Діалектичні особливості повісті Нацуме Сосекі «Юнак»

Батюк І. Ю.

Мета статті полягає у порівняльному висвітленні діалектних особливостей твору Нацуме Сосекі “Юнак”.

В Японії населення поряд із літературною мовою вживає різ­номанітні діалекти. Літературна мова висвітлюється через ме­діа, а діалекти передаються в родинах із покоління в покоління, від батьків до дітей. В одній і ті й же мові можна виділити со­ціальний та територіальний діалекти. Соціальні діалекти 一 це со­ціально обумовлені та соціально детермінізовані різновиди однієї національно-етнічної мови, які відображають неоднорідність со­ціальної структури суспільства. Це лексико-семантичні “субсис- теми”, які вживаються певною соціальною або професійною гру­пою у певному соціально-культурному контексті [ Ставицька 2005, 47-48]. Територіальний діалект 一 це різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об'єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історико-культурних традицій, самосвідомості. Територіальний діалект ототожнюють з говором. Сукупність структурно близьких діалектів утворює на­річчя, сукупн ість усіх наріч 一 діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд із літературною мовою) існування націо­нальної мови [Енциклопедія 2004, 145-146]. У своєму досліджен­ні я звертатиму увагу саме на територіальні діалекти.

У японській термінологічній системі існує декілька термінів на окреслення діалектів. Виникають труднощі розуміння цих тер­мінів, оскільки подекуди розмежувати їх важко. Пояснення до них подаю згідно словника “Коджіен” (公辞苑 koujien). Найбільш поширеними термінами у японській діалектології є 弁 ben та 方 言 hougen. Щодо 弁 ben у словнику подано таке пояснення: “ма­нера говорити; діалект”・ 方言 hougen 一 це територіальний діа­лект. Вживання однієї мови у різних регіонах країни призводить до зміни в її фонетиці, лексиці та граматиці. На цьому базується підвид самої мови; мова, яка вживається лише у певному регіоні, порівняно з літературною. Але на відміну від 弁 ben, 方言 hougen позначає більший ареал поширення певних діалектних одиниць. Тобто, якщо послуговуватися термінологічною системою україн­ської діалектології, його можна співставити з “наріччям”, тоді як 弁 ben - з “говором”.

До другого, більш вужчого пояснення 方言 hougen наводить­ся ще синонімічний термін 俚言 rigen, який, у свою чергу, озна­чає: “провінційні слова; характерні слова для певного регіону, що відрізняються від літературної мови”. Тут може йтися про такі слова, яких взагалі немає у літературній мові. В науковій літе­ратурі вживається також термін 俚語 rigo, який можна вважати абсолютним синонімом до 俚言 rigen. У японській термінологіч­ній системі наведено слово 訛 namari, що має значення: “вимова слів, що відрізняється від літературної; діалект”. Якщо у випадку з 俚言 rigen більшу увагу звернено на самі діалектні слова, то у вип адку з 訛namari 一 на фо нетичні зміни у словах. Крім того, у словнику “Коджіен” наведено ще такі терміни , як 土語 dogo, 里 言葉 satokoba, 国言葉 kunikotoba. 土語 dogo має значення “мова місцевих жителів; місцевий діалект; розмовна мова”, 里言葉 satokoba - це “сільська мова; діалект у широкому значенні”, а 国 言葉 kunikotoba - “мова; слова, які вживаються у певному регіо­ні; діалект”. До цього можна ще додати терміни 地元語 jimotogo “місцева мова; місцевий діалект” та ジモ語 jimogo, що є скороче­ним варіантом 地元語 jimotogo. Їх наведено в онлайн-словнику “Танґорін” （単語林 tangorin）, створеному на базі факультету ін­формаційних технологій університету Монаш （Австралія）.

Аналізуючи пояснення декількох словників, я помітила дея­ку розмитість і нечіткість самих термінів на окреслення поняття “діалект”. Крім сучасних словників, я також взяла до уваги “Ве­ликий словник японської мови” （大日本国語辞典 dainihon kokugo jiten） під редакцією Канджі Мацуі та Уеди Кадзутоші, 1952 року видання. Цікаво, що у ньому взагалі не було терміну 方言 hougen, а пояснення до інших термінів у своїй більшості збігалися з су­часними.

У роботі я послуговувалася двома найбільш поширеними тер­мінами: 方言 hougen та 弁 ben. Для дослідження взято діалектний матеріал з книги Нацуме Сосекі “Юнак” （坊ちゃん bocchan）. У цьому творі автор використав діалектні одиниці міста Мацуяма префектури Ехіме, що на о. Сікоку, та міста Едо （тепер Токіо）.

Сам письменник народився 5 січня 1867 року, в Едо (тепер Токіо) у збіднілій дворянській сім'ї. Рік народження майбутньо­го письменника збігся з початком революції Мейдзі. Він був справжнім 江尸 つ子 edokko “едокко” 一 мешканцем Едо. Постає питання, чому ж корінні мешканці Едо так себе називали? Згідно з висловлюванням японського дослідника культури Едо Мітаму- ра Енґьо правильно казати на корінних жителів Едо не 江尸子 edoko “едоко”, оскільки це виглядатиме, наче людина народилася і уже обтяжена Едо, а 江尸つ子 edokko “едокко”, оскільки у цьо­му випадку такого смислового навантаження не буде.

У 1888 році, закінчивши середню школу, Нацуме вступив на англійське відділення філологічного факультету Токійського уні­верситету. Після закінчення університету в 1893 році Нацуме пів­тора року викладав англійську мову в Токійському педагогічному інституті, а потім переїхав у глуху провінцію, в маленьке містечко Мацуяма на Сікоку, де викладав японську мову в середній школі [Гривнин 1959, 8-9]. Перебування в Мацуяма було плідним для творчості письменника, але в усьому іншому принесло йому роз­чарування. Викладати в провінційній школі, наскрізь пронизаній рутиною, було дуже важко. Незалежна, непоступлива молода людина була для керівництва як більмо на оці. З нього немило­сердно, безжально знущалися. Ця ситуація, в якій усі ці роки жив письменник, яскраво відображена у повісті “Юнак”. Оскільки твір є автобіографічним і герой твору також походить з Едо, отже спілкується діалектом Едо, а школярі та вчителі у творі розмов­ляють діалектом міста Мацуяма, то на прикладі цього твору мож­на прослідкувати цікаве протиставлення двох діалектів.

Існує припущення, що Сосекі не знав достеменно діалекту міста Мацуяма. Наприклад, японський дослідник Сато Ейсаку наводить такий доказ. Він каже, що аналізуючи письмо Нацуме Сосекі, зробив висновок про те, що хтось вписував діалектизми міста Мацуяма у твір, оскільки є місця в оригінальному тексті, де дуже чітко видно різницю у почерках. Зберігся навіть лист, в якому Сосекі просить відомого японського письменника і поета Такахама Кьоші, котрий був родом з міста Мацуяма, ви­правити його речення з діалектом . Вдалося порівняти почерки обох письменників, тому можна стверджувати, що останній на­лежить Кьоші.

Як уже було вище згадано, дія відбувається у місті Мацуяма. Діалект цього міста належить до говору Ійо （伊予弁 Iyo ben）, який входить до південно-східного наріччя Сікоку （四国西南部方 言 shikokuseinanbu hougen）. Крім того, на острові є ще північне （南四国方言 minamishikoku hougen） та південне наріччя Сікоку （北四国方言 kitashikoku hougen）. Усі діалекти острова мають схожі риси з діалектами району Кансай, Чюґоку та о. Кюсю. У говорі Ійо можна знайти архаїзми Кіотського діалекту, які тепер не вживаються. Крім того, тут також відчутний вплив о. Кюсю і району Кансай. У говорі Ійо вживаються омонімічні вирази хіросімського та тосійського діалектів, проте, на відміну від діалекту Тоса, інтонація тут більш м'яка.

Через увесь твір іде протиставлення діалекту Едо та діалекту Мацуяма говору Ійо. За цим можна прослідкувати в епізоді, коли учні просять учителя говорити повільніше: あまり早くて分から んけれ、もちっと、ゆるゆる遣って、おくれんかな、もし ［夏 目］ amari hayakute wakaran kere, mo chitto, yuruyuru yatte, okuren kana, mosi - “Ой, та Ви так швидко говорите. Чи не могли би Ви хоч трохи, ну, можливо, трохи повільніше”. На що їм учитель відповів: 早過ぎるなら、ゆっくり云ってやるが、おれは江戸 っ子だから君等の言葉は使えない、分らなければ、分るまで 待ってるがいい ［夏目］ hayasugiru nara, yukkuri itte yaru ga, ore wa Edokko dakara kimira no kotoba wa tsukaenai, wakaranakereba, wakaru made matter ga ii - “Якщо я зашвидко говорю, то я можу сповільнити, але я хлопець з Едо, тому не можу говорити так, як ви. Якщо ви не розумієте, то краще зачекайте, поки зрозумієте”. З цього можна зробити висновок про те, що темп мовлення у лю­дей Едо і Сікоку суттєво відрізняється. Існує версія, що едокко розмовляють швидше через те, що вони нетерплячі. Але спрос­товує цю версію японський мовознавець Кьосу Томоміцу. Він каже, що це не можна пояснити ні місцевою хворобою, ні тем­пераментом населення. Слід звернутися ще до періоду створення третього сьогунату Токугава Ієясу у місті Едо （тепер - Токіо） у 1603 році. Коли змінилася влада, місто почало швидко розвива­тися. Крім того, після прийняття системи 参勤交代 sankin koutai “почергового прибуття на службу”, за якою володарі різних про­вінційних земель змушені були прибувати на службу до ставки сьогуна, відбувався культурний обмін між людьми. В Едо було заведено прямо та відверто висловлювати свої думки, через що вихідці з інших земель сприймали це як нетерплячість. Звідси і поширилося подібне уявлення про мешканців Едо. Вперше ця назва з'явилася у книзі жартів «Вештання мандрівника “весели­ми кварталами” （郭通遊子 kuruwagayoi yuushi） у 1797 році» ［京 須偕充 2006, 11-12］.

Цей епізод можна також двояко висвітлити. В ньому автор натякає на непрестижність діалектів. Оскільки твір написано у 1906 році, а на ці роки, як відомо, припадає початок періоду формування літературної японської мови （標準語 hyoujungo）, в основу якої ліг діалект Токіо. В той час вважалося непрестижним спілкуватися діалектом, оскільки це свідчило про низький рівень культури. Подальший період розвитку літературної мови супро­воджуватиметься викоріненням діалектів. Зараз ситуація зовсім інша порівняно з минулими роками. Знання діалекту не означає невміння переключитися з діалектної системи на літературну, діалект сприймається як законний засіб спілкування між своїми. Зараз пишуть про те, що діалекти є національною спадщиною і потребуть збереження і захисту. Перед школою і мас-медіа не ставлять завдання викорінення діалектів, їх нова мета 一 навчати правильно їх використовувати ［Алпатов 1988, 23］.

У тексті “Юнак” можна віднайти архаїзми діалекту Мацуяма. Наприклад, у творі часто зустрічається слово なもし namoshi. な na можна співставити з літературною кінцевою часткою だ da, а もし moshi походить від 申す mousu “говорити, казати” і має ввічливу конотацію. Його етимологію можна прослідкувати таким чином:まうし maushi 一もうし moushi — もしmoshi ［伊豫方言 大辞典］. Загалом же, なもし namoshi може слугувати аналогом лі­тературної частки です desu: 先生は月給がお上りるのかなもし ［夏目］ sensei wa gekkyuu ga onoboriru no ka namoshi “Вчителю, вам підвищать зарплату?”. Японський дослідник Сато Такаші ствер­джує, що це слово зустрічається у книзі Японської телерадіомов- ної корпорації （NHK） “Національний діалектний матеріал. Том 5. Чюґоку, Сікоку” （全国方言 資料・第5巻－中国、四国編 Zenkoku hougen shiryou dai 5 maki 一 Chuugoku, Shikoku hen）, але згадуєть­ся воно лише один раз: ソリャ マコトニ ザンネンナ コトオ シタナーモシ sorya makoto ni zannen na koto wo sita naamoshi “Я зробив дійсно прикру річ” ［佐藤 孝 1977, 120］.

У творі є діалектна одиниця ぎり giri, що вживається у діалек­ті Мацуяма і має літературний відповідник きり kiri “лише”: こ の裏町に萩野と云って老人夫婦ぎりで暮らしているものがあ る ［夏目］ kono uramachi ni Hagino to itte roujin fuufu giri kurashite iru mono ga aru “На віддаленій вулиці пара стареньких Наґіно живуть лише одні”. У творі також використано діалектну форму ~とる toru для позначення тривалого виду дієслова замість лі­тературної форми ~ている te iru: …芸者と関係なんかつけとる ［夏目］ geisha to kankei nanka tsuketoru “Він перебуває у стосунках з гейшами”.

У говорі Ійо вживається слово いかん ikan, яке також побутує в районі Кансай і є скороченою версією いけない ikenai, що має значення “бути непотрібним, безнадійним, неможливим” ［Palter 1995, 173］. У тексті воно зустрічається в такій цитаті: 蕎麦屋 や団子屋さえはいってはいかんと、云うくらい謹直な人…［夏 目］ sobaya ya dangoya sae wa itte wa ikan to, iu kurai kinchoku na hito... “Він така сувора людина, що забороняє іншим ходити навіть у ресторан локшини чи в магазин данґо (японські солодо­щі).”

Іншим діалектизмом є うんでれがん underegan, пояснення до якого можна віднайти у “Національному діалектному словнику” (全国力 言辞典 zenkoku hougenjiten) 一 дурень, блазень. У “Юнаку” воно зустрічається в такій цитаті: . どや さ れたり、 石をな げら れたりして、 恐れ入って 引き下がるうんでれがんがあるもの か ［夏目］ doya saretari, ishi wo nageraretari shite, osoreitte hikisagaru underegan ga aru monoka “. Я не настільки дурний, щоб утікати від кількох пожбурнутих у мене камінчиків”. Проте словник “Ко- джіен” пояснює うんでれがん underegan не як діалектизм, а як популярне слово, сленг останнього періоду Едо. Оскільки мовець є родом з Едо, то друге пояснення буде більш правильним.

У тексті також введено багато скорочених розмовних форм, які вживалися у діалекті Едо, і побутують дотепер. Наприклад, за­мість субстантиватора літературної мови の no вжито ん n: おれ は 銭のつづく 限りやるんだ ［夏目］ ore wa zeni no tsudzuku kagiri yaru n da “Я продовжуватиму це, доки у мене не закінчаться гро­ші”. Субстантиватор もの mono представлено як もん mon: 男は 白い 麻を使うもんだ ［夏目］ Otoko wa shiroi asa wo tsukau mon da “Чоловікові краще одягатися у біле полотно”.

У тексті є діалектний елемент せん sen, який є досить поширеним явищем у районі Кансай, хоча і вживається також у говорі Ійо. Лі­тературним відповідником цього слова є しない shinai “не роблю”: おれは逃げも隠れもせん ［夏目］ ore wa nige mo kakure mo sen “Я не збираюся ні тікати, ні ховатися”. Через те, що слова належать го­ловному героєві, можна стверджувати, що поява цього діалектизму в його мові спричинена впливом діалектів району Кансай.

Висновки

На прикладі твору Нацуме Сосекі “Юнак” вдалося проаналізувати деякі основні риси діалектів Мацуяма та Едо. Встановлено, що діалект Мацуяма входить до складу говору Ійо. Також у творі віднайдено діалектні елементи не тільки міст Мацуяма та Едо, але й району Кансай загалом, оскільки говір Ійо має спільні з ним риси, що засвідчує перехідність діалектних явищ і різний ареал їхнього поширення. Також встановлено, що головний герой вико­ристовує діалект Едо, оскільки він походить з м. Едо, а решта ге­роїв використовують діалект Мацуяма, бо вони є корінними меш­канцями м. Мацуяма, і дія повісті відбувається саме там. Даний матеріал може бути використаний для подальшого дослідження японських діалектів.

Література

Алпатов В. М. Япония. Язык и общество. Москва, 1988.

Гривнин В. С.Нацумэ Сосэки. Библиографический очерк. Москва, 1959.

Ставицька Л. Арґо, жарґон, сленг. Соціяльна диференціа­ція української мови. Київ, 2005.

Українська мова. Енциклопедія. Київ, 2004.

Palter D. C., Kaoru Horiuchi Slotsve. Kinki Japanese. The dia­lects and culture of the Kinki region. Tokyo, 1995.

伊豫方言大辞典 // http://www33.ocn.ne.jp/~kotaro_mil/hougen. htm (Iyo hougen daijiten).

紀田順一郎. グローバリズムと日本語 // http://www.justsystems. com/jp/atok /sympo/text_13.html (Kida Jyunichirou. Gurobarizumu to nihongo).

広辞苑．東京：岩波書店、2005. (Koujien. Toukyou: Iwanami Shoten, 2005).

京須偕充・とっておきの東京言葉・東京:文春新書，2006. (Kyousu Tomomitsu. Totte oki no Toukyou kotoba. Toukyou: Bunshun shinsyo, 2006).

佐藤栄作．『坊ちゃん』から始ま っ た夏目漱石の 研 究、日本語から見えてくるもの // http://www.ehime-u.ac.jp/ LINE/2007_28/html/kenkyu01.html (Satou Eisaku. “Bocchan” kara hajimatta Natsume Souseki no kenkyuu, nihongo kara miete kuru mono).

佐藤 孝. 漱石の 文体 - 作品「坊っちゃん」の方言 性 // 聖徳 学園短期大学紀要編纂委員会・-10. -松戸:聖徳学園短期大 学,1977. (Satou Takashi. Souseki no buntai - sakuhin “Bocchyan no hougensei // Seitoku gakuen tanki daigaku kiyou hensan iinkai. - 10. - Matsudo: Seitoku gakuen tanki daigaku, 1977).

「単語林」ｵﾝﾗｲﾝ和英辞典 // http://tangorin.com (“Tangorin” onrain waeijiten).

夏目漱石・ 坊ちゃん // http://www.aozora.gr.jp/cards/000148/ files/752_14964.html (Natsume Soseki. Bocchan).

松井簡治, 上田万年共著. 大日本国語辞典。東京： 冨山房, 1952. (Matsui Kanji, Ueda Mannen kyouchou. Dainihon kokugo jiten. Toukyou: Fuzanbou, 1952).

Біографія

Твори

• Ваш покірний слуга кіт
• Серце
• Хайку

Критика

• Діалектичні особливості повісті Нацуме Сосекі «Юнак»
• Чергова зустріч українців з Нацуме Сосекі
• Особливості реалізму в японській літературі на прикладі твору Нацуме Сосекі «Серце»