Чергова зустріч українців з Нацуме Сосекі
Анна Бондар
Стаття присвячена аналізу першого україномовного перекладу збірки Нацуме Сосекі «Десять ночей снів», виконаного у 2017р. під керівництвом одеської перекладачки Майї Дімерлі. Видання цієї книги стало черговим кроком у справі перекладу творів видатного японського майстра пера українською мовою за останні п ятнадцять років. У статті йдеться також про переклади творів Нацуме Сосекі, виконані раніше Іваном Дзюбом та Мироном Федоришиним; автор статті аналізує останнє видання Нацуме Сосекі в Україні, характеризує його особливості та переваги.
Ключові слова: Нацуме Сосекі, «Десять ночей снів», переклад, дзен-буддизм, японська проза.
Anna Bondar
The article is devoted to the analysis of the first in Ukraine Russian translation of the collection Natsume Soseki «Ten Nights of Dreams», executed in 2017 under the guidance of the Odessa translator Maya Dimerli. The publication of this book was the next step in translating the works of the outstanding Japanese writer into Ukrainian over the past fifteen years. The article also includes information about translations of works by Natsume Soseki, performed earlier by Ivan Dzyuba and Miron Fedorishin, remarks about it s small number. In the article there is also given information about artists biography, his philosophical views of zen-buddhism and how these views have reflected on his prose. The author of the article analyses the latest edition of Natsume Soseki in Ukraine, characterizes its typography and symbols, which were used, features and advantages. For instance, figure language, differences between Russian and Ukrainian translations etc. Analysed edition may be used as a tool during classes of literary translation for students studying Japanese language.
The author express hope about new translations of Japanese classic in Ukrainian.
Keywords: Natsume Soseki, «Ten nights of dreams», translation, Zen Buddhism, Japanese prose.
Постать Нацуме Сосекі вирізняється серед письменників епохи Мейджі особливою своєрідністю. Видатний майстер народився 1867 рок); а свій творчий шлях почав у 1905 році такими відомими творами як «Ваґахай ва неко де ару» («Ваш покірний слуга кіт») [3], «Боччян» («Хлопчак») [4], «Кусамакура» («Сон під відкритим небом») та ін. М. Й. Конрад справедливо зазначає, що Нацуме Сосекі за своєю університетською освітою був фахівцем з англійської літератури, і таким чином 一одним із найосвіченіших представників достатньо європеїзованої японської інтелігенції XX ст. Водночас він був також типовим японцем, через що його часто називали «едокко»一«дитиною з Едо», тобто людиною, яка за народженням, і за своїми смаками та характером належить місту Токіо, ще в недавньому минулому столиці шьоґунату Едо [1,с. З90-391]. Саме це 一зацікавленість Європою і Заходом на професійному рівні (письменник вивчав англійську літературу не лише в Японії, а й у Великий Британії протягом трьох років) і глибоке відчуття власної країни - робить Нацуме Сосекі таким цікавим для вивчення. Власне, така риса 一суміш японської культури з західними традиціями 一є типовою для письменників тогочасної Японії. Адже доба Мейджі 一це час кардинальних змін у світогляді японців, припинення добровільної самоізоляції та початок пізнання західного світу. Ця зацікавленість Європою не може не відбитися на творчості письменника тогочасної країни Сходячого Сонця. Зміни, які торкнулися Японії під час творчості Нацуме Сосекі у подробицях аналізує відомий російський японіст О.М. Мещеряков [2].
Також провідною рисою у творчості митця є його прихильність до дзен-буддизму Це одна з панівних релігій Японії, тому не дивно, що японець з глибоким національним корінням перейнявся нею і відобразив її у своїх творах. Філософія відчуженості і спостереження мала відчутний вплив на формування образів головних персонажів найвідоміших творів автора, таких як «Саншіро», «Сорекара» («Після того») і «Мон» («Брама») [6], «Кокоро» («Серце») [7]. Спроби знайти правильний шлях, вирішити моральну дилему постійна рефлексія 一ось що зображує у своїх пізніх творах Нацуме Сосекі, коли він зосереджується саме на письменництві, полишивши викладацьку кар'єру.
На превеликий жаль, не такий уже й великий за своїм обсягом, творчий доробок митця ніколи не було перекладено українською мовою у повному обсязі. Першим почав цей шляху 1973 році Іван Дзюб. Саме його переклад великого роману «Ваш покірний слуга кіт» було видано в серії «Зарубіжна сатира та гумор». Слід зазначити, що завдяки саме цьому талановитому перекладачеві україномовна аудиторія познайомилась з великою кількістю японської прози. Його перу належать перші переклади оповідань Акутаґави Рюноске (зокрема «Мандарини» у «Літературній Україні» (21 березня 1969 р.)), романи Абе Кобо «Спалена карта» (1969), «Людина-коробка» («Всесвіт», 1975, №6), «Жінка в пісках» (1988), «Чуже обличчя» (1988) й оповідання «Прірва часу» («Всесвіт»,1980, № 6), збірка повістей та оповідань Кавабати Ясунарі «Країна снігу» (1976) і його ж романи «Стугін гори», «Давня столиця», «Танцівниці» (2007), дитяча книжка (цикл оповідань) Саотоме Кацумото «Клятва», роман Кіта Моріо «Родина Ніре», роман Фукунаґи Такехіко «Острів смерті» («Всесвіт», 1983, № 11,12), збірка «Японські народні казки (1986), а також сучасні романи письменників Ое Кендзабуро, Муракамі Харукі та ін.
Наступний крок в українськомовних перекладах творів Нацуме Сосекі зробив Мирон Федоришин у 2004 році, коли у журналі «Всесвіт» було надруковано роман «Серце» («Кокоро»), У послужному списку цього видатного японіста є також поезія жанру хайку, танка Акіко Йосано, Ісікави Такубоку, японські новели Еґучі Кана, Кавабати Ясунарі, Кікучі Хіроші, Отави Мімея, Ісікави Дзюна, Ясуоки Шьотаро, Шімао Тошіо, Соно Аяко, Шіґи Наоя, Ібусе Масуджі, японські прислів'я та приказки.
Прикро це визнавати, але на цьому українськомовні переклади одного з найцікавіших японських прозаїків XX століття припинилися аж до 2017 року. Лише наприкінці 2017 року було презентовано проект Майї Дімерлі «Десять ночей снів» [4]. Книгу було видано трьома мовами: мовою оригіналу російською (перекладач М. Дімерлі) та, власне, українською (перекладач Г. Костенко). У передмові автор проекту наголошує на тому, що книга присвячена 25-тій річниці встановлення дипломатичних відносин між Україною та Японією і ще однією подією, яка зумовила вибір твору саме Нацуме Сосекі, а саме 一150-ю річницею з дня народження письменника. Автор передмови приділяє увагу також тому факту що над книгою працювали одесити з усіх куточків світу. Сама Майя Дімерлі родом із Одеси, а тому перша презентація перекладу відбувалася саме в цьому місті, до речі, з використанням відповідних музичних інструментів, залученням театралізованих вистав тощо.
Далі перекладач пояснює рішення видати книгу в такому незвичному форматі: трьома мовами одночасно. На думку М. Дімерлі, це дає читачеві можливість відчути кожну розповідь, кожен «сон» по-різному, глибоко перейнятися ними. До того ж, наявність у книзі тексту оригіналу твору знайоміть читача зі своєрідною естетикою японського письма.
Проте, наявність тримовного тексту на наш погляд, має й інші переваги. Зокрема вона уможливлює використання цього видання як своєрідного навчального посібника з практики художнього перекладу з японської мови. А те, що рідковживані канджі супроводжуються транскрипцією (фуріґаною), полегшує і певною мірою прискорює процес навчання перекладу навіть тих студентів-японістів, які ще не повністю опанували ієрогліфічним письмом.
«Десять ночей снів» за життя Нацуме Сосекі не булa видана в Японії, як збірка або книга, а друкувалась з 25 липня по 5 серпня 1908 р. у «Асахі шімбун» окремими статтями, складається із десяти глав (оповідань), які, як це зрозуміло з назви збірки, сюжетно не пов'язані одна з одною. У кожній з цих глав ставляться різні питання, порушуються різні проблеми. У метафоричній формі японський письменник розповідає про своє намагання осягнути філософію дзен-буддизму, зрозуміти суть мистецтва, аналізує докори сумління, досліджує почуття кохання (як романтичного, так і материнського), шукає відповідь на питання про сенс життя, його швидкоплинність тощо. Але за східною традицією Нацуме Сосекі залишає відповіді на всі ці питання не вичерпаними до кінця, залишає таку звичну для японської естетики недомовленість, даючи можливість читачеві самостійно відповісти на те чи інше порушене питання, лише спираючись на його розповідь, немов на милицю. Кожний «сон» описується в реалістичному стилі, змальовує найдрібніші деталі, які часом можуть здатися навіть неприємними, але необхідними для цілісності образного зображення.
Не можна не приділити уваги оформленню цього видання. Книга надрукована у нестандартному форматі 60x84, перед кожним «сном» розташовано оригінальні чорно-білі ілюстрації художника Гліба Кадєєва, які певним чином відображають зміст наступної глави. Посеред глав також є сторінки з малюнками різних ієрогліфів великого формату значення яких автор проекту вважає ключовим для кожної частини. Це такі канджі як «аі» 一«любов» у першому «сні», присвяченому смерті коханої; або «онна» 一«жінка» в останньому «сні», де йдеться про чоловіка, покараного за надмірну жагу до жінок тощо. Окрім канджі, сторінки книги прикрашає також національна символіка, як наприклад, герб імператорської сім'ї Японії у вигляді хризантеми із чотирнадцятьма пелюстками і т. ін.
Порядок подання текстів різними мовами в книзі постійно змінюється. Зі слів Майї Дімерлі, це було зроблено для того, аби читач міг відчути, як змінюється його власне ставлення до тексту залежно від мови глави, її змісту Адже відмінність відтінків перекладу відчувається вже у назвах твору російською та українською мовами. «Десять ночей снів» дає більш конкретне уявлення про зміст книги, бо відразу складається враження, що автор записав лише те, що побачив уві сні. Російська ж версія «Десять ночей грёз» дає певний простір для читацької фантазії, оскільки є більш абстрактною [4, с. 5-6].
Власне українською мовою «Десять ночей снів» було перекладено Ганною Костенко з підрядкового перекладу на російську автора проекту. Можливо, саме тому під час читання не виникає почуття ідентичності текстів, відрізняється навіть емоційний настрій деяких «снів». Особливо це відчувається у сьомому «сні» на прикладі єдиного вірша, що міститься у книзі. українською мовою:
«Чи правда, що сонце пливе помирати на захід?
А щойно померши, здіймається знову на сході?
У подорож хвилі беруть твою душу з собою,
То хай не вагається тіло и пливе за водою» [4, с.141-142].
Російською мовою:
«Солнце уплывет на запад,
А вернется на восток.
Будет в мире так всегда.
На востоке солнце встанет,
А на западе уснет.
Будет в мире так всегда.
И пока мы в море,
Горе — не беда.
Веселей! Веселей!» [4, с. 147-148].
Таким чином, прочитавши обидва варіанти перекладу читач має можливість вирішити, яка з версій йому ближча: романтично-філософська, українська, чи моряцько-розважальна, російська. Такі відмінності у перекладі пронизують всю збірку роблячи її більш многогранною з одного боку і зрозумілішою для сприйняття 一з іншого.
Отже, підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що «Десять ночей снів» стала першою за останні п'ятнадцять років можливістю українсько- та російськомовного читача (російською мовою, наскільки нам відомо, цей твір також був перекладений уперше) познайомитися з ще одним аспектом творчості засновника модерної натуралістичної японської літератури, яким вважається саме Нацуме Сосекі. Незважаючи на те, що українськомовний переклад виконано через посередництво російської мови, він зберігає автентичність, має свій особливий настрій, а перекладач Ганна Костенко демонструє власне оригінальне сприйняття розповідей автора. Переклад двома мовами дає читачеві унікальну можливість порівняти і повніше осягнути глибину оригіналу ще раз наголошує на тому, що немає мови, яка може краще передати зміст оригіналу емоції та тонкощі японського тексту. Будь-яка мова має свої особливості, які впливають на сприйняття розповіді. Сама про це пише голова проекту у своїй передмові. Наявність японського тексту супроводженого фуріґаною робить це видання зручним посібником для удосконалення практичних навичок художнього перекладу студентів, які опановують японську мову.
Щиро сподіваємося, що ця чергова зустріч із японським класиком не стане останньою для української аудиторії і надихне фахівців-японістів на нові переклади його творів.
Список використаної літератури:
- Конрад Н. И. Очерки японской литературы. Статьи и исследования,- М.: Художественная литература,1973.- 462 с.
- Мещеряков О. М. Імператор Мейджі та його Японія - М.: Наталис, 2009.- 736 с.
- Нацуме С. Ваш покірний слуга кіт- К.: Дніпро,1973.- 456 с.
- Нацуме С. Десять ночей снів. Десять ночей грёз - Харків: Фоліо, 2017.-216 с.
- Нацумэ С. Мальчуган - М.: Художественная литература,1956.-136 с.
- Нацумэ С. Сансиро. Затем. Врата - М.: Художественная литература,1973.- 380 с.
- Нацуме С. Серце / Пер. М. Федоришина // Всесвіт-К., 2004.- № 7-8.
Твори
Критика
