16.01.2023

Лексичні проблеми перекладу «Нового Життя» Данте на українську мову

О. А. Домбровський

«Нове Життя» розцінюється інколи як відносно простий за змістом та художньою формою твір. Така думка не обґрунтована. Насправді «Нове Життя» і в ідейному плані, і що до багатства художніх засобів дуже складний твір і тільки усвідомлення цієї складності може створити передумови для успішного його перекладу, що подібно як і переклад «Божественної Комедії» залишається не тільки художнім, але й науковим завданням.

До перекладу поезії «Нового Життя» слід підходити як до перекладу філософської проблемної, а не лише любовної поезії, що вимагає особливої точності та дбайливості у відтворенні всіх її компонентів. йдеться про повне відтворення ідейного змісту, вираженого часто алегорично за допомогою символів та переосмислених слів, а не просто про створення ліричного настрою. Неврахування цієї обставини було однією з причин окремих невдач українського перекладу з 1965 р.

Для системи етично-естетичних концепцій «Нового Життя» характерна низка ключевих слів, які за своїм змістом не повністю збігаються зі значенням та вживанням цих слів у мовній нормі Вони зберігають традиційне значення, у якому вони вживались у провансальській ліриці та французькому куртуазному романі, але одночасно вони збагачуються відтінками філософського характеру.

До таких ключевих слів, що отримують майже термінологічне значення, відносяться, зокрема, arnore, donna, madonna, gentile і деякі інші, які, повторюючись постійно в поезіях та прозовій частині визначають ідейний зміст та емоційну насиченість твору. Від удалого перекладу цих слів залежить у значній мірі якість перекладу цілості. Вищенаведені слова є італійськими відповідниками близьких за звучанням однокорінних провансальних слів, які визначили у великій мірі їх вживання та функцію в італійській поезії. Вони утворюють ядро куртуазної лексики та фразеології і не мають прямих еквівалентів в українській мові, тому що в історії Русі не було аналогічного до Заходу лицарства як суспільного класу, лицарської культури та куртуазної літератури. В цьому й полягає найбільша трудність перекладу «Нового Життя». Перекладача підстерігає небезпека модернізації самого розуміння любові, модернізації та українізації поетичних засобів, що й справді мало місце в наявних українських перекладах.

Центральним ключевим словом «Нового Життя», а властиво й усієї поезії Данте є слово «amore», у філософському аспекті це поняття перетворюється в основу космічної гармонії, визначає стосунок між богом і створеним ним світом, є джерелом добра і краси, найвищим етичним принципом.

Сфера вживання та функціональне навантаження слова amore зростають в міру розпаду античної культури, в період поширення християнського ірраціоналізму та спіритуалізму у ранньому середньовіччі. Воно до безконечності повторяється не тільки в літературних творах, але й у схоластико-філософських трактатах, у вченнях містиків та єретиків, дуже поширених в епоху Данте, в богослужебних обрядах та практиках. Воно було предметом гострих теологічних та філософських суперечок, якими цікавились не тільки їх учасники, але й широкі кола освіченого суспільства. Філософський зміст та значне стилістичне навантаження слова «amore» вимагають особливої уваги до його перекладу. Перекладач, зустрічаючи це слово на кожній сторінці «Нового Життя», схильний інтерпретувати його більш по-сучасному, не враховуючи його філософського значення та традиційного куртуазного змісту, які повинен розкрити широкий контекст, що мусить бути гранична точно відтворений. Зокрема майже буквально точного перекладу вимагають програмні поезії «Нового Життя»: І концона та X сонет.

Слово «amore», — пише Скартаціні (Enciciopedia Dantesca), — найчастіше вживане слово у Данте. У «Божественній Комедії» за його підрахунками воно вжите 157 раз, у «Новому Житті», за нашими підрахунками, — 115 раз: 71 раз у прозовій частині і 44 рази в поезіях. Якщо врахувати значно менші розміри «Нового Життя», то треба визнати, що в цьому творі його ідейне та стилістичне навантаження особливо велике. У «Новому Житті» слово «amore» виступає в трьох основних семантичних варіантах: amore — почування любові, Amore — алегорична персоніфікація і Amore прийнятий з античної міфології дуже популярний у середньовічній літературі запалювач кохання, який, одначе, в поезії Нового Солодкого стилю із жартівливого пустуна перетворюється в серйозного володаря благородних сердець. Другий і третій варіанти дуже часто співіснують, так що розмежувати їх дуже важко. В українській поетичній традиції це слово появляється у французькій формі Амур.

Якщо б в українській мові був тільки один еквівалент даної італійської лексеми, можна б обмежитись простою підстановкою, а уточнення припало б на долю контексту та коментаря, але такої формально еквівалентної лексеми українська мова як і інші нероманські мови не має. Перекладачеві приходиться в першу чергу виділити ті випадки, де Amore означає Амура, а це не так просто, тому що у Данте це слово, особливо у пізніших поезіях характеризується семантичним синкретизмом.

Якщо порівняти російський переклад Ефроса, польський Порембовича і український з 1965 p., то спостерігаються значні розходження у відтворенні слова «amore», обумовлені як і лексико-семантичною структурою даних мов, так і науковим рівнем перекладів.

У першому сонеті, в якому Данте дотримується ще традиційних засобів провансальської та сицілійської алегорично-куртуазної поезії, говориться про появу «Amore» і немає сумніву, що йдеться про традиційного Амура. Так переклав Порембович, а також Франко; Ефрос підставив на місце Amore «Госпожа Любовь». Таким чином, зберігається єдине звучання цього слова і досягається формальна еквівалентність з оригіналом. Алегорична фігура Амура хоч і має традицію в російській поезії не збігається з алегоричним Amore дантівської поезії, тоді як слово «Любовь» завжди викликає певні поетичні асоціації. Написання його з великої букви з додатком історичного уже, приналежного до високого стилю слова Госпожа відтінює особливе значення та роль цього куртуазного терміна. І все ж російський переклад має деякі невигоди. Італійські критичні видання розрізнюють amore і Amore, чого немає в російському тексті, тому що слово Любовь пишеться завжди з великої букви. Таким чином, немає розрізнення між любов’ю звичайним абстрактним поняттям, персоніфікацією Любові і традиційним міфологічним божеством, яке є безперечно в оригіналі. Крім того, прийшлось змінити стать персонажу, а це при символічно-алегоричному звучанні поезії Данте має немале значення. Чоловіча стать Amore визначає у значній мірі інтимність та простоту стосунку між ним і Данте, а цей стосунок мусів би бути іншим, якщо б володарем його серия була алегорична постать жіночої статі. Уся багатовікова традиція та багато інших обставин роблять зміну статі Amore небажаною, З цих та деяких інших причин, про які тут не місце згадувати, переклад Ефроса не міг задовольнити повністю. Відчувалась потреба в новому перекладі, і в 1968 р. появився друком російський переклад найздатнішого дантезнавця І. Н. Голенищева-Кутузова. У цьому перекладі, виконаному на високому науковому рівні, хоч не завжди в належній мірі поетичному, «Amore» і «аmore» диференціюються як Амор і Любовь.

В. Житник, що переклав 1-й сонет для українського видання 1965 p., використав слово «Кохання» (з великої букви). І йому, як і Ефросу, прийшлось змінити рід іменника, але заміна чоловічої статі на нейтральну (середній рід), хоч і не бажана, не має таких серйозних наслідків, як її зміна на жіночу.

Франко у перекладених ним поезіях, там де персоніфікація Amore не викликає сумніву, користується словом Амур. В українському перекладі з 1965 р. в більшості поезій зустрічається слово «Кохання», інколи «Любов», дуже рідко Амур. Слово Амур, хоч і рідкісне і мало поетичне, не чуже українській поетичній традиції, його використання сприяло б відтворенню історичного колориту, вказуючи на велику роль алегоричних постатей у доромантичній поезії. Можна також залишити його італійсько-латинське звучання Амор. так як це зробив Голенищев-Кутузов, Порембович, німецькі перекладачі й ін.

Данте усвідомлював особливу вагу поняття, amore в ідейно-художній структурі «Нового Життя». Він не тільки написав сонет Amor e’lcor gentil son una cosa, в якому в дусі концепцій Гвініцеллі намагається визначити суть любові, але у 25 розділі, посилаючись на приклад поетів античності, пояснює, чому він зіставляє Amore говорити й діяти так, немовби це була жива істота. Також в «Бенкеті» та «De vulgari eloquentia» приділяється багато уваги цьому поняттю.

Трудність перекладу цього слова-терміна полягає також в тому, що різні його значення не розмежовані і не визначені чітко контекстом.

Ефрос, беручи до уваги синкретичність даного слова та невигоди його диференційованою перекладу, покористувався у всіх випадках словом «Любовь» (з великої букви). Можливості такого перекладу сприяла також російська мова, в якій amore має один безпосередній еквівалент — «Любовь». Інакше в українській мові, з якій слову аmore відповідають два нечітко розмежовані поняття — «Любов» і «Кохання». Виникає зразу питання, чи зберегти одне з цих слів, чи вживати їх диференційовано, чи свобідно в залежності від вимог віршування. Найбільш доцільним був би, очевидно, диференційований переклад. Відсутність тлумачного словника і наукового словника синонімів утруднюють вирішення цього питання та оцінку наявних перекладів. Слова кохати і кохання дуже поширились в сучасній українській поезії в некористь слів любити і любов, що значно частіше вживались в дожовтневій поезії і зокрема у західноукраїнських поетів. У «Зів’ялому листі» Франка вживаються майже виключно слова «любити» і «любов». Любов і кохання далеко не рівнозначні синоніми. Сфера вживання слова любов значно ширша, ніж слова «Кохання», що обмежується переважно сферою еротичних переживань. «Любов» звучить більш урочисто і вжите як синонім, «Кохання» означає почуття глибше, більш одуховлене, краще усвідомлене, ніж слово кохання, що означає почуття більш безпосередні, часто інстинктивні, немотивовані і не завжди повністю усвідомлені. У перекладі поезій «Нового Життя» Франко користується словами Амур і Любов, диференціюючи їх вживання, так як це зроблено у зразкових німецьких перекладах, з якими він знайомився. Використання терміну Амор, очевидно, треба вважати доцільним.

В українському перекладі з 1965 р. немає якоїсь системи у використанні трьох можливих еквівалентів італійського слова amore. Слово «Амур» в поезіях появляється всього один раз у сонеті 14, перекладенім М. Бажаном. Це найкращий переклад у цілому творі. В ньому доцільно використані всі три слова:

Коли я вчув, що в серці пробудився
Любовний дух (spirito amoroso), який отам заснув,
Тоді здаля мені Амур явився...
І дальше:

Таїть і досі ще душа моя
Слова Амура (Amor mi disse):
Ця ось — Примавера,
А та — Любов, на неї схожий я».

В останньому вірші словом Amore названа Беатріче із-за своєї подібності до нього. Прирівняння красивої жінки до Амура зустрічається в романській поезії, але саме слово як жіноче ім'я з уваги на чоловічий рід іменника не вживається в протилежності до українського слова Любов. Очевидно, в даному випадку Бажан саме й тому покористувався словом «Любов», а не «Кохання», що зустрічається в його інших перекладах, і не словом «Амур».

Серед авторів перекладу 1965 р. тільки М. Бажан цілеспрямовано, хоч і не завжди послідовно диференціює семантику слова amore і тільки він вповні закономірно і стосовно до контексту користується словом «любов», яке в багатьох випадках, зокрема коли йдеться про Беатріче, підняту на небеса більш відповідне, ніж надто конкретне слово «кохання». З цієї точки зору переклади Бажана нагадують дещо переклади Франка. Можливо, що часте користування словом «любов» визначене приналежністю Бажана до старшого покоління українських поетів. Таким чином, М. Бажан намітив шлях, йдучи яким можна вирішити питання про передачу слова «amore» «Нового Життя» на українську мову.

Не менш важливу і важку проблему становить переклад слів donna і madonna. Donna найчастіше вживане повнозначне слово в «Новому Житті». Як і amore це слово характеризується семантичним синкретизмом. На базове його значення — людська істота жіночої статі недитячого віку, що може бути передане словом femmina наслоюються додаткові значення різного предметного змісту та емоціонального насичення. Майже завжди в комплексі значень цього слова наявне його етимологічне значення domina, що в XIII ст. відчувалось набагато сильніше, ніж у сучасній мові, так що слово donna було близьким синонімом слова signora = пані, владарка, повелителька. В цьому плані слова donna стільновістської поезії близьке етимологічно однорідному domna провансальської поезії, під впливом якого сформувалось значення та вживання слова donna в італійській поезії та споріднених семантично сліз європейської куртуазної поезії взагалі. Поетичне значення та вживання цього слова зв’язане з реальними умовами розвитку куртуазної поезії на Півдні Франції. Предметом обожнювання трубадурів була часто дружина володаря замку, графа, герцога чи інша знатна дама і тому domna трубадурів це справжня пані — domina і за своїм суспільним положенням, і як поетичний сюзерен, якому несе васальну службу любові підвладний поклонник.

Прославлення високопоставленої жінки, наділеної особливими прикметами ума і духа, яка титулується domina часте у пізньолатинських поетів. Фортунат (VI ст.) прославляв незрівняну красу, розум та моральні якості королеви Родогунди і її дочки Агнеси, Седулій (IX ст.) оспівував видатну імператрицю Ерменгарду, яку він титулує domina, очевидно, у зв’язку з розвитком феодальних суспільних відносин. На італійському ґрунті внаслідок розпаду типово-феодальних суспільних відносин та формуванням міст-комун з новою суспільною верхівкою — патриціатом зміст слова donna модифікується. Суспільно-класова обумовленість його значення, що превалювала в поезії трубадурів не втрачається, але відступає перед етично-моральною обумовленістю, і це зміщення значення дуже чітко відбите в поезії Данте. Проте слово donna не стає синонімом слова femmina, що Данте з натиском відмічає в прозовому коментарі до канцони «Donne ch’avete intelietto d’amore». Donna означає жінку з певною духовною і товариською культурою, що була доступна жінкам, приналежним до міського патриціату і взагалі до привілейованих класів, і тому, користуючись словом donna, Данте ніколи не має на увазі жінок із простолюддя, для яких підходить слово femmina, що, зрештою, у Данте не має відтінку.

Donna в поезії Данте не перестає бути domina, але вона стає владаркою благородних сердець не так внаслідок свого суспільного становища, як завдяки своїм моральним якостям, що одухотворюють її неземну красу. Втаємничення в секрети тонкої любові (fin amor трубадурів) невід’ємний атрибут благородної донни.

В «Новому Житті» діапазон конкретних значень слова досить широкий. В окремих випадках donna майже синонім femmina. Таке значення виділяється зокрема тоді, коли слово donna вжите у множині і як звернення. Наприклад, в сонеті III Amor sente а Pietà donne chiamare слово donna значить просто жінка. Таке ж приблизно значення має це слово і в першому вірші і (програмної) Канцони: Donne ch’avet.ï intelletto d’amore, незважаючи на те, що у прозовій частині Данте уточнює, що він звертається не до всіх жінок, але тільки до тих, що благородні, а не просто жінки (non ad ogni donna, ma solamente a coloro ehe sono gentili є che non sono pure femmine).

Франко вповні закономірно покористувався словом «Жінки». Порембович в цьому та інших подібних випадках користується словом nieviasta, що відноситься до вищого стилістичного регістру, ніж загальновживане слово kobieta. Дещо міняється значення цього слова у протиставленні donna і donzella, де означає заміжню жінку в протиставленні до дівчини-панночки. Таке значення властиве слову donna і в сучасному узусі італійської мови. Менш чітко виражене загальновидове значення слова donna в X (програмному) сонеті, і все ж воно настільки превалює, то Франко уважав можливим покористуватись словом жінка, а Порембович — словом niewiasta. В українському перекладі 1965 р. у цьому й інших подібних випадках збережене італійське слово «донна».

Значення слова «donna» міняється, коли ним позначуються конкретні жінки, зокрема обидві donne dello schermo, сестра Данте (donna pietosa е di novella etate), розрадниця Данте після смерті Беатріче (donna pietosa). Майже завжди в даному випадку слово donna супроводиться епітетом gentile благородний. Про цих жінок Данте говорить з найвищою пошаною і захопленням. Загальновидове значення жінка відступає перед спеціалізованим значенням ввічливого титулування та виразом пошани, у якому збережене етимологічне значення domina — пані. Порембович і Голенищев-Кутузов в даному випадку майже завжди користуються зовсім відповідним еквівалентом «дама».

Значення слова «donna» модифікується, коли воно відноситься до Беатріче. Тільки винятково Беатріче названа прямо «donna». Майже завжди слово donna супроводиться епітетами mia, nostra, gentilissima, mirabile, або вживається у формі «madonna». У відношенні до Беатріче «donna» зберігає повністю етимологічне значення domina і відповідач куртуазному терміну провансальської поезії domna. Займенник «mia» у староіталійській мові, крім прихильності та любові, виражав також пошану, що привело до утворення складеного слова madonna. В польській мові існує приблизний еквівалент раnі, використаний закономірно Порембовичем. Німецькі перекладачі мали можливість ужити адекватний термін німецької куртуазної поезії Herrin.

В українській мові існує слово «пані», що дуже широко вживалось в Галичині не без деякого впливу польської мови. Зараз це слово майже не зустрічається і його семантика та сфера вживання нечіткі. Слово «пані» перетворилось уже в історичний термін і у зв’язку з певними обставинами суспільно-політичної боротьби на українських землях, будучи тісно пов'язаним зі словом «пан» набрало дещо одіозного звучання. Але уже і в дореволюційному періоді це слово не мало визначеного місця в літературній нормі. Франко, що користується закономірно словом пані, наприклад, «моєї пані жде найвище небо» (канц. І), в очах носить Амора пані моя (сон. XI) і ін. відчував уже невигоди цього виразу і в окремих перекладах користувався іншими, не завжди вдалими субститутами: вам про свою сказати хочу милу (канц. І), нашу панну милу (сон. XI), моя голубка (сон. XV), моя кохана (канц. V) й ін. Звичайно, що ці звороти, запозичені з арсеналу тогочасної української ліричної та народної поезії і за змістом, і за стилістичною характеристикою не можуть бути еквівалентами слова donna, коли воно стосується Беатріче.

В перекладі 1965 р. автори, йдучи за прикладем Ефроса, зберігають часто італійські слова донна і мадонна, але системи у використанні цих слів та їх субститутів немає. Як у Франка появляється слово «мила» явно невідповідне, яке створює зовсім невірне уявлення про стосунок між Данте і Беатріче. В сонеті XII, перекладеному М. Бажаном, використане давнє але, незважаючи на вищеприведені обставини, найвідповідніше слово «пані». Vedesti voi nostra donna gentile...? — Чи може ви мою зустріли пані...?

Про те, що слово donna відноситься до Беатріче, свідчить дуже часто тільки займенник mia і тому його не можна пропустити, як це зроблено в перекладі II канцони, де chiamando il nome de la donna mia перекладено: Покликав гучно донну на ім’я. Переклад неясний, поминаючи те, що додана обставина «гучно» суперечить ситуації. З подібних міркувань невірні переклади: «...що вмерла донна образ красоти (канц. II), мені, ти, смерте, люба нині, Бо стала ти ласкавого такою, Оволодівши донною навік (та ж канцона).

У прозовій частині, перекладеній А. Перепадею, також немає продуманої системи у передачі цього слова. Якщо воно не відноситься до Беатріче, то найчастіше тільки транслітерується, але зустрічаються також інші еквіваленти такі, як жінка, дівчина, панна, мила, пані.

Збереження терміну донна явище того самого порядку, що й зберігання англійського леді, французького мадам, іспанського донья, німецького фрау і т. д. Воно сприяє відтворенню історичного та суспільно-побутового колориту, і тому з певних міркувань воно виправдане. На жаль дане слово немає традиції в українській літературі, не вживається також в такому значенні і в сучасній італійській мові, де його заміняє слово signora, так що транслітероване слово донна не створює бажаних асоціацій у свідомості українського читача. Тому більш доцільний його диференційований переклад, зразки якого ми бачили у Порембовича, в німецьких перекладачів. Так вирішив це питання також у найновішому перекладі «Нового Життя» Голеніщев-Кутузов, що в протилежності до Ефроса користується словами дама і госпожа, відмовившись повністю від слова донна. Диференційований переклад вимагає великої уваги і передусім певної системи у використанні можливих еквівалентів, чого про український переклад сказати не можна.

Нерідкі випадки, коли вибраний еквівалент неможливий у даному контексті з декількох точок зору зразу. В III главі говориться, що Беатріче появилась на вулиці in mezzo a due gentili donne, le quali erano di piu lunga etade ( = між двох благородних дам старшого віку). Згідно з тодішніми звичаями дорослі дівчата (панночки) і молоді заміжні жінки виходили на вулицю в супроводі старших віком дам і тому український переклад Перепаді «поміж двох милих дівчат старшого віку» не вірний і звучить навіть дещо смішно. Старших дівчат в дійсності не було у той час серед суспільного прошарку, до якого належала Беатріче. Дівчат дуже рано видавали заміж і поєднували часто церковним шлюбом з майбутнім чоловіком ще до того, ніж вони були здатні для подружнього життя. Молодята до встановленого законом часу жили окремо. Уже ця одна обставина пояснює той факт, що для поетичного культу благородної дами подружжя не становило реальної перешкоди — воно просто не враховувалось. Предметом обожнювання в поезії новістів у протилежності до поезії трубадурів могла бути також незамужня дівчина, однак в ідейно-естетичному плані вона трактується як благородна дама, — donna gentile і тому слово donzella — панночка тільки винятково зустрічається в «Новому Житті» та інших італійських поезіях того часу, зовсім навпаки, ніж в українській поезії. Не можна не брати до уваги, що майже усі жінки, про яких дещо ширше згадується в «Новому Житті», а в їх числі обидві donne dello schermo — не дівчата, але молоді дами, до числа яких відносилась і сама Беатріче. В українському перекладі donna dello schermo називається то донною, то панночкою, то дівчиною подібно як і 60 найкрасивіших флорентійських дам, серед яких находиться також Беатріче, називаються то доннами, то дівчатами. У XXIII главі говориться, що на похоронах батька Беатріче зібрались donne соn donne ed uomini соn uomini — жінки з жінками без уваги на їх суспільне становище, вік і т. д.), а чоловіки з чоловіками, так що переклад «дівчата з дівчатами, а юнаки з юнаками» явно невірний.

У прозовій частині Данте дуже часто згадує Беатріче, називаючи її mia donna або madonna.

Перепадя перекладає переважно «Моя панна». Слово «панна» однокорінне з пан і пані означає у протиставленні до цього останнього незаміжню жінку, приналежну в минулому до привілейованих суспільних класів. З точки зору суспільної приналежності воно підходило б для Беатріче, але з уваги на предметний зміст, стилістичне забарвлення, сферу вживання ним не можна покористуватись. Зокрема словосполучення «моя панна» рішуче не передає Дантівського іа mia donna, звучить не тільки непривично, але навіть дещо просторічно, так що для високого стилю «Нового Життя» ніяк не надається. Уявім собі, що перекладач на російську мову переклав еквівалентним за змістом «моя баришня», або на польську майже ідентичним «moja panna». Такий переклад звучав би комічно. В літературній традиції частіше появляється димінутив «панночка», що звучить набагато ніжніше, але для даного перекладу також не підходить. У звороті «моя панна», що може сприйматись як синонім «моя мила, моя наречена, моя кохана», чи тільки як симпатична мені дівчина не відчувається стосунку володарки до покірного трепетного підвладного, яким змальовує себе Данте, не відчувається недосяжність Беатріче для нього, для якого найвищою вимріяною нагородою був її приязний привіт. Зворот «моя панна» наводить на думку про деяку інтимність стосунку, деяку рівноправність обох сторін і навіть деяку взаємність, про що не може бути й мови. У слові «панна» майже не відчувається етимологічне і для Данте зовсім реальне значення domina, яке ще відчувається у слові «пані». Переклад зворотом «моя пані», хоч і він уже дуже стертий, кращий і точніший.

Переклад слів donna та madonna, які стосуються Беатріче, мабуть, найважча лексична проблема перекладу «Нового Життя». Погляньмо, як деякі перекладачі на інші мови вирішили її. Ефрос майже незмінно транслітерує донна і мадонна і тільки винятково користується словом госпожа. Жінки, з якими стикається Данте чи Беатріче, це просто донни або благородні донни, Беатріче — це Донна з великої букви, що має свою експресивність, таким чином підкреслюється винятковість Беатріче, що повністю згідне з намірами Данте. Таке ж саме враження винятковості створює і слово «мадонна», що в сучасній російській мові вживається майже виключно для позначення богоматері. В італійській мові XIII ст. сфера його вживання була ширшою, але вже тоді як титул воно стягалось в monna — Данте користується цим словом, — так що приналежність цього слова до вищого стилістичного регістру була характерною і для італійської мови XIII ст. Порембович, якщо йдеться про Беатріче, користується словом pani; moja pani. najszlachetniejsza pani і т. д. Інші конкретні жінки позначені словом «dama», запозиченим з французької мови, тієї ж етимології, що й donna. У польській мові слово «dama» має дещо інше стилістичне забарвлення, ніж слово pani і сфера його вживання значно вужча. Якщо словом pani виражається стосунок повелителя до підвладного, то у слові dama превалює відтінок пошани, такий характерний для ставлення Данте до жінки взагалі. Обидва слова означають в першу чергу заміжніх жінок, але, якщо на цьому не наголошується, можуть означати жінок без уваги на їх цивільний стан як і італійське слово donna. Використанням трьох синонімічних слів: pani, dama, nievviasta Порембович дав зразок диференційованого перекладу слова donna.

Диференційованим перекладом, хоч і обмеженим тільки двома термінами, користується Голеніщев-Кутузов.

Жінки взагалі і конкретні жінки — це дами, а Беатріче — це госпожа, хоча і вона відносно часто називається дамою. Такі звороти як «исполненная славы дама», «моя дама» не звучать поетично переконливо.

Перекладач на українську мову може піти за прикладом Ефроса і задовольнитись транслітерацією слова donna. Тоді особливого значення набирає переклад супровідних епітетів. Але, мабуть, краще піти за прикладом Порембовича, Голеніщева-Кутузова і дати диференційований переклад цього терміну з використанням історичних термінів, «пані» і «дама» та загальновидового позначення жінка і з оказіональним використанням також інших субститутів, таких як владарка, повелителька і т. п. в залежності від контексту.

Характерним для «Нового Життя» є також прикметник gentile з основним значенням — благородний. Данте присвячує багато уваги розглядові змісту поняття, вираженого даним словом і схиляється в бік етично-морального його тлумачення.

Скартаціні (Enciclopedia Dantesca I) подає між іншими такі значення: di notil carattere. molto virtuoso, ger.eroso, magnanimo, valoroso e simili. Gentile є синкретичним поняттям, підсумком усіх позитивних рис характеру, поєднаних з високою духовною культурою і привабливим зовнішнім виглядом. Тому donna gentile мусить бути і мудрою, і доброю, і обов’язково красивою. Donna gentile — благородна дама предмет майже релігійного культу в поезії стільновістів і зокрема Данте — це втілення ідеальної краси та найвищого добра, ангел в плоті жінки, посланий богом на землю. Таке боготворення жінки було єрессю з точки зору церковного вчення, що підкреслює Франко у розгляді згаданої Канцони Гвініцеллі.

В сучасній мові слово gentile має багато похідних значень позитивної характеристики, так що його етимологічно-історичне значення не усвідомлюється і зв’язок цих характеристик з приналежністю до знатного чи давнього роду втрачений. В XIII сторіччі цей зв’язок ще відчувався і риси позитивної характеристики, наявні у комплексі значень слова gentile немов нанизувались на стималогічне значення — приналежний до знатного роду — благородний. Саме проти такого розуміння слова gentile виступав Данте в Convivio. Процес подібної семантичної еволюції відбувся також у словах благородний і шляхетний.

Українські еквіваленти слова gentile благородний і шляхетний етимологічно рівнозначні, хоч у протилежності до слова благородний внутрішня форма слова шляхетний, запозиченого з польської мови і пов’язаного зі словом шляхта (польське слово німецького походження) не усвідомлюється. Сфера вживання цього слова значно вужча; у прямому значенні — приналежний до знатного роду це слово дуже рідко вживається. Обидва слова можуть бути використані в перекладі «Нового Життя», хоч слово благородний точніше передає зміст слова gentile. «Благородний» в українському перекладі 1965 р. не появляється, можливо тому, що своїм трохеїчним ритмом і довготою воно не вкладалось в ямбічний вірш, в той час як слово шляхетний ритмічною структурою близьке до італійського gentile.

Термінологічне вживання та комплексне значення цього слова в «Новому Житті» не дозволяє на заміну його словами, які передають тільки одну із позитивних характеристик, що входить в систему його значень. Франко користується в основному словом «благородний» — канц. І, сон. VIII й ін., але появляються у нього також слова милий, блаженний, що не дають повної характеристики приналежного до них іменника. Також в перекладі 1965 р. появляється часто слово «милий».

Зокрема «donna gentile» перекладається як «мила дівчина», або «мила донна».

Українському «милий», дуже частому в народній поезії, відповідають італійські слова саго, carissimo, типові для італійської народної поезії. Але цих слів, що вживаються в «Божественній Комедії», немає в «Новому Житті», яке, на думку дантезнавців, нічим, крім мови, не пов’язане з італійською народною поезією. Зовсім невдалим треба признати переклад «cor gentil» програмного 10-го сонету, як «миле серце». Український зворот позбавлений внутрішньої логіки і недопустимо звужує це важливе для «Нового солодкого стилю» поняття.

Беатріче характеризується майже завжди як gentilissima (суперлатив), чим вона ставиться вище всіх інших жінок. Цей епітет інколи додається до її імені, але частіше вона називається donna gentilissima або просто questa gentilissima. «Gentilissima», що в російських перекладах майже завжди звучить точно «благороднейшая», а у Порембовича najszlachetniejsza немає постійного еквіваленту в українському перекладі. В окремих главах це слово передане як «найшляхетніша» Donna gentilissima — гл. IX найшляхетніша панна, гл. XVIII — найшляхетніша пані. Questa gentilissima — гл. X, XXIII, XXV та найшляхетніша. Частіше, однак, появляється епітет «найлюбіша», який треба признати невідповідним. Зустрічаються також інші не зовсім вдалі переклади: найласкавіша (гл. X), найпоштивніша (гл. IV).

Українські перекладачі, очевидно, уважали, що при використанні постійних епітетів gentile і gentilissima сам факт позитивної характеристики важливіший від її змісту і тому користувались різними субститутами. Термінологічний характер цих прикметників і те, що сполучення donna gentile перетворюється майже у складне слово (пор. gentil donna, gentiluomo) робить таку заміну небажаною.

Передача вищенаведених ключевих слів свідчить про недостатню продуманість українського перекладу з 1965 p., про відсутність попередньої узгодженості та принципового вирішення окремих питань перекладу «Нового Життя». «Нове Життя» вимагає повторного перекладу з дотриманням вимог, які стосуються перекладів середньовічної поезії взагалі і поезії Данте зокрема. Краще, щоб переклад був твором одного перекладача. Якщо б він мав бути виконаний авторським колективом, необхідно попередньо вирішити та узгодити принципи перекладання та методи роботи.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1971. – Вип. 26. – С. 93-102.

Біографія

Твори

Критика