Засоби створення мовного портрета персонажа (На матеріалі роману А. Шаррера «Без батьківщини»)
К. Я. Kусько
Важливу роль у літературному творі відіграє мова його персонажів. Тому проблема створення мовного портрета все частіше привертає увагу дослідників як вітчизняних, так і зарубіжних. Однак спільним недоліком зарубіжної літературної критики є те, що в ній недостатньо показано, наскільки мовні засоби і передусім мова персонажів твору відповідають його ідейному змістові, фабулі і композиції. Літературознавцям не завжди вдається довести, що високомайстерним, є лише той літературний твір, в якому досконалі художні якості відповідають глибокому ідейному змістові. Деякі зарубіжні дослідники навіть применшують значення ідейного змісту твору. Наприклад, О. Вальцель вважає, що докладний аналіз ідейного змісту призводить до недооцінки художніх якостей твору. Подібної думки дотримується Г. Зайдлер, який на перше місце висуває «приємність», «сердечність», «задушевність»» мови (Gemüthaftigkeit der Sprache).
Безперечно, мова твору, стиль, художні засоби відіграють величезну роль, але вони повинні бути спрямовані на повне розкриття ідей, почуттів, усієї цільності поетичного твору.
Саме під таким кутом зору розглянемо засоби творення мовних портретів у романі «Без батьківщини» відомого німецького пролетарського письменника А. Шаррера.
Глибокий ідейний зміст цього твору, правильне вирішення в ньому питань війни, миру, революції, втілення думки про союз робітників і селян як вирішальну умову перемоги революції — все це неодноразово було в центрі уваги дослідників. Проте проблеми художньої майстерності у творах А. Шаррера і передусім творення мовних портретів у романі «Без батьківщини» ще зовсім не вивчені.
Під мовним портретом (мовною характеристикою) ми розуміємо показ індивідуального і типового, що виявляється в мові дійових осіб, в сукупності всіх лексико-фразеологічних, граматичних і фонетичних явищ мови, для якнайглибшого розкриття ідейного змісту твору.
У цій статті розглянемо лише деякі синтаксичні засоби, що до них вдається письменник при індивідуалізації персонажів, бо якраз у синтаксичній будові мови найвиразніше виявляються лексико-фразеологічні, морфологічні та фонетичні засоби. Речення, на думку М. Верлі, є в більшій мірі носієм стилю, ніж слово.
Однак проблеми синтаксичної стилістики розроблені ще дуже мало. Так, досі немає спеціального стилістичного синтаксису української мови. А в розділах загальної стилістики, де розглядається це питання, аналіз синтаксичних засобів часто ведеться ізольовано від засобів лексичних, від ідейного змісту твору.
У романі А. Шаррера «Без батьківщини» роль синтаксичних засобів досить значна. Вони мають різне стилістичне навантаження, що дуже добре видно з мови Ганса Бетцольда, оповідача і одночасно головного героя твору.
Аналізуючи синтаксичні засоби, які використовує письменник для творення мовного портрета Г. Бетцольда, ми будемо наводити лише такі приклади, в яких оповідач в більшій мірі виступає як персонаж твору.
Привертають увагу короткі малопоширені за структурою речення типу: Ich erwarte Sophie vor der Fabrik. Sie kommt freudig auf michzu. Arbeiter und Arbeiterinnen reichen mir die Hand». «Langsam schlendern wir die Strasse entlang» (85).
«Wer ist da?»
«Ich Sophi!»
«Was hast den da, Hans?»
«Brot, Sophi».
«Bro-o-oot?»
«Ja, Brot!» (176).
Цей діалог має типові риси усної розмовної мови. Короткі структури виступають тут у групі семантично пов’язаних між собою речень. Еліптичне питання або відповідь відносяться до якогось члена попереднього висловлювання. Їх можна зрозуміти лише як складову частину цілого висловлювання.
Звертає увагу також міцний зв’язок синтаксичної будови цих речень і їх основної лексичної одиниці — слова Brot. Саме в цих коротких еліптичних реченнях, що передають хвилювання обох героїв, воно виявляється на повну силу, підкреслюючи голод і злидні, які панували під час війни в Німеччині. Проте повністю зрозумілим це стає у ширшому контексті.
Еліптичні речення частіше вживаються у мові інших персонажів: Софі, солдатів, офіцерів, епізодичних учасників зборів. Обмежене вживання їх у мові Бетцольда індивідуалізує її синтаксичну структуру. У мові Бетцольда знаходимо більше субстантивних і, особливо, номінативних речень типу: Unerträgliche Hitze (215). Ich stelle die Lampe in der Küche auf den Tisch, auf dem Sophie liegt. Butter und Speck und Kartoffeln und Eier vor ihr auf dem Tisch (257). Lazarett. Gefangenschaft, Festung, Zuchthaus (93).
Стилістична повнозначність таких речень виявляється лише в контексті, в зв’язку з конкретними, реальними обставинами, ситуацією мовлення, Вони можуть також виконувати різні функції. Наприклад, у розповіді Бетцольда (в якій, проте, дещо відчутна й мова автора): Drei Tage Granatenhagel. Es geht nicht vor, sondern zurück, und mancher liegt in einem der frischen Gräber; wieviel, das weiss ich nicht. Номінативне речення Drei Tage Granatenhagel у даному випадку є вступом до розповіді героя про воєнні будні і зовсім позбавлене експресії.
Протилежна роль номінативних речень у такому прикладі: Wir. marschieren weiter. Jetzt sind es. schon Hunderttausende. Transparente tauchen auf. Die Fahnen werden zu einem roten Meer. Kinder mischen sich in den Zug. Strassenbahner, Feuerleute, Sanitäter. Dazwischen ganze Soldatengruppen: Schützen, Jäger, Ulanen, Matrosen auf Lastautos, Matrosen mit Gewehren...
Тут номінативні речення мають перелічувальну інтонацію, сприяючи вираженню масовості зображуваного. І хоч дієслова, які повинні виражати особливу динаміку, зміни, дійовість, у цих реченнях відсутні, все ж відчувається енергійний, хвилюючий рух народу, що розпочинає революцію.
У мові Бетцольда велика кількість коротких речень, що створені внаслідок ізоляції їх окремих членів. Наприклад: Nieder mit dem Krieg! Wie Karl Liebknecht! Ізоляція як стилістичний засіб виконує тут важливу функцію — спрямовує розмову на найголовніше (gesprächslenkende Funktion). Розглянемо ситуацію, в якій були сказані ці слова.
Інколи автор вдається до ізоляції, щоб ще більше підсилити враження. Наприклад: Ein letzter Versuch ist das, die Wand zwischen uns niederzureissen. Eine verzweifelte Bitte». Тут відчутний внутрішній зв’язок двох речень. Проте саме ізоляцією другого досягається емфаза.
Вдало використовує письменник стилістичну ізоляцію і в мові іншого героя, розумного солдата Вальтера. (У мові обох персонажів багато спільних рис). Розповідаючи про війну, про те, що з неї мало хто повертається, Вальтер наголошує на тому, що війна щодня вимагає все нових і нових жертв: «Und andere Kompanien treten an, denselben Weg. Jeden Tag, jede Stunde».
Ізольоване речення Jeden Tag, jede Stunde має особливу інтонацію і в комплексі цілого висловлювання емоціоналізує мову Вальтера, сприяє звучанню в ній антимілітаристських мотивів.
Короткі, еліптичні, субстантивні та номінативні речення, ізоляція окремих членів речень — характерні явища в сучасній німецькій літературній мові запозичені з усної розмовної. Завдяки їм, як і іншим лексико-фразеологічним та фонетичним засобам, мова цього персонажа, за висловом Е. Енгеля, стає «цілком доречною» (vollkommen angemessene Sprache). Вона найкраще відповідає основним рисам його характеру: простоті, щирості, відвертості, цілеспрямованості, полум’яній непримиренності до тих, хто знущається з народу, обдурює його, несе йому горе та страждання.
Розглянемо ще порядок слів у мові Бетцольда. Основною структурною моделлю порядку слів у його мові, а також у мові інших персонажів роману є: S—P1—Adv—О1—О2—Р2. (S — Subjekt, P1 — Prädikat, його відмінювана частина. Adv. — Adverbiale. О1 — Objekt в давальному відмінку, О2 — Objekt у знахідному відмінку, Р2 — Prädikat, його невідмінювана частина). Ця структура не обов’язково виступає в такому вигляді. Частіше зустрічаємо її простіші варіанти, наприклад:
S—Р (Ich horche — 41; Ich gehe — 11).
S—P—Adv. (Wir fahren nach Ohlsdorf — 34. Wir gehen in die Stube — 42).
S—P1—О—P2 (Die ersten haben das Dorf erreicht — 97) та ін.
Моделі такого типу (назвемо їх моделями групи А) продуктивні у мові усіх персонажів роману, в тому числі й у Бетцольда. Вони сприяють типізації його мови, що, як уже відзначалося, є необхідним при створенні мовної характеристики персонажа. Але в мові Бетцольда є численні відхилення від основних структурних моделей. «Alles haben sie durchgeschüffelt», — говорить Бетцольд про поліцейський обшук (19). Тут бачимо структурну модель іншого типу: О—P1—S—Р2. Завдяки їй досягається емфаза додатка (alles). Вона підсилюється відповідною інтонацією.
Ще один приклад: In dieser Welt lebe ich (48). Модель Adv—P—S. Навіть перебування на фронті не відриває Бетцольда від його друзів. Він листується з ними. З ними всі його думки. У їхньому світі він продовжує жити. Це підкреслюється незвичайним порядком слів — винесенням обставини місця. In dieser Welt на перше місце. З наведених прикладів видно, що структурні моделі такого типу (назвемо їх моделями групи В) виконують важливі стилістичні функції, підкреслюючи, за словами Г. Панкратца, den kommunikativen Kern des Satzes.
Але не завжди обставина (особливо локальна і темпоральна), винесена на перше місце в реченні, має стилістичний акцент. Ось як, на приклад, Бетцольд говорить про робітницю, яку він побачив після розправи над учасниками демонстрації: «Da liegt eine Arbeiterin, ohne Kopfbedeckung, Gesicht und Mund stark geschwollen, ganz blau, bluttend».
Будова речення (візьмемо його першу частину) така ж сама, як і в попередньому прикладі (модель: Adv—Р—S). Проте вона не стилістичного, а чисто граматичного порядку. Експресії набуває в цьому реченні інший член — постпозитивний атрибут — ganz blau, blutend (звичайне місце атрибута перед іменником). Якраз незвичне місце цього означення надає йому певної самостійності, сильніше характеризує іменники Gesicht, Mund. Внаслідок цього читач наочніше уявляє картину розправи над мирними учасниками демонстрації.
Іноді відхилення від типової структуру речення в мові Бетцольда виявляється в тому, що на першому місці в реченні стоїть присудок, хоча воно не питальне. Наприклад: hab einem die Plemse weggerissen und hab mich geschnitten, weiter nichts. Die Stimmung ist wieder da, fehlt bloss noch die Frage, wann ich fort mulss.
Однак не можна твердити, що присудок, висунутий на перше місце, зокрема в останньому реченні, надає йому експресії, посилює враження. Якщо, наприклад, замість fehlt сказати es fehlt, тобто змінитіг порядок слів, то враження буде однакове. Такий порядок (з присудком на першому місці) обумовлений впливом діалекту, усної розмовної мови. Тому і ці речення в мові Бетцольда надають їй розмовного, народного колориту.
Невимушеного розмовного відтінку набирає мова Бетцольда і завдяки вживанням структур з частково порушеною рамочною конструкцією.
К. Боост називає німецьке речення «напруженим полем» (Spannungsfeld). І хоч німецькому реченню, його рамочній будові не загрожує небезпека ломки з боку розмовної мови, бо саме в ній сильно виявляється тенденція до рамки, проте численні відхилення від повної рамки є. Ось приклади з мови Бетцольда: «Ich muss ein Dach über den Kopf haben für die Nacht». «Es war kein Arzt zu finden in der Nacht». «Sie sind mir zu urwüchsig in ihren Naivität und Brutalität».
Прийменникові групи в цих реченнях виносяться за рамку. Така позиція надає їм певної формальної і семантичної самостійності. Вона посилюється відповідним ритмом, мелодією. Мелодія може перед винесеним за рамку членом підвищуватися. Наприклад: «Ich muss ein Dachüber den Kopf haben für die Nacht». В такому випадку мелодія вказує на те, що речення продовжується. Мелодія може також понижуватися: «Ich muss ein Dach über den Kopf haben für die Nacht». Тоді ніби закінчений вислів раптом продовжується, звучить несподівано як доповнення. Цим підкреслюється важливість того, на що звертає увагу герой: Дах над головою йому потрібний — на ніч. Баварці занадто безпосередні — у своїй наївності і грубості.
Для мовного портрета Бетцольда характерні й інші порушення рамочної структури речень. Наприклад, у реченнях наявні різновидні вставні елементи (парантези), які також властиві для розмовної мови, їх стилістичні функції залежать від того, що змушує героя звертатись до них. Наприклад, коли герой під час розмови щось пригадав, зупинився, вирішив дещо пояснити, доповнити: Ein Bild hat sie mir außerdem noch gegeben — auf meine Bitte, — sie wollte nicht, unhöflich sein. Als ich erwache, sitzt Sophie immer noch — oder schon wieder — an meinem Bett (...). Ich baue mit Wendt am Abend — fast jeden Abend — Latrinen.
У головну думку, яку висловлює герой, ніби вплітається інша, може, не така й важлива, проте вона сприяє глибшому розумінню вислову. Парантези, зокрема, в наведених прикладах, характеризуються особливою інтонацією, тембром і відтінками голосу. Але вони позбавлені експресивності, мають констатуючий характер без емоційних забарвлень. Іноді парантези в мові головного героя мають важливе стилістичне навантаження. Наприклад: Brot haben wir — im Gegensatz zur Infanterie genügend. У цьому реченні парантез im Gegensatz zur Infanterie, надає висловлюванню іронічного відтінку. Цьому сприяє безумовно, й контрастне протиставлення слів: Brot — Infanterie.
Індивідуалізує мову Бетцольда, й те, що в ній майже відсутні раптові перерви речення, незакінченість вислову (апосіопеза), що характерне для деяких інших дійових осіб, особливо офіцерів. Наприклад: «Wie können sie bloss so dumm fragen Sie scheinen...».
«Ich verbitte mir jetzt diese fortgesetzen Beleidigungen, sonst...! «Ziehen Sie Ihre Knöchern, sonst...»
Якщо мова офіцерів наповнена злістю, погрозами, яких вони до кінця не висловлюють, що в наведених прикладах підкреслює апосіопеза, то мова Бетцольда чітка, зрозуміла. Він висловлює думки до кінця, тому в його мові апосіопеза майже відсутня.
У мові Бетцольда зустрічаємо різні види повтору: точний повтор окремих слів, повтор в іншому варіанті, анафоричний повтор, повтор однакових конструкцій, — але стилістична спрямованість їх одна: посилення враження. Наприклад: «Ich bin müde, so furchtbar müde». Повтор слова müde в цьому реченні, а також наростання, що здійснюється за допомогою слова furchtbar, особливо посилює враження. Цьому сприяє також відповідна інтонація.
Інколи повтор у мові Бетцольда стає анафоричним, причому дуже часто починається із займенників (зокрема особових).П’ять речень підряд починаються займенником sie («Sie mustert...», «Sie ist...», «Sie zittert...», «Sie selbst...», «Sie hat...). Шість речень у мові Бетцольда починаються особовим займенником du («Du siehst...», «Du kannst...», «Du grübest...», «Du erbietest», «Du schämst...», «Du weisst»). П’ять абзаців з шести в розповіді героя про війну починаються словами Wir marschieren. Але найчастіше в мові Бетцольда зустрічаємо речення, що починаються особовим займенником ich. І це зрозуміло, адже роман написано від першої особи. Часом речення з ich — це паралельно побудовані структури з анафоричним повтором. Наприклад, у внутрішньому монолозі Бетцольда: ich sehe. В ньому відчувається зростання свідомості героя. Багато побачив і зрозумів він на фронті, після чого переконався, що лише солідарний міжнародний пролетаріат може припинити що криваву бойню. І ось це наростання в пробудженні свідомості героя, його внутрішнє прозрівання особливо підкреслюють структури з ich sehe.
«Ich sehe, wie die Kapitalisten...»,
«Ich sehe, wie die Intelligenz...»,
«Ich sehe, dass der Kapitalismus...»,
«Ich sehe, dass Sarajewo nur Anlass...»,
«Ich sehe, wie die Menschen...»,
«Ich sehe, dass nur das internationale Proletariat...».
У цих реченнях бачимо симетричні структури. В них анафоричний повтор в головних реченнях міцно пов’язаний з синтаксичним паралелізмом в підрядних, що створює, за словами Т. І. Сільман, «зростаючу лінію емоційної напруги».
З кожним новим ich sehe зростає напруга, підвищується інтонація, сильніше звучить обурення героя проти війни, а весь монолог набирає пропагандистського змісту.
Частий анафоричний повтор речень, що починаються особовими займенниками, властивий лише мові Бетцольда. В мові ж інших персонажів роману його майже не зустрічаємо.
Спостереження над синтаксисом мови головного героя твору «Без батьківщини» показує також, що в ній, у порівнянні з іншими персонажами, наявні так звані тричленні конструкції типу: Ich stehe regelmässig auf, gehe zur Arbeit, komme regelmässig zurück; Zwei Tage, drei Tage, Vier Tage vergehen, nichts kommt; Mir kann niemand helfen, nicht Klaus, nicht Sophie, nicht Anna.
Тричленні конструкції надають мовному портретові Бетцольда певної якісно-стилістичної своєрідності. В них закладені ритмо-інтонаційні сили мови, що сприяють її переконливості і пристрасності. Проте зрозуміти значення кожної з цих конструкцій можна лише в комплексі цілого висловлювання. Так, стилістична роль тричленної конструкції Kopfe, Knie, Bäuche виявляється в контексті: Der Zug kommt, die Tür wird aufgerissen — da fliegt mein Sack auch schon hinein, auf Köpfe, Knie, Bäuche.
Стає зрозуміло, що конструкція Köpfe, Knie, Bäuche, сприяє більш наочному уявленню картини: вокзал на окупованій території, поїзд, переповнений людьми.
Наявність тричленних конструкцій у мові Бетцольда зближує його мову з мовою автора. І це, мабуть, входило в задум письменника, який, створюючи свій перший роман, хотів стати особливо близьким і зрозумілим читачеві.
Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1968. – Вип. 16. – С. 126-133.
Твори
Критика
