Нацуме Сосекі. Хайку

Почни удруге!
Тільки ти, зозуле,
Не плач, а смійся!

Весняний дощ!
На боці лежачи,
Милуюсь сливами.
* * *
У такт ударам
Сонних комарів
Випльовують вуста старого гонга.

Сокирок стукіт
По бамбуку в горах:
Прийшла зима!

Поївши добре,
Сонний чоловік
У полі оре.

Блаженна прохолода!
Ніби я — у череві самого Будди
В Нарі.

Заразливістю позіхань допікши,
Цей довгий день
Скінчився врешті-решт!
* * *
Марнуючи життя на цьому світі,
Неначе бонза,
Спочиваю вдень.
* * *
У місті,
Нагодована тобою,
Скрекоче жаба.

Припливи та відпливи
Океану —
Японія!

Дивлюсь на самоті,
Як сиротлива хмара
В осіннім небі квапиться кудись.

Зимові гори
Навкруги низинки
І Хорюдзі!

Аби зігрітися, калачиком згорнулись
І сплять, сховавши лікті,
Батько й син.
* * *
Людина помирає —
Журавель з’являється на світ,
Такий яскравий і такий холодний!

Такою ж крихіткою,
Як ота фіалка,
Хотів би народитись я на світ.
* * *
Велика живородка
Все буркоче,
Неначе скаржиться.
* * *
Знов зацвіла айва!
Мабуть, щоб Сосекі
Так і залишився поганцем назавжди.
* * *
Усі мене неробою вважають
Та ще й негідником
Водночас нарекли!
* * *
Якби я острова безлюдного
Став принцем,
Якою б утішався прохолодою!
* * *
Приємний денний сон!
Яким я ледацюгою
Зробився!

Вдихаю запах
Рідної землі.
Соснова осінь!
* * *
І до тих, хто пішов,
І до тих, хто ще тут,
Повертаються з вирію гуси.
* * *
За цілу ніч
Лише один гусак
Повз місяць в небі пролетів сьогодні.
* * *
Цвітуть і білі,
Й жовті хризантеми.
Ранкове сонце!
* * *
І знову до мене крізь штору з бамбука
Метелик осінній.
Провідати хворого?
* * *
Моє життя на ниточці повисло,
Тонесенькій,
Як сусукі стебло.
* * *
Усі до одної
Укиньте хризантеми
В мою труну!
* * *
Уся гора
В осінніх переливах
Бамбукового листя кольорів.
* * *
Якщо здмухнути пил
З твого кото,
Чи осінь забринить?
* * *
Щодня
Пронизливий осінній буревій
Все тіло аж до шлунка пробирає!
* * *
Весняні води
Молоду траву
Де на вершок, а де й на два покрили.
* * *
В землі,
Де не шумить осінній вітер,
Поховали.
* * *
Дівчатко в десять —
Вже як квітка
Сливи!