett».

Ввівши сонет у коло поетичних жанрів антифашистської літератури, Бехер втілює в ньому різносторонній зміст. Тут і політичний памфлет, і сатирична карикатура на фашистів, і гнівне обвинувачення, і разом з тим громадянська та інтимна лірика. В поезії Бехера після 1933 року відбулися два протилежних процеси: збагачувалась і ускладнювалась метрична будова його вірша і одночасно спрощувались його образні засоби. Бехер тепер дуже ощадливий у використанні поетичних фігур. Переносне значення слова, метафора, перифраз зустрічаються у нього тепер дуже рідко; слово вживається переважно в його конкретному значенні. Дуже скупо представлений епітет.

Що ж є характерним для творчого методу Й. Бехера? Які стилістичні засоби виступають особливо рельєфно в його мистецтві сонета?

Одним із основних засобів, які особливо часто вживає Й. Бехер, є метод творчого повтору. Метод творчого повтору має велике виховне значення, що Бехер неодноразово підкреслює у своїх теоретичних працях. Він вимагає наполегливого багаторазового повторення заданої теми — до моменту її повного розв’язання.

З методом «творчого повтору» зв’язана його теза про «яскраву точку», яка необхідна для кожного письменника, щоб глибоко проникнути в дійсність і створити обширний і значний образ. Думку про «яскраву точку» він відкриває в афоризмах Паскаля, пізніше у Гете (der prägnante Punkt), яка втілюється в опорному слові-іменнику, що багаторазово повторюється в різних варіаціях. «До особливостей поетичної мови Бехера, говорить П. Біркан, можна віднести те, що головне смислове і стилістичне навантаження в ній несуть частіше всього іменники». В співвідношенні опорних слів-іменників — вся динаміка вірша. Прослідкуємо ці положення на сонеті «Мікеланджело»:

Wenn selbst der Stein der harte sich muss fügen —
Ich meissle ihm des Menschen Grösse ein,
Es lebt der Stein, er lebt mit Menschenzügen
Und auf den Menschen blickt sein Bild aus Stein.
Der Stein ist echt, es kann der Stein nicht lügen —
Es wächst der Stein, könnt ich ihm Kraft verleihen!
Wenn selbst der Stein nachgibt — welch Ungenügen!
Wie sollte da der Mensch nicht bildsam sein ...
Ist man ein Mensch, dass man in Steine flüchtet,
Um eine Welt aus Steinen zu erbauen?
Sind mir die 'Berge dazu auf geschichtet,
Um eine neue Welt in Stein zu hauen?
Damit sich einst der Stein zum Menschen wendet:
«Sieh her! In einem Stein bist du vollendet!»

Проаналізуємо спочатку композиційно-архітектурну будову вірша. Перед нами форма англійського сонета. Три катрени височіють один над одним і завершуються заключним двовіршем. Три катрени становлять змістову єдність: роздуми великого скульптора про велич і слабості людини і болісні сумніви в тому: чи може людина подібно до каменя піддаватися обробці, чи пластична вона (bildsam sein), чи потрібна людині втеча у камінь? чи для того громадяться гори, щоб із каменя цих гір спорудити собі новий світ? Всі ці болісні питання, всі ці сумніви вирішуються в останньому двовірші, який є синтезом трьох катренів: «Дивись, людино, тільки в камені ти довершена (ти досягнеш довершеності)», говорить поет.

Якими способами вираження чи стилістичними засобами користується Бехер у даному сонеті?

Насамперед кидається в вічі принцип «повтору, творчого повтору». Повторюються два іменники Stein і Mensch — камінь і людина. Це — опорні слова (Stützwörter), вони ж і являють собою «Яскраву точку»—. «prägnanter Punkt», навколо якої в’ється вся думка скульптора, вони є вихідними точками всіх його роздумів. Іменник Stein повторюється тут 12 разів, а іменник Mensch — 6 разів. Вони створюють у Бехера ту основу, на яку спирається у своєму русі думка поета, через них передається авторський задум: ідея творчості, будування, велич художника і предмет його творіння, людина зі своїми недоліками і слабостями. Такий повтор веде до того, що кожне з цих двох слів у співдружності з іншими розкривається на всю широту, набуває великої глибини і ємкості, стаючи по-філософськи узагальненим словом. І ритм, і співзвучність, і рима служать тому, щоб слово відкривало навстіж свої двері і вікна, втягувало читача в своє поетичне нутро. Цікаво тут відмітити, що сам Бехер неодноразово вказував на «педагогічне» походження цього стилістичного засобу. Він вважав, що, будучи вчителем свого народу, державним діячем і діячем культури, він зобов’язаний впроваджувати, повторяти, щоб виховувати людей.

Слова Stein і Mensch є тими «яскравими точками», за допомогою яких письменник може всесторонньо охопити об’єкт свого зображення. Знаходження «яскравої точки» вимагає пристрасних та інтенсивних пошуків; для цього необхідно розвивати пізнавальну діяльність знання законів мистецтва і художню майстерність.

У своїй теоретичній роботі «Philosophie des Sonetts» Бехер задає таке істотне питання: що є змістом тієї форми, яка має специфічну форму сонета — і відповідає: змістом сонета є закон руху життя а саме: теза, антитеза, і синтеза. Якщо підходити схематично, то теза розвивається в першому катрені, антитеза у другому, а в двох терцетах здійснюється синтеза, але зустрічається багато варіацій цієї схеми і багато відхилень від неї. Сонет має драматичне протікання дії і закони драми: експозиція, конфлікт та перипетія мають в ньому певне значення. Але відношення між тезою і антитезою можуть бути надзвичайно складними і на перший погляд мало помітними, а також такі, що їх важко розпізнати. Сутність сонета полягає в тому, що сонет є діалектичним видом поезії. В. Менх, який досліджував історію сонета і його форму, зауважив: «Основна сутність сонета полягає в його діалективній грі». Двочленність — найважливіший закон сонета; октава і секстет стоять у певних відношеннях один до одного. В октавах (ми маємо чекання, у терцетах — здійснення очікуваного, або, в октавах зростання напруження, в терцетах вирішення, розрядження напруження, заспокоєння. Якщо октава виражає припущення — утвердження, аналіз, — то секстет містить наслідок, доказ синтез. На сонеті «Der Hass» — ненависть — постараємося розглянути діалектичні і драматичні елементи, що є основною субстанцією сонета.

Hass! Gib mir ein Bild, das hassenswert,
Gib einen Menschen mir von solcher Grösse,
Dass, wenn ich hasse, mich der Hass auch ehrt!
Euch Spiesser aber, nur aus Feigheit böse
Und stinkend dumm: wenn euch mein Hass durchfährt —
Am Stammtisch sitzt ihr, brüllend zum Getöse
Der Marschmusik, — ist dies kein Hass, der mehrt
Mir meinen Hass und zeigt des Hassens Grösse.
Wie könnt ich euch mit heilgen Hasse hassen!
Von Lachen mir der Hals zu platzen droht.
Der Hass beginnt in mir schon nachzulassen.
Und ich gerat gar bald in Hassensnot.
Oh, wieveil grösser war main Hass und tiefer!
Doch liefert mir die Zeit nur Ungeziefer.

Зміст сонета має політичний, викривальний характер; він спрямований проти фашистів, їх злочинів і жорстокості.

У першому катрені є такі діалектичні елементи: звертання поета до ненависті: дати йому достойного ворога, щоб це була почесна ненависть. У другому катрені: протиріччя: антитеза, але його вороги фашисти, які сидять в пивничках за постійними столами, надзвичайно тупі і обмежені істоти, ненависть до них непочесна, вони недостойні ненависті — вони заслуговують лише презирства. В терцетах синтеза: розрядка — заключне пояснення. Як можна застосувати до них святу ненависть? Вони недостойні її, це не люди — це шкідливі комахи, це паразити.

Подібне членування сонета, де провідним аспектом виступає зміст, вміщує в собі, як ми показали і інтерпретували, всі три діалектичні моменти: тезу, антитезу і синтезу. Це і є діалектична гра — das dialektische Spiel, про яку говорить В. Менх.

Далі, де тут є драматизм і елементи драми?

В октаві або двох катренах ми маємо експозицію: підготовку до дії, виклад питання і аналіз, чому не можна зробити бажане наростання напруження. Конфлікт дозріває в антитезі. В другому катрені— роздуми і аналіз досягають найвищої точки: чому, чому вони недостойні ненависті? — тобто ми доходимо до перипетії — до рішучого повороту в драмі. В терцетах або секстетах наступає розв’язка — це не люди, це шкідливі комахи. Вони викликають лише презирство. Слід відмітити, що між октавою і секстетом існує звичайна цезура або пауза, яка надзвичайно рельєфно підкреслює двочленність сонета, підвищує його ідейний зміст. Заключні терцети або двовірші містять основну думку поета і якраз в них разом з мистецьким веденням і розкриттям проблеми, полягає вся складність, краса і неповторність форми сонета. Із стилістичних засобів ми знову бачимо творчий повтор, «яскраву точку» втілену в іменнику, Hass, який повторюється 9 разів, утворені слова від нього: hassenswert, складне слово Hassensnot і дієслово hassen. На цьому іменнику та його утвореннях зосереджений весь акцент— логічний і ритмічний, вся складна думка автора. Подібне слово треба розглядати і в естетичному плані. Воно має складну внутрішню будову, його звуковий, образний і смисловий склад набирає різного роду значимість, яка пробуджується зв’язками з іншими словами. Постійне повторення і внесення одного домінуючого поняття досягає своєї мети — переконує читача.

Так веде нас Й. Бехер як майстерний педагог по своєму творчому шляху від образу до думки, від переживання до умовиводу — тому у всій його поезії, в кожнім сонеті серце і дух єдині.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1969. – Вип. 18. – С. 112-117.

Біографія

Твори

Критика