Особливості реалізму в японській літературі на прикладі твору Нацуме Сосекі «Серце»

Нацуме Сосекі. Критика. Особливості реалізму в японській літературі на прикладі твору Нацуме Сосекі «Серце»

УДК 821.521

Д.Довготелес,
студ., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ

У статті висвітлено питання впливу західної літератури доби реалізму на формування японської літератури, зокрема роман Нацуме Сосекі «Сердце» як приклад поєднання засад ви­ключно японської традиційної літератури та базових принципів реалізму.

Ключові слова: реалізм, Мейджі, Нацуме Сосекі, натуралізм.

Д.Довготелес, стундентка,
Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев

Особенности реализма в японской литературе на прмере произведения Нацумэ Сосеки «Сердце»

В статье освещены вопросы влияния западной литературы эпохи реализма на формирование японской литературы, в частности роман Нацумэ Сосэки «Сердце» как пример сочетания принципов японской традиционной литературы и базовых принципов реализма.

Ключевые слова: реализм, Мэйдзи, Нацумэ Сосэки, натурализм.

Dovgoteles D., student
Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv

FEATURES OF THE REALISM IN JAPANESE LITRATURE IN THE NOVEL OF NATSUME SOSEKI «HEART»

The article highlights the impact of the western literature of realism to the formation of Japanese literature. Particularly the novel of Natsume Soseki «Heart» is explored example of combination the principles of purely traditional Japanese literature and basic principles of realism.

Keywords:realism, Meiji, Natsume Soseki, naturalism.

Те, що література Японії періоду Мейджі зазнала впливу західної літератури є беззаперечним фактом. Тому стає можливим простежити становлення реалізму як літературної течі. Нацуме Сосекі, використовуючи засади реалізму та не нехтуючи канонами класичної японської літератури, майстерно пристосовував літературу за­хідну до сприйняття вітчизняною аудиторією, недарма його твори входять до шкіль­ної програми рідної літератури, необхідної для вивчення кожною освіченою люди­ною в Японії.

Реалістичний тип мислення властивий мистецтву з найдавніших часів, проте термін «реалізм» недоцільно використовувати щодо мистецтва античності й серед­ньовіччя, коли в силу об'єктивних умов не могли утвердитися реалістичні худож­ні системи, а спостерігалися, як відзначає Д.Наливайко, «лише вияви реалістичної творчості на емпіричному рівні, переважно в низьких, комічних жанрах» [цит. за: Ференц 2011, с.388]. Реалізм (лат. realis 一речовий, дійсний) 一це напрям у літературі й мистецтві, який полягає у правдивому, об'єктивному і всебічному відображенні. В епоху середньовіччя реалізмом називали один із напрямів середньовічної філософії, який приписував абстрактним поняттям реальне існування. У XVIII ст. під реалізмом розуміли практичний тип мислення і поведінки, який відрізняється від типу мрійни­ка, «ідеаліста». Реалістами називали людей, які ставили перед собою мету, яку мож­на було досягти [Ференц 2011, с.365]. У працях І.Франка, Е.Золя термін «реалізм» вживався як синонім до терміна «натуралізм». Звідси і назва «натуральна школа». Естетика реалізму міметична в своїй основі, тобто пов'язана з розумінням мистецтва як форми наслідування дійсності.

Новаторство реалізму полягає у структурі характеру героя, його розвитку, пов'язаному з навколишніми обставинами. Герої реалістичних творів 一багатогран­ні, умотивовані, розвиваються у логічній послідовності, вони діють у конкретних суспільно-історичних умовах, які вмотивовують їх вчинки. Реалізм визнає не лише детермінованість поведінки людини, але й здатність піднятися над обставинами, про­тистояти їм. Реалісти відображають дійсність, сповнену гострими суперечностями, конфліктами, дотримуються принципу соціальності й історизму. Поведінка героїв реалістичних творів зумовлена об'єктивними соціально-історичними умовами (для реаліста людина 一істота соціальна), а принцип історизму полягає у відтворенні ко­лориту часу і місця, в розумінні історії як процесу якісних змін, які характеризують національно-історичну своєрідність того чи іншого етапу в кожній країні. Історизм і соціальність взаємозв'язані: історизм конкретизує принцип соціальності, сприяє роз­криттю розвитку соціальних умов. Отже, вчинки героя випливають із особливостей характеру та психології, а характер і психологія зумовлені життєвими обставинами і соціальним середовищем. Зміна обставин життя позначається на долі героїв.

Реалістичній літературі притаманний певний тип автора. Автор — це завжди пев­ний погляд на зображуване, концепція зображуваного, вираженням якої є художній твір. Ґ. Флобер порівнює автора з Богом, який має бути у творі, як Бог у світобудові — всюди і ніде. Письменники-реалісти, які відчували себе деміургами, не завжди були «невидимими» у своїх творах. Вони вважали, що інтуїція та розум митця можуть про­никнути в усе суще й адекватно його відтворити. Цей митець тяжіє до колективної «свідомості епохи», її інтелектуальної частини, що володіє необхідними знаннями у різних сферах [Ференц 2011, с.350].

Серед визначальних рис реалізму можна виділити:

  • раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);
  • правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при наявності багатьох деталей;
  • принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;
  • характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та станови­щем, умовами повсякденного життя;
  • конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
  • вільна побудова творів;
  • перевага епічних, прозових жанрів у літературі над ліричними;
  • розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

Реалізм в японській літературі розвивався в складній взаємодії з романтизмом і натуралізмом. Боротьба романтиків за розкріпачення особистості, розпочата ними зміна застарілих канонів були продовжені реалістами. У японській літературі натура­лізм не приходить на зміну реалізму, а розвивається паралельно з ним, і вони взаємо­діють між собою. Реалізм затверджувався одночасно і як заперечення натуралізму, і як розвиток його позитивної програми. Тому японська критика нерідко вкладає в поняття «шідзеншюґі» чи «натуралізм» риси, які притаманні власне реалізму без чіт­кого розмежування між натуралізмом і реалізмом. «Рух за натуралізм» об'єднав різ­норідні й різностильові явища загальним художнім інтересом до проблеми дійсності, тому треба мати на увазі складність, якісну неоднорідність того, що в Японії входить в поняття «шідзеншюґі» [Конрад 1974, с.482].

Зближення мистецтва і науки, вимога наукової об'єктивності, прискіпливого ви­вчення фактів, безпристрасності натураліста 一все це мало далекосяжні наслідки для японської літератури, де малу роль в художній практиці грало спостереження, ви­вчення, аналіз (до нового часу в літературі панувала думка про те, що справжню при­роду речей можна осягнути раптово, інтуїтивно, а не шляхом логічного висновку).

Всупереч багатовіковим традиціям японські письменники почали розчленовува­ти предмети, прагнучи до їх аналізу: тверезість спостережень і художнє дослідження явищ стали естетичним вимогою руху «шідзеншюґі». На межі століть, коли в япон­ській літературі почався розвиток реалізму, він піддався впливу не тільки Бальзака і Толстого, але й Флобера і Золя. Рух «шідзеншюґі» був породжений теорією екс­периментального роману. Теорія експериментального роману Золя виявилася при­вабливою для японських письменників. Новим був для них мотив пояснення зла обставинами, що склалися, і соціальним середовищем, тоді як до середини XIX ст. спонукальними, рушійним силами роману були конфуціанська мораль «заохочення добра і покарання зла» [Рехо 1987, с.217].

На зародженню реалізму у японській літературі у кінці XIX — початку XX ст. вплинули не тільки зразки західної натуралістичної і реалістичної літератури, а й внутрішня літературна еволюція. У східних країнах засоби реалістичного методу ви­никли в літературі, яка проходила епоху своєрідного східного Відродження. Реалізм освітній, а трохи пізніше і критичний сформувався в східній літературі пізніше ніж за Заході. На початку XX ст. Японія активно знайомилася з доробками світової літера­тури. «Останні роки XIX століття й перші XX, 一писав Конрад, 一принесли в Японію з Європи Флобера, Бальзака, Мопасана, Золя, Ібсена, Тургенєва, Чехова, Толстого та інших. Внутрішні чинники власного розвитку, вплив європейської натуралістичної школи створили в Японії так звану літературу реаліму, а насправді ж класичну ре­алістичну літературу епохи розквіту буржуазії й початку її занепаду [Конрад 1973, с.372-373]. Завдяки перекладацькій діяльності Фтабатей Сімей, Морі Огай та інших письменників та перекладачів, японські читачі відкривали для себе російську, фран­цузьку, німецьку і англійську літератури.

Звісно, тогочасні японські письменники усвідомлювали необхідність зображен­ня в літературі реального життя, але кожен із літераторів по-різному відповідав на питання, як цю дійсність відображати і що саме вибрати за об'єкт. Для японської літератури епохи Мейджі особливо гостро стояло питання художнього методу. Най­більш поширеним виявився японський натуралізм «шідзеншюґі», який високо ціну­вав Ісікава Такубоку: «Натуралізм звільнив літературу …це одна з най визначних подій в літературному житті за декілька останніх років. Руйнуючі усілякі правила і помилкові ідеї, цей напрям висвітлює правду життя якою вона є» [Конрад 1973, с.372-373 ]. Зі знайомством із творами світової літератури перед японськими літера­торами відкривалися зовсім нові можливості літературної творчості. В особливості вплив західного натуралізму та реалізму відбивався у проблематиці творів японських письменників, у розробці нових для японської літератури гострих соціальних тем у художньому стилі. Не один з письменників періоду Мейджі і Тайшьо не залишився осторонь від процесу сприйняття нових ідей, нових принципів художньої творчості, які були перенесені в Японію. Через це, наприклад, тогочасного письменника То- кутомі Рока інколи називали «японським Толстим», а Нацуме Сосекі 一«японським Чеховим» [Конрад 1973, с.377].

Хоча Нацуме Сосекі як письменник свій творчий шлях розпочав досить пізно, в тридцять вісім років проте все те, що було притаманне літературним традиціям Японії, робить його твори доволі популярними. На творчу позицію Нацуме Сосекі вплинула не тільки соціальна ситуація Японії того часу, але й його інтерес до англій­ської літератури. Сосекі піддався впливу ідей західного індивідуалізму (коджінсюгі) [Tsuruta 1988, с.172], які усіляко підтримували японські інтелігенти, він породжував такі ідеї зі спадку класичної літератури Японії. Так розробка теоретичних концеп­цій, пов'язаних із індивідуалізмом, вплинула на пошук відповідників цьому терміну. Шляхом аналізу ідей літератури «віддзеркалення природи речей» 一шясейбун 一поета Масаока Шікі, якого Сосекі вважав своїм наставником, письменник приділяє осо­бливу увагу «йою» 一«відкритості, щирості душі». У своїй статті «Замальовки з на­тури» Сосекі говорить про «йою», про те, що у творі почуття мають бути виявлені з неймовірною пристрастю, проте позбавлені «вільного простору» «юторі» [Конрад 1973, с.380]. З цього можна зробити висновок, що «йою» стає можливістю для читача до певної міри брати участь у творчому процесі письменника (тому ми трактуємо це скоріш як «можливість вільного сприйняття»). Такі тенденції у творчості Сосекі проявляються у тому, що він ніколи не омежував себе канонами японської школи реалізму, а покладався на своє власне натхнення й смак.

Роман «Серце» вперше був надрукований в 1914 році в японській газеті «Асахі Шінбун». У той час як назва буквально означає «серце», зважаючи на зміст роману, вона також може бути перекладена як «сутність речей» або «почуття» [Tsuruta 1988, с.174]. У творі письменник розглядає питання переходу від японського суспільства епохи Мейджі до сучасності шляхом спостереження дружби між молодим хлопцем і людино, яку автор називаю «сенсей» (або вчитель). У романі спостерігається тема ізоляції, притаманна попереднім роботам Сосекі, проте у «Серці» автор розглядає проблему в контексті переплетених егоїзму і почуття провини.

Кохання у творі Нацуме Сосекі «Серце» ототожнюється зі злочином. У свій час Осака Амане, друг письменника, звернув увагу на дивні стосунки між Со- секі та Оцука Кусуоко, дружиною близького друга Сосекі. Згідно з його припу­щеннями, вони були близькі за духом, але їх любов минула, не встигнувши по- справжньому початися. Проте досить важко стверджувати що в творах японського письменника проявився його особистий любовний досвід, цьому немає достатніх підтверджень.

Поза іншим помітна визначна риса японського письменства, що полягала у на­вчанні «таємним традиціям», що передавалися винятково від учителя до учня. Самі «тайні традиції» 一це правила мистецтва віршування, а також прочитання та тлума­чення японських прозових і поетичних текстів, що були створені у VIII-XII ст. та написані мовою, розуміння якої у XVII—XVIII ст. уже потребувало додаткових зусиль і було недоступне широкому загалу. За добу Мейджі-Тайшьо (1868—1925) ці тради­ції класичної середньовічної освіти частково продовжували існувати, а літературний світ був побудований за моделлю «вчитель-учень» (тотей-сейдо). Так само і в творі Нацуме Сосекі «Серце», де перша та третя частина роману основується на діалозі вчителя з оповідачем [Сходознавство 2010, c.50].

Загалом, реалізм Нацуме Сосекі не можна назвати «вільним» від правил, йому вдалося без доволі різких змін, не обриваючи традиції привнести відчутний розвиток у вигляд роману сучасної японської літератури. Тож, серед рис раціоналізму в романі «Серце» можна назвати наступні:

  1. Конкретно-історичне зображення тогочасних подій та їх вплив на розвиток сю­жету.
  2. Соціальне життя героїв, їх умови повсякденного життя є одним з визначальних факторів розвитку сюжетної лінії.
  3. Внутрішній конфлікт героя виступає як спосіб формування художньої правди.
  4. Герой керується загальнолюдськими цінностями при вирішенні проблем.
  5. Значне місце в романі займають судження вчителя, які розкривають його вну­трішні думки, ототожнюючи свідомість із психікою.

Таким чином, Нацуме Сосекі завдяки особливим художнім прийомам та естетич­ному баченню, створив ряд живих і реалістичних як на картині образів. Твір автора 一це здебільшого індивідуальні враження автора щодо мінливості дол і, вони виража­ють його міркування про суспільство та прагнення до кращого життя.

Список використаних джерел:

  1. Конрад Н.И. Очерки японской литературы. М.: Художественная литература,1973. 462 с.
  2. Конрад Н.И. Японская литература. От «Кодзики» до Токутоми. Очерки. — М.: Наука, 1974. — 567 с.
  3. Рехо К. Русская классика и японская литература. 一М.: Худож. лит., 1987. 一352 с.
  4. Сходознавство 49-50. Iнститут Сходознавства імені А.Ю. Кримського НАНУкраїни, Київ -2010, [електронний ресурс].
  5. Ференц Н.С. Основи літературознавства: підручник. 一К. : Знання, 2011.一431с.
  6. Tsuruta, Kin'ya, «Soseki's Kasamakura: A Journey to «The Other Side». Journal of the Association of Teachers of Japanese. 22, 2 (1988): 169-188.


Ключевые слова: Нацуме Сосекі,сердце,Нацумэ Сосэки,夏目 漱石,Нацумэ Кинноскэ,Нацумэ Кинносукэ,Сосэки Нацумэ,критика,творчество,произведения,читать критику,онлайн,рецензия,отзыв,Критические статьи,анализ,критика на творчество Нацумэ Сосэки

Читайте также