Концепт «кокоро» в романі Нацуме Сосекі «Серце»

А. B. Горєлова

Нацуме Сосекі (1867-1916) - всесвітньо відомий японський письменник епохи Мейдзі, його найбільш відомі твори - це три «пізні» романи «Серце», «Трава в узголів’ї» та «Світло і темрява».

М.Й. Конрад зазначає, що цей етап логічно завершує творчий та особистий шлях письменника. Сосекі, припустив, що внутрішній світ людини містить ключ до всього, а звільнення — в подоланні самого себе, у внутрішній революції духу, в серці-кокоро, яке було основною темою письменника на останньому етапі його творчості.

В романі «Серце», виданому в 1914 р., епіграфом є слова китайського філософа: «Серце - володар людського єства», і головною метою роману було довести, що це правда.

«Кокоро» - складне і важливе для японців слово, значення якого найбільш точно можна висловити словами «серце, що розуміє та відчуває», тобто щось, що є чимось більшим ніж просто холодною роботою інтелекту без людських почуттів.

«Кокоро» для японців є центром духовного життя людини. Концепт «кокоро» стоїть в одному ряду з іншими моральними та етичними категоріями, філософськими універсалами. Ієрогліф «кокоро» входить до слів «доброта», «віра», «сумління».

Концепт кокоро як основа роману репрезентує внутрішній конфлікт не однієї людини, а всієї епохи змін звичного ладу, які принесла з собою філософія Заходу. Неймовірно швидке поширення японського капіталізму, надзвичайно болюча ломка сімейного та суспільного укладу, все нові та несподівані сторони життя, що відкривалися майже щодня - все це створювало протиріччя у серцях людей. «Кокоро» - це роман, в якому протиставляється егоїзм як рушійна сила, яка у кінцевому рахунку визначає діяння людини, та інша сила - моральне відчуття, совість людини. Сосекі підкреслює нескінченні пошуки людей у світі, що модернізується та розвивається, в суспільстві, де контрастує приватне-громадське, світське-релігійне, національне-індивідуальне.

Роман був написаний у 1914 році, події розгортаються двома роками раніше. Письменник вдало розгортає картину трансформації японського суспільства на тлі розвитку дружніх відносин між юнаком, ім’я якого так і не було названо, та літнім чоловіком, якого перший називає Сенсеєм (Вчителем).

На початку роману ми дізнаємося про те, як звичайний юнак, студент Токійського університету, починає товаришувати з уже літнім чоловіком, Сенсеєм. Він веде відлюдницький спосіб життя, спілкується лише зі своєю дружиною та новим знайомим, не має роботи і значну кількість часу проводить вдома, читаючи книжки. Також, відвідує на кладовищі могилу свого старого приятеля, однак відмовляється розповідати про минуле.

На відміну від головного героя-оповідача, від Імені якого іде розповідь у першій та другій частині роману, Сенсей постає перед нами людиною стриманою, серйозною та загадковою. З самого початку їх знайомства Сенсей тримав дистанцію, не дозволяючи собі зближення з випадковим знайомим. Навіть після тривалого спілкування з головним героєм, Сенсей продовжує триматись осторонь, чекати підступності та запевняти юнака припинити ці стосунки. Сенсей — людина з тягарем на душі та болісною таємницею в минулому, про яку не здогадується навіть його кохана дружина.

Після закінчення університету юнак повертається додому, до села. Становище ускладнюється тим, що його батько важко хворіє, його стан погіршується з кожним днем.

Приїхавши додому, головний герой повертається до обридлого йому провінційного життя. Вважаючи себе вже мешканцем столиці, він відчуває неприязнь та роздратованість до всього, що його оточує. Сільська звичка зібрати гостей в нагоду отримання ним диплому, неохайна покрівля його дому, та навіть щире поздоровлення батька, на відміну від Сенсея, який на його досягнення дивився зверхньо. Не бажаючи псувати стосунки з батьками, юнак мовчки слухається.

Важливе місце в романі посідають стосунки головного героя з батьком. Повернувшись додому, юнак не раз порівнює його із Сенсеєм, визнаючи провінційність та недалекість першого.

Як і сам Сенсей, батько юнака втілює дух Мейдзі, та все ж вони - по різні сторони барикад. Якщо Сенсей, людина замкнута в собі, що не бажає контактувати з зовнішнім світом та зосереджена на своєму внутрішньому світі, то вустами батька головного героя промовляє мораль суспільства того часу, коли громадському надавалося більшого значення, ніж індивідуальному. І попри те, що Сенсей грав таку важливу роль у житті юнака, попри його «незначущість» для суспільства він все ж виконав свою роль «Вчителя», громада того часу з осудом споглядала на таких, як Сенсей.

«Я був упевнений, що вже казав батькам раніше про те, що Сенсей не має роботи. І певно, що батько це добре пам'ятав. «— Але ж, що значить — нічим? Ти ж його дуже шануєш, за що ж тоді?» Сказавши це, батько мав на увазі одне. На його думку, якщо ти чогось вартий - ти обов’язково знайдеш відповідне місце та роботу. Було схоже на те, що батько вирішив, ніби Сенсей просто нікчема, тому і ледарює».

Незважаючи на важку хворобу батька, думками головний герой час від часу повертаються до Токіо та Сенсея, який не відповідає на листи. Вже визначивши дату тимчасового від’їзду в Токіо до Сенсея, герой терміново відміняє поїздку - . батьку раптово стає дуже зле. Хвороба все міцнішала, і йому вже залишалися тижні. Останні дні видаються дуже напруженими для юнака - приїзд родичів, у тому числі старшого брата, з яким у нього невдалі стосунки, близька смерть батька та мовчання Сенсея. У той час, коли всі родичі заклопотані батьком та його хворобою, коли смерть вже на порозі - головний герой отримує великий лист від Сенсея. Вихопивши з нього одну найважливішу фразу: «У той час, коли Би отримаєте цього листа, мене вже не буде на цьому світі. Я помру».

Головний герой вирішує негайно виїжджати до Токіо, покинувши батька. Сподіваючись, що Сенсей протримається ще два-три дні, юнак не замислюється, що подумають родичі, які приїхали здалеку, як відреагує мати та що відбудеться коли про його від’їзд дізнається батько, який на той час був ще при тямі та ясній свідомості. Юнак сідає на наступний потяг та на шляху до Токіо читає листа.

За іронією долі, лист Сенсея, що мав повідати юнаку історію його життя та застерегти від необдуманих вчинків, врешті решт і підштовхнув його на зраду близької людини.

На цьому закінчується розповідь від імені головного героя. У листі Сенсей розповідає юнакові історію свого життя, починаючи ще з юнацьких років, про зраду рідного дядька, який піклувався про нього після смерті батьків Сенсея, про його студентське життя у Токіо та той час, коли він наймав кімнату у хаті вдови та її молодої дочки, в яку згодом закохався. Основною темою третьої частини роману стає непрості відносини молодого Сенсея та його товариша К., які згодом обернулися трагедією для обох.

Образ Сенсея має риси автобіографізму. Вчитель - людина одного віку з Сосекі, й те, що письменник неодноразово підкреслює значення старомодного виховання та моралі Сенсея, відображає особистий досвід самого автора. Для них обох посилення впливу в Японії західної концепції індивідуалізму призвело до непримиренного внутрішнього конфлікту, який вони пронесли через усе своє життя.

Але на цьому їх схожість не закінчується. Теми сімейних складнощів та відчуження пов’язані з юністю самого письменника. Сосекі народився у багатодітній родині, пізніше його віддали у чужу сім’ю на всиновлення, а дев’ятьма роками пізніше неохоче прийняли назад, коли прийомна родина розпалася. Непорозуміння між батьком та головним героєм, підступність найближчих родичів Сенсея, а також усиновлення — тема, яка грає визначну роль в історії К. - у них письменник втілив всі ті складнощі, що сам колись пережив.

Товариш Сенсея, ім’я якого приховано за ініціалом «К.», є ключовою фігурою кульмінаційної частини роману. Саме він ототожнює строгий етичний кодекс і систему цінностей старої Японії, і саме йому довелося зіштовхнутися з новою західною концепцією індивідуалізму, особистих прав та свобод. Концепт кокоро - конфлікт у серці К. - боротьба його непорушних переконань і принципів, що зростали в ньому з самого дитинства, з неочікуваними почуттями, що оселилися у його серці та принесли з собою смуту та невпевненість.

«Коли я на початку вересня повернувся до Токіо, він (К.) все ще тулився у брудненькому храмі поблизу великого храму Каннон. Кімната його була розташована поблизу головного вівтаря, і він з насолодою займався тим, чим хотів займатись. Його життя тоді здавалося мені все більш схоже на життя монаха. На його зап'ясті висіли чотки. Коли я запитав в нього, навіщо вони, Ж. починав перебирати їх великим пальцем, ніби рахуючи: один... два...».

Сосекі змальовує образ аскетичного монаха. В думках, вчинках і намірах К. здається людиною відчуженою від світського життя. Але насправді він глибоко занурений у мирські турботи. Він не монах, а тільки студент факультету релігієзнавства, він залежить від прийомної родини та зважується на обман сім’ї заради своєї цілі, за що потім має поплатитися. Також у період Мейдзі вища освіта була шляхом до успіху та укріплення своєї соціальної позиції в країні. Монастир та університет втілюють в собі суть релігії та світського життя того часу. Монастир зумовлює розрив з мирським життям, у той час як університет відкриває шлях до успіху та визнання. Всупереч бажанню сім’ї вчитися на престижній спеціальності, К. іде на компроміс з собою та таємно поступає на факультет релігієзнавства.

Самогубство К. віщує неминучу загибель старої Японії, світу, який успадкував і сам Сосекі. Самогубство К., - шокуюче та безглузде з точки зору цієї нової системи цінностей, все ж стало перемогою в особистому протистоянні К. і молодого Сенсея, і яке потім переслідувало останнього усе своє життя. Як зазначає Сенсей у своєму листі про події того часу: «Ти переміг як стратег, але як людина ти потерпів поразку» у глибині душі я відчував себе саме так».

Дещо осторонь від основної теми зображуються відносини Сенсея та його дружини. Вона - практично єдина жінка зображена у романі, якій симпатизує письменник. Її ім'я також єдине, що оголошується - молоду дівчину звуть Сідзу. Попри те, що вона у третій частині опинилася у полі зору одразу двох юнаків та стала, у якомусь сенсі, тим фактором, що підірвав впевненість К. у своєму шляху, та зумовила подальше зіткнення представників двох ворогуючих систем - старого та нового світу, сама вона майже не брала участі у вирішенні конфлікту у серцях юнаків. Залишившись осторонь, вона споглядала лиш наслідки непримиримої боротьби, не здогадуючись про реальні причини трагедії.

Попри безмежне кохання Сенсея до неї, вона залишається недосяжною для нього навіть після одруження. Як і раніше, не зважуючись розповісти їй свою таємницю, він оберігає свою дружину скільки вистачає сил, у той самий час лише завдяки їй залишаючись на цьому світі.

«Якби я зважився покаятись перед нею, немов перед самим моїм покійним товаришем, вона б гірко плакала та пробачила мене. Та не зробив я цього тому, що міг дозволити собі забруднити свідомість дружини таким темним фактом. Немов би пролити краплю чорнил на білосніжну річ - це б спричинило справжній біль».

Дружина - єдина людина, що тримала Сенсея на цьому світі. Вирішивши накласти на себе руки, Сенсей не міг дозволити собі залишити її одну, в горі та розпачу. Вона - немов його зв'язок з зовнішнім світом, який водночас і гнітить Сенсея.

Врешті решт, Сенсей благає головного героя зберегти цю таємницю, поки житиме дружина, таце відкривати її нікому.

Роман «Серце» присвячений проблемі моральної самосвідомості людини, пошуку та само-ідентифікації в світі, який без упину модернізується. Це психологічний роман про людей, серця яких полонили протиріччя, які намагаються визначити своє місце між загальним гнітом національного та індивідуального, між релігійним та світським. Концепт кокоро - це віддзеркалення глибокої внутрішньої дилеми, вирішити яку можна тільки керуючись своєю свідомістю, велінням свого серця, жодна зовнішня сила тут не зарадить.

Л-ра: Актуальні проблеми вивчення та викладання східних мов і літератур. – Дніпропетровськ, 2013. – 134-138.

Біографія

Твори

Критика