Взірець перекладацької майстерності

Взірець перекладацької майстерності

Іван Дзюб

Видавництво «Дніпро» опублікувало в перекладі на українську мову безсмертний твір видатного італійського письменника Джованні Боккаччо «Декамерон». Переклад здійснив Микола Лукаш. І треба сказати, що він вийшов напрочуд гарний.

Перед М. Лукашем стояло важке та й почесне завдання передати всю строкатість, примхливість і чарівність прози Боккаччо — прози, що з’єднує в один потік головні два струмені: античну риторику та народну розповідь. Мабуть, не варто й нагадувати, що сучасну італійську мову оддаляє від Боккаччо шість довгих століть. А тому кожного, хто знайомиться з оригіналом твору, вражає певна застарілість висловів та й узагалі стилю оповідок.

Все це вимагало від перекладача широкого використання як словникового фонду, так і відповідних стилістичних засобів.

Щоб упевнитись у справедливості цього твердження, порівняймо мовні особливості оригіналу й перекладу.

Персонажі Боккаччо широко використовують у своїй мові народні звороти, ідіоми. Цей народний характер оповідок, не кажучи вже про стиль, становить особливі труднощі для перекладу.

Розгорнувши книжку, читаємо у перекладі перші слова Боккаччо:

«Спочувати чужому горю — притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав з нього радість і одраду, то і я того десятка».

Порівнявши це з оригіналом, пересвідчуємось, що жодної подробиці авторського тексту в перекладі не загублено. Зокрема такі форми, як «спочуття», «найпаче» відповідають архаїчним формам вислову в оригіналі.

Ще один приклад.

«Наступного дня, мокрий увесь як хлющ, тримаючись обіруч за пруги скрині (звісно, хто топиться, той і за бритву хопиться), пригнався він, чи то з ласки божої, чи з допомогою вітру, до берега острова Корфу, де саме якась бідна жінка мила морською водою та шарувала піском своє начиння. Побачила вона ту прояву, не розібралася зразу, що воно таке, скрикнула з ляку й подалась назад».

І тут переклад та оригінал цілком ідентичні. Прислів’я «мокрий як хлющ», «хто топиться, той і за бритву хопиться» перекладач вживає замість буквальних зворотів в оригіналі: «як губка», «ті, що топляться, за все хапаються». Фраза «побачила вона ту прояву» в перекладі добре передає таку думку Боккаччо: «побачила вона, як щось наближається». Рідко вживане слово «проява» стає цілком зрозумілим у контексті, а слово «начиння» є добрим відповідником італійського «глиняний посуд».

Окремо треба вказати на переклад абсолютних дієприкметникових зворотів, що так притаманні Боккаччо. Особливість цих форм полягає в тому, що дія в них звернута на один предмет, тим часом як дія другої частини речення спрямована на інший. Речення звичайно довгі й містять в собі декілька підрядних речень. Часто-густо ці звороти перекладач цілком слушно передає з допомогою старої форми дієприслівникового звороту.

Однак М. Лукаш цим не зловживає, хоча оригінал дає на це певні підстави. Саме ці звороти й надають мові перекладу архаїчності. Ось два приклади:

«Почувши король сії слова, догадався, що в них за сила і проти чого се його шановано курми», або «Уже зоря з наближенням сонця почала з пурпуру в золото перецвітатися, як уставши королева в неділю рано, усе своє товариство позбуджала»... Побіжно зауважимо, що оце «проти чого» несе з собою відтінок народної говірки, як у приповідці «проти дня брехня, проти ночі правда», і речення не виграло б від того, якби замість «проти чого» стояло «для чого».

Дуже важливим моментом всякого художнього перекладу є передача рідною мовою ідіоматичних зворотів, приповідок, що надають творові народного колориту.

У цьому розумінні переклад Миколи Лукаша вражає читача багатством вдало вибраних приповідок, прислів’їв, замовлянь та ідіоматичних зворотів. Велику частину приповідок перекладено так, що сприймаються вони як справжні українські народні приповідки.

Приміром, читаємо: «Коли злого за доброго мають, то його гріхам віри не діймають» (в оригіналі «chi è reo e buono è tenuto può fare il male e non è creduto»). «Цілуйтесь, губи, не буде згуби; місяць новиться, то й вам годиться» (в оригіналі: «bocca basciata non perde ventura; anzi, rinnuova corna fa la luna»), «Попадеться й дурень одуреному під ноги», або «Кому вдень недоїжно, тому вночі недоліжно» (в оригіналі: «ehi la sera non cena, tutta notte si dimena»), «Отак же й помирився: прости мене, мила, що ти мене била» (в оригіналі: «e cosi a modo del villan matto, dopo danno fe patto»).

У більшості випадків перекладач знаходить українські відповідники італійським ідіоматичним висловам. Наприклад, замість буквального італійського звороту «пасти вітер» зустрічаємо «витрішки ловити», замість «покепкувати» — «підвезти візка», замість «засоромити» — «пришити квітку», замість «видавати місяць за сонце» — «на осиці кислиці показувати».

В перекладі зустрічаємо ще силу-силенну образних і дотепних народних виразів, як-от: «Ви говорите, як у дзвони дзвоните», «поїхали як непишні», «любить чужими пирогами свого батька поминати», «дурний, аж світиться», «заплішений дурень», «вчений та недрюкований», «провадити груші на вербі», «викидати коників», «дати по добрій повній», «не в ті взутися», «кишки рвати од сміху», «приставати з короткими гужами», «молитися скляному богові», «важким духом дихати» і багато-багато інших. Від цього переклад набирає барвистого народного відтінку.

Справжньої винахідливості вимагала від перекладача передача замовлень. Не одступаючи від тексту, М. Лукаш зумів надати їм українського колориту. Ось приклад такої замови:

«Маро, маро, сторчове ребро! Не стукай у двері, тут нема тобі вечері; їди собі в сад до морелі, знайдеш їсти-пити на тарелі... Поїж, попий, ото твій пай, мене і Джанні не чіпай!».

У разі потреби М. Лукаш успішно творить нові слова, як-от: ночоброд, древолаз, вікноскок. Він уміло знаходить італійським словам українські паралелі.

Треба відзначити, що перекладач розмаїтить переклад навіть у тих місцях, де в оригіналі зустрічаються повторення. Ось, наприклад, в короткому вступі до оповідок кожного дня в оригіналі стоїть завжди одна і та ж фраза «під проводом», а в перекладі: і «за приводом», і «під орудою», і «під проводом»; у короткому змісті дев’ятої оповідки другого дня в оригіналі зустрічаються тільки похідні від дієслова «ошукати» слова «ошуканий», «ошуканець», а в перекладі натомість вжито «одурений», «пройдисвіт», «ошуканець».

Шукаючи шляхів для збагачення мови, перекладач одкриває читачеві нові відтінки відомих прислівників, прикметників, дієслів та іменників. Тут можна знайти «зручно» в значенні «прудко», «пильний» в значенні «необхідний», «неймовірний» в значенні «недовірливий», «невірненький» в значенні «кволий, слабуватий», «пільга» в значенні «полегшення», «клейноди» в значенні «коштовності», «верства» в значенні «вік», «тиск» в значенні «натовп». Переклад багатий на велику кількість зрозумілих, але рідко вживаних прислівників, як-от: наприпочатку, загодя, наскінчу, наостанці, потаєнці, внівець, потаймиру, нагінці, непомалу, знехочу, невзабарі, незабарвно, нетямки, живовидячки, вочевидь, поцінно і т. д. Дуже цікавим є у М. Лукаша вживання дієслів у їх неосновному значенні, як, наприклад, у зворотах: «одбігти добра», «одпасти ласки», «здоров’я привернути».

Окремо слід говорити про переклади канцон. Їх зроблено добре, і вони вільно вплітаються в тканину твору.

Кілька слів про дрібні вади перекладу, що впадають в око.

Нам здається, неправильно вживати слово «раз» в таких позиціях: «Я хочу вам розповісти, раз уже на мене черга пала», «ну, раз ви вже так мені прирікаєте, то а признаюсь вам по щирій правді», «...і наважилась я давно, раз уже доля покарала мене старим мужем». Також невдалим нам здається речення: «Не тільки чужі люде, а й брати його рідні ні-ні, та й подумать було про себе: а може то не він?» Пропущено таке речення: «Жанетта тим дуже тішилася і щиро дякувала богу, що не залишив її в лиху годину».

Загалом праця Миколи Лукаша — це справжній успіх талановитого майстра. Вона повинна бути взірцем для всіх тих, хто береться за перо перекладача.

Л-ра: Всесвіт. – 1965. – № 6. – С. 139-140.

Биография

Произведения

Критика


Читати також