16.01.2023

Данте українською мовою. Мирослав Мороз

Мирослав Мороз

Творчість Данте, останнього поета Середньовіччя і разом з тим першого поета Нового часу, знайшла живий відгук у наших письменників-класиків. Хоч у минулому в нас були спроби познайомити громадськість із творчістю Данте, проте до останнього часу ми не мали перекладу «Божественної комедії», як не маємо добрих перекладів і інших його творів.

Це й не дивно. Переклад «Божественної комедії» — справа нелегка. Не лише українська, але й інші літератури довго не мали перекладів цього твору, які вірно передавали б зміст і художні особливості поеми. Справа не в мові. Італійська мова Данте майже нічим не різниться від сучасної, хоч від часу написання «Божественної комедії» минуло біля 650 років.

Уже те, що «Божественна комедія» написана терцинами, дуже утруднює працю перекладача. Італійська мова звучніша, багатша римами, ніж інші мови. Вказані особливості важко передати перекладачеві. Тому і добрих перекладів «Божественної комедії» не так то й багато. Щоб зберегти думку і слово Данте, різні перекладачі вдаються до різних способів. Одні відкидають вірш, інші розмір, ще інші змінюють дантівський порядок думок, відмовляються від точної передачі значення його слів, щоб зберегти вірш. Усім відоме вміння Данте кількома словами намалювати образ. Думка його з надзвичайною легкістю набирає конкретних мовних форм, все нечуване, небачене ніким з людей, все створене фантазією поета Данте передає просто і зрозуміло, співставляючи з речами відомими, буденними. Це важко передати в перекладах на інші мови.

Взірцевих перекладів «Божественної комедії» на сучасні європейські мови небагато. Французи вважають добрим невіршовавий переклад Ламене, на англійській мові існує переклад відомого американського поета Лонгфелло, на німецькій — Філалета Саксонського і Вітте. Поляки гордяться перекладом Порембовіча, який замінив переклад Станіславського, що служив ще Франкові в роки навчання в Дрогобицькій гімназії для ознайомлення з творчістю геніального італійського поета. Було багато спроб перекласти «Божественну комедію» й на російську мову. Крім перекладачів Голованова, Чуміної та інших, довгий час користувався популярністю переклад Міна, місцями дуже добрий, але в загальному неточний і важкий. Тільки в 1940-1946 роках «Божественну комедію» досить добре переклав М. Лозинський. Його переклад високо оцінений громадськістю, він заслужено користується визнанням як найкращий з усіх існуючих на російській мові.

Були спроби перекладу «Божественної комедії» на українську мову. Хронологічно перші з них — переклади уривків «Пекла», зроблені Франком ще в 1878-1880 роках. Якщо не рахувати переклад частини V пісні «Пекла», зроблений Лесею Українкою, то більш серйозною спробою був переклад десяти пісень «Пекла», зроблений В. Самійленком (В. Сивеньким) і вперше надрукований у галицькій «Правді» 1892 року.

Нова сторінка в ознайомленні української громадськості з життям і творчістю Данте зв’язана з ім’ям Івана Франка. Франко здійснює свій намір написати «Дантівську антологію», яка, за словами письменника, займала його ще від давніх літ, ще відтоді, коли він був учнем гімназії з Дрогобичі. Франко перекладає окремі місця «Божественної комедії», найбільше з «Пекла», менше з «Чистилища» і ще менше з «Раю». Переклад супроводжується переказом пропущених у ньому місць (друкувався спочатку в окремих номерах «Літературно-наукового вісника», а пізніше вийшов окремим виданням). Франко не ставив собі за мету дати повний переклад «Божественної комедії», — для цього у нього ніколи не було ні вільного часу, ні спокою, необхідних при такій праці. Але задум Франка був здійснений: його переклади, перекази, коментарі знайомили українську громадськість з творчістю великого італійського поета, будили інтерес до нього, знайомили з творчістю «колосальної фігури», якою є Данте.

Новий переклад «Божественної комедії», принаймні її першої частини, здійснений П. Карманським та М. Рильським, — виняткове явище в історії української перекладної літератури.

Вже той факт, що перекладачі взялись до такої праці і що їх не злякали неминучі при цьому труднощі, заслуговує якнайвищого схвалення. Це перший український повний переклад «Пекла». Переклад зроблений віршованою мовою, на відміну від перекладів Самійленка і Франка, які, зроблені «білим віршем», не відтворювали усієї краси оригіналу, а скоріше мали за мету познайомити читача зі змістом твору.

Вже перші пісні викликають захоплення. Весь переклад «Пекла» читається надзвичайно легко. Багатий ідейний зміст, усе багатство образів, слово Данте — все передане в основному правильно, рідко коли на догоду римі автори перекладу змінюють зміст, тим самим змінюючи порядок думок поета.

Для перекладу вибраний розмір, який найкраще передає особливості оригіналу. П’ятистопний ямб оригіналу з постійними жіночими закінченнями, які є властивістю італійської силабічної поезії, переданий теж п’ятистопним ямбом і теж з жіночими закінченнями. Автори російських перекладів, в тому числі і М. Лозинський, не додержувалися цього правила. Вони чергували жіночі закінчення з чоловічими, вважаючи, що самі жіночі закінчення звучали б дещо монотонно. Традиція ця походить ще від Пушкіна, який у своїх терцинах додержувався цього правила, що стало законом для всіх тих, які брались за переклад поеми Данте.

Кожний аналіз художнього перекладу буде неповний, якщо він не буде опиратись на дослідження мовних засобів, використаних при тому.

Рідко коли автори перекладу звертаються до архаїзації, здавалося б, так необхідної при перекладі твору XIV століття, та ще такого, де значне місце займає релігійна тематика, ремінісценції античного світу, де багато філософських і богословських термінів. Але коли автори перекладу і звертаються до архаїзації, то лише тоді, коли це виправдано. Ось, наприклад, уривок з пісні першої (рядки 130-132):

І я сказав: «Хай господа правиця, Котрого лик для тебе не відкритий, Мене веде, як добра рятівниця».

На нашу думку, автори перекладу навіть не використали всіх можливостей в цьому напрямі.

Зустрічаємо в перекладі й елементи просторіччя, включно до вульгаризмів. Вони теж мають, подібно як і в оригіналі, відповідне стилістичне значення. Завдяки їм окремі сцени набирають реальності, дійові особи поводяться не як загробні тіні, а як живі люди в буденних обставинах. Ось, наприклад, опис Цербера з пісні шостої (рядки 13-18, 22-24):

Там лютий Цербер три собачі пащі
У гавканні шаленім роззявляє
На всіх, загрузлих у тій чорній хащі.
Червоні очі та потвора має,
Живіт роздутий, пазури неситі,
Якими душі грішні розриває.
На нас поглянув він і в ту ж хвилину
Розкрив пащеку, вишкіривши зуби,
І тілом всім затрясся без упину.

[…]

Невід’ємною частиною кожного сучасного перекладу «Божественної комедії» є коментарі. Як справжній реаліст, Данте користується матеріалом, який він бере із сучасного йому життя, зрозумілим і навіть злободенним для перших його читачів. Але вже наступному поколінню ці конкретні обставини ставали менш зрозумілими, тому після смерті поета з’явились перші коментарі, а найцікавіші з них подав Боккаччо. З тих часів і до сьогоднішнього дня учені працюють над поясненням окремих образів, алегорій, символів поеми.

Примітки, подані до українського перекладу «Пекла», є майже точним перекладом тих приміток, які подані в російському виданні «Божественної комедії» в перекладі М. Лозинського (1950). Ми не знаємо, чим керувались автори перекладу, вибираючи саме ті примітки, — можливо, вважали їх за добрі. Справді, вони з’ясовують майже всі малозрозумілі місця. Але ми вважаємо, що деякі місця поеми не потребують коментування. Так, ліс (пісня 1, 2), за середньовічним світоглядом, є алегорією життя, в якому людина блукає, неначе в лісі, серед гріхів і пристрастей. Інші коментатори вбачають у цій картині лісу тогочасну Флоренцію. Вимагають пояснення і рядки 106-111 четвертої пісні («Величний замок виріс перед нами»). Жаль, що подано дуже скупі пояснення до епізоду про Франческу й Паоло (пісня V) — чи не найбільш зворушливого місця в усій «Божественній комедії». Тут слід було б згадати коментарі, дані ще Боккаччо.

Переклад першої частини «Божественної Комедії» є великим досягненням української школи перекладу. Точне відтворення багатого ідейного змісту оригіналу зі строгою вимогою передати художні особливості усіма засобами сучасної української мови у нерозривному їх зв’язку надають перекладу особливої цінності. Якщо і дальші дві частини, виходу яких чекаємо з нетерпінням, будуть виконані на такому самому художньому рівні, то це буде значним вкладом в українську культуру.

Л-ра: Жовтень. – 1957. – № 10. – С. 138-141.

Біографія

Твори

Критика