Данте в українських перекладах

Данте в українських перекладах

О. А. Домбровський

[…]

Перший переклад з Данте в Україні появився ще у 1854 р. у Львові в антології західноєвропейської поезії, складеній Богданом Дідицьким. У розділі епічної поезії містився російський переклад 4-ої пісні «Пекла».

Твори Данте вимагають надзвичайно талановитого і спеціально підготовленого перекладача, обізнаного з широким колом питань середньовічної філософії, теології, літератури, з політичним, економічним та культурним життям італійського суспільства напередодні епохи Відродження. Тому перекладанням Данте займались переважно професіональні перекладачі. Дуже часто це були також учені-дантознавці, наприклад, видатний польський перекладач Едуард Порембовіч. У зв’язку з надзвичайно важкими умовами розвитку української культури в XIX ст. в Україні не було відповідно підготовлених перекладачів, а перекладанням творів Данте займались поети, діячі культури, що могли присвятити цій кропіткій роботі небагато часу. Відсутність добре підготовлених перекладачів-дантознавців була однією з причин того, що українська література досі не має повного перекладу «Божественної комедії», не кажучи вже про інші твори великого італійського поета.

Українські переклади творів Данте почали з’являтись в останні десятиріччя XIX століття. Тарас Шевченко, який так щиро захоплювався генієм «великого флорентійця» і «Божественною комедією», перекладів з Данте не залишив. Найбільше перекладав Данте Іван Франко, його роботи про Данте та переклади творів італійського поета, якими він займався протягом усього життя, становлять окремий розділ в історії українського дантознавства. Переклад Франка 1-ої пісні «Пекла» (1878 р.) був першим перекладом Данте українською мовою. За життя поета він не був надрукований. З усіх Франкових перекладів «Божественної комедії» він найбільш поетичний, і тільки в ньому повністю збережена форма терцини.

У той час Франко ще не вивчав італійської мови, тому переклад зроблений очевидно з якогось німецького тексту «Комедії». У форму терцини Франко ввів чергування замість одноцільних жіночих рим, що цілком закономірно згідно з системою українського віршування, а також з традицією перекладів «Божественної комедії» в російській та німецькій літературах. Переклад Франка вірно передає зміст та стиль оригіналу. Єдине, що вражає сучасного читача, це діалектні слова та форми, звичайні в тогочасній західноукраїнській літературі і в ранніх творах Франка. У деяких випадках помітні відхилення від звучання оригіналу, викликані труднощами у збереженні рим терцини.

До 1880 р. відноситься переклад двох перших терцин відомого епізоду «Уголіно», зроблений аналогічно до попереднього. Ці два переклади з раннього періоду Франкової творчості та деякі вислови поета свідчать про те, що вже тоді Франко думав про антологію творів Данте, яку він міг скласти тільки значно пізніше.

У 90-х роках минулого століття перекладом Данте займався і Володимир, Самійленко. Можливо, що метод його перекладу мав деякий вплив на Франка, на що сам Франко натякає.

Переклад Самійленка появився у зв’язку з діяльністю київського угруповання молодих письменників «Плеяда», ідейними керівниками якого були спочатку Леся Українка та її брат Михайло Косач. Л. Українка, як і Іван Франко, сама багато перекладала та надавала великого значення перекладанню шедеврів зарубіжної літератури на українську мову В. Самійленко був одним з найталановитіших у «Плеяді». Знаючи кілька західноєвропейських мов, він дав українській літературі не один добрий переклад («Тартюф» Мольєра, поезії Беранже та ін.), проте його переклад «Божественної комедії» не зовсім удалий. Очевидно, йому не вистачало відповідної підготовки та й за характером поетичного дарування, проаналізованого Франком, Самійленку важко було дати повноцінний переклад величезної поеми Данте. Навіть при інтенсивній роботі поет не міг перебороти труднощі, які постають перед кожним перекладачем Данте. Самійленко не ставив перед собою задачу дати повноцінний художній переклад. Метою його перекладу, як і Франка, було познайомити українського читача з ідейним змістом та художньо-стилістичними рисами поеми Данте. Переклад Самійленка неримований. Відсутність рими компенсується до деякої міри витриманим ямбічним ритмом, властивим слов’янському силаботонічному, але не романському силабічному віршові. Незважаючи на деякі позитивні риси такого перекладу, художньо повноцінним його вважати не можна, бо, як правильно відмічає Б. Кроче, «тільки з терциною народжується Данте «Комедії» і тільки в ній та через неї живе драма його душі», а саме система рим найбільш характерна структурна риса терцини. Переклад Самійленка, зроблений гарною поетичною мовою, приємно читати й досі. Наприклад, передача вступних терцин 3-ої пісні зі славнозвісним написом на воротах пеклау В. Самійленка вірніший і кращий, ніж у найновішому перекладі П. Карманського і М. Рильського. Самійленко перекладає точно вірш за віршем, фразу за фразою. Тільки іноді зустрічаються у нього перестановки фраз, пропуски або додатки. Досить часто він розбиває довгі речення оригіналу на короткі, замінюючи складнопідрядні, нехарактерні для української поезії речення складносурядними, від чого дещо губиться продумана, синтаксично струнко пов’язана внутрішня будова поеми. Як приклад наведемо початок 3-ої пісні:

Крізь мене йдуть до городу скорботи;
Крізь мене йдуть до вічного плачу;
Крізь мене йдуть межи народ пропащий.
Моє настання вирік божий суд;
Мене створила дивная могутність
І вищий розум з першою любов'ю.
До мене створених речей немає,
Крім тих, що вічні, й я довіку буду.
Лишіть надію, хто сюди ввіходить.

Звичайно, зустрічаються у Самійленка неправильно або невдало перекладені фрази, інколи причиною цих невдач є те, що перекладач не бере до уваги широкого контексту. Так, у 10-ій пісні Фаріната називає Флоренцію nobil patria. Франко досить вдало переклав цей зворот — славна вітчизна, у Лозинського перекладено дослівно — благородная родина. Самійленко без необхідності переклав чесна країна. Данте не міг назвати Флоренцію чесною, а Фаріната говорите про Флоренцію саме як про свою батьківщину. Інші помилки трапляються тому, що перекладач не звертає уваги на деякі граматичні особливості італійської мови. В 111-ій пісні, де говориться про страждання безпринципних, Вергілій пояснює, що вони «a Dio spiacenti ed a nemici sui» («немилі богу і його ворогам»). Самійленко переклав sui як свої і вийшло нісенітно: противних богу й ворогам своїм.

Помилок такого роду є багато. Негарно перекладені три відомі терцини з епізоду про Франческу, кожна з яких починається словом Amor. Тут немає внутрішньої логіки. Невдало перекладений важкий, зрештою, для перекладу вірш «Amor che a nullo amato amar pardona» («Любов не дозволяє, щоб той, кого люблять, не відповідав взаємністю») — Любов не милує істот коханих, як і вірш «Galeotto fu il libro e chi lo scrisse» («Галеотто, тобто звідником, була книжка і той, хто її написав») — Писав ту книжку справжній Галеотто. Не виправдана також заміна «scolorocci il viso» («Наші обличчя поблідли») на вид наш червонів, тому що згідно з «Кодексом куртуазних звичаїв» поблідніння, а не почервоніння було ознакою глибокого любовного хвилювання. Ми не будемо продовжувати переліку невдач у Самійленковому перекладі «Божественної комедії», але не можемо не відзначити, що в багатьох випадках не задовольняє структура українських фраз, які вийшли неясними і заплутаними там, де в оригіналі вони чітко і правильно побудовані. Наприклад, довгою (на дві терцини) вийшла фраза, що починається словами: «І от як став я сходити на згір’я» та деякі інші.

Незважаючи на окремі недоліки, у свій час переклад Самійленка був справжньою подією і користувався широкою популярністю, особливо в Галичині, де він був опублікований спочатку частинами в журналі.

Франко точно передає атмосферу злоби, жаху, приреченості мовностилістичними засобами. Як зразок подамо сцену з Цербером:

Жорстокий звір, страшний поганий Цербер
Трьома пащеками по-песьому знай бреше
На кожного, хто тут страдати мусить.
Червоноокий, чорна морда в піні,
Живіт надутий, а на лапах кігті,
Якими духів дряпа й роздирає.
Ті виють під дощем немов собаки,
Один бік тіла закривають другим
І часто обертаються нещасні небораки.

До кращих перекладів належать 21-а та 22-а пісні. Описані в них сцени тісно пов’язані з фольклорними мотивами та нагадують сцени чортівських витівок у середньовічних міраклях.

При перекладі цих пісень Франко використав побутову народну, специфічно західноукраїнську лексику, сочисту фразеологію, як і у власній сатиричній поезії, зокрема в «Лисі Микиті». Таким чином, Франко відтворив домінанту стилю цих пісень. Краще, ніж у П. Карманського — М. Рильського, перекладені взяті з фольклору назви чортів: Malacoda — Лихохвіст, Alichino — Крилатий, Calcabrinа — Хмарохід, Cagnazzo — Псоглавець і Псяча Морда, Barbariccia — Бородач, Graffiacene — Зубач. Для підкреслення чортівської злоби Франко використав галицьке церемоніальне слово пан — Тут пану (замість тобі) не поможе Святе Лице. У поета зустрічаємо також такі просторічні вирази, як почвари, що шкірились страшенно, всип йому порядно, скалить зуби, хап його за патли, злупив з них гроші, язиками молотять і багато ін.

Добре перекладені у Франка уривки поеми Данте, просякнуті високим громадським пафосом і патріотизмом, наприклад, відоме звернення до Італії в 6-ій пісні «Чистилища», яке Франко зараховує до найкращих місць поеми. Ось перша його терцина:

Італіє, рабине, доме болю,
Судно без стерника в великій бурі,
Не владарко країн, а лупанаре.

Постає питання, чому Франко не перекладав римованою терциною. Як свідчать його оригінальні поезії «Рубач», «Похорон», «З книги Кааф» і особливо «Пролог» до «Мойсея», Франко майстерно володів цією важкою формою. Причин було декілька. По-перше, переклад поеми Данте терцинами вимагав дуже багато часу і спокійної робочої обстановки, а їх у Франка ніколи не було. По-друге, переклади 1907-1912 рр. були тільки додатком до розвідки про Данте і повинні були ілюструвати основні її положення. По-третє, прозові та неримовані переклади «Божественної комедії» з’являлись часто і все ще продовжують з’являтись поряд з віршованими. Крім того, метою Франка було тільки підготувати ґрунт для повноцінного римованого перекладу поеми Данте.

«Божественну комедію» перекладала також Леся Українка. З її перекладів зберігся тільки початок 5-ої пісні. Очевидно, Леся Українка мала на меті перекласти епізод про Франческу і Паоло, але з невідомих причин, можливо, через хворобу, вона цього не зробила. Переклад її відзначається м’якістю мови і поетичністю, хоч в окремих випадках допущені незначні помилки.

Ліричні поезії Данте перекладав Іван Франко для своєї Дантіаської антології з тією самою метою і тим самим способом, що й уривки з «Божественної комедії». Франко надавав великого значення цим перекладам. В кінці своєї студії про Данте він відмічає, що розділ з перекладами лірично-дидактичних поезій Данте «дає таке доповнення до характеристики, а навіть, життєпису поета, якого досі немає ні одно слов’янське письменство». Франко дуже високо цінив ліричні поезії Данте, вважаючи ліризм найхарактернішою рисою його таланту. У вступі до «Нового життя» Франко цитує думку німецького видавця та перекладача Краффта про те, що навіть без «Божественної комедії» Данте залишився б найбільшим поетом середніх віків і що деякі його ліричні поезії і досі не перевершені ні одним з італійських поетів.

З «Нового життя» Франко переклав більшість поезій. «У своїм перекладі, — пише він, — дбаючи про якнайточніше і найповніше передання думок і висловів поета, я не скрізь додержував ані розмірів поодиноких віршів, ані правильного числа рядків». Тільки кількість та система віршів сонету — улюбленої форми Франка — як правило збережені.

Переклади ліричних поезій Данте не менш важкі, ніж переклад «Божественної комедії». У світовій літературі вдалих перекладів «Нового життя» навіть. менше, ніж «Божественної комедії». До найбільших труднощів, які постають перед перекладачем лірики Данте, належить відтворення ідей і стилістичних особливостей, пов’язаних з теоріями «Нового солодкого стилю», підбір еквівалентів для таких понять, як donna, madonna, Amore Pietà, gentile та ін. Розуміючи неможливість знайти в українській мові точні еквіваленти, Франко перекладає їх по-різному, в залежності від контексту, і таким способом досягає вдалих перекладів. Найкраще Франко переклав поезії, в яких Данте, немов забуваючи про умовності «Нового солодкого стилю», безпосередньо і просто говорить про свої переживання. Менш удались Франкові переклади «програмних» поезій «Нового життя», таких, як «Donne ch’avete inteiletto d’amore» або сонет «Amor e’l cor gentil son una cosa».

Наприкінці життя Франко видав невелику книжку під заголовком «Дантова друга любов». В ній зібрані переклади ліричних поезій, що не мають відношення до Беатріче. Від попередніх перекладів вони нічим не відрізняються.

Постійний інтерес до творчості Данте залишив значні сліди в оригінальних творах Франка.

Певним досягненням української перекладної літератури можна вважати повний переклад першої частини «Божественної комедії», зроблений П. С. Норманським і ґрунтовно відредагований М. Т. Рильським, тому їх прийнято вважати співавторами. Цей переклад має одну важливу перевагу над усіма попередніми — він зроблений правильною дантівською терциною. Від терцини, якою користувався Франко, а в російській літературі Пушкін, перекладачі Катенін, Мін, Лозинський та інші, терцина нового українського перекладу відрізняється відсутністю чергування рим, чим вона ближча до італійської терцини, але менше відповідає характерові українського віршування. П’ятистопний ямб, що став законом для передачі італійського ендекасіллабо, строго витриманий. Мова перекладу звучна, багата, образна, сучасна. Переклад читається досить легко, хоч зустрічаються окремі, надто складні речення, пропуски службових слів, що утруднюють сприймання досить важкого змісту. В більшості випадків перекладачі зуміли передати стилістичну різноманітність поеми, поезію терцин, повнокровний реалізм словесного мистецтва Данте. Вони відтворили також і почуття ніжності, коли Данте говорить про Беатріче чи Вергілія, і обурення, з яким він клеймить зрадників батьківщини, порушників моралі, зокрема, служителів церкви.

[…]

Мова «Божественної комедії» відзначається багатством стилістичних засобів, приналежних до всіх сфер, стилю, від найбільш святкового до брутального, з використанням лексики, яку сьогодні можна перекладати тільки за допомогою евфемізмів. Проте використання стилістичних засобів з нижчих сфер не знижує домінантного тону поеми. В оригіналі цей тон досягається використанням рідко вживаної лексики, численних латинізмів і передусім таких незвичних для нашого часу засобів, як складні перифрази та порівняння, що розтягаються інколи на дві і більше терцин, а також використанням метонімій, гіпербол, прикладів з історії, переважно античної, натяків на прославлених героїв та відомі події і, в основному, символів та алегорій. Мова «Божественної комедії» далека від щоденної розмовної мови, хоч зустрічається і багато елементів просторіччя. Такий характер мусить мати і мова перекладу. Читач повинен відчути не тільки за змістом, але й за мовностилістичними засобами стародавність поеми, незвичайний характер її змісту, важливість порушених в ній проблем, їх зв’язок з ідеологічними течіями того часу, особисте ставлення автора до описуваних подій та порушених питань і багато ін. Тому переклад, хоч і повинен бути написаний сучасною літературною мовою, мусить мати наліт архаїчності, святковості, незвичайності. Такою мовою перекладали всі видатні перекладачі «Божественної комедії», пам’ятаючи про те, що широке використання найрізноманітніших стилістичних засобів функціонально виправдане і не знижує святкового тону поеми.

З цієї точки зору український переклад Карманського-Рильського дуже нерівний. Поруч із зразково перекладеними терцинами зустрічаються слабі, майже прозаїчні терцини з невиправданим розкриттям перифраз, збідненням образів. Такий характер має початок 6-ої пісні з описом Цербера, що подається часто як приклад поєднання реалістичного мистецтва Данте з розгортанням алегоричного смислу та символіки. Після прекрасних початкових терцин йде декілька слабких, з нічим не виправданими замінами та перестановками, яких немає у попередніх українських перекладах. Спрощення та послаблення образів, інколи невірне розкриття символів та алегорій — помітний недолік окремих частин перекладу Карманського-Рильського. Цей недолік виступає досить чітко, коли порівняти український переклад не тільки з оригіналом, але й із зразковим російським перекладом Лозинського або польським перекладом Порембовіча. Авторами україн­ського перекладу далеко не в такій мірі, як у вищезгаданих перекладачів, використані стилістичні можливості архаїзмів, які утворюють своєрідний еквівалент латинізмів та схоластично-богословської термінології «Божественної комедії». Правда, перекладачі дбайливо уникали неологізмів та лексики, що в силу обставин тісно пов’язана з сучасними формами життя.

«Божественна комедія» щодо змісту, алегоризму та символіки вимагає особливо точного і майже дослівного перекладу, вірного та адекватного художнього відтворення основних тенденцій поеми, включаючи філософські і богословські доктрини та характерні риси теорій «Нового солодкого стилю», якими просякнуті окремі розділи, зокрема епізод про Франческу і Паоло. Що такий переклад доцільний і можливий, свідчать переклади Лозинськсго і Порембовіча. Переклад Карманського-Рильського не виконує всіх цих вимог. Вже перші терцини поеми, особливо важливі для розуміння її алегоричного смислу, перекладені надто вільно. Не вірно перекладений напис на воротах Пекла, в якому обґрунтовується необхідність створення пекла як акту божої справедливості. Тут жодне слово не може бути пропущене або замінене. Невиразною вийшла розповідь про Франческу да Ріміні. Зокрема, невдало перекладені знамениті терцини, з яких кожна починається словом Amor. Додамо, що ні Франкові, ні Самійленкові переклад цього епізоду також не вдався. Надто вільне поводження з текстом оригіналу, непродумана заміна термінів, образів та окремих стилістичних фігур, — відчутний недолік українського перекладу.

Таким чином, і цей переклад не можна вважати цілком задовільним.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1966. – Вип. 6. – С. 119-128.

Биография

Произведения

Критика


Читати також