Антифашистські сонети Й. Р. Бехера«Сім епітафій»

Антифашистські сонети Й. Р. Бехера«Сім епітафій»

Г. Д. Бордюк

Німеччину Бехер бачить як живе обличчя в глибоких зморшках страждань, спотворене наривом фашизму, що приніс народові незліченні страждання й безчестя. Своє покликання поет вбачав у викритті злочинів фашистів, у пробудженні національної гідності німців. Він розкривав німецькому народові справжню суть понять батьківщина і людяність, обов’язок і справедливість. Його поезії пробуджували любов та ненависть, гнів і співчуття, віру у свою країну.

Слова Scham, Schmach, Schande, що звучали й у віршах Г. Гейне, проходять лейтмотивом через сонети Й. Бехера. Його антифашистська поезія вражає величезною силою ідейно-художнього впливу. В сонетах постають образи героїчних борців-антифашистів, які показали всьому світові приклад високої мужності і стійкості.

Серед багатьох творів Бехера, присвячених відомим та безіменним героям, особливо виділяється цикл «Сім епітафій» — сім сонетів про невідомих борців, які загинули від рук фашистських катів. Цей цикл — велике поетичне досягнення поета. Його епітафії проникнуті не тільки скорботою, але й гордістю; кожен із загиблих зробив усе, що міг, для батьківщини, для людства. Ці на перший погляд звичайні німці, люди різних професій і поколінь, виявилися мужніми, сильними духом. їх об’єднує любов до рідної землі, боротьба за її щастя. Зміст циклу не обмежується образами борців. Бехер стверджує красу героїчного подвигу, звеличує людину-борця, таврує фашизм. Розкрилась велич їх душі, віра у власні сили, переконаність у світлому майбутньому.

Сім надгробних написів.
Сім епітафій.
Сім могильних плит.

Кожна з них розповідає про людину-борця, яка виконала свій обов’язок. Скорбний і урочистий, своєрідний поетичний реквієм Бехера — його слово загиблим героям. Незважаючи на відмінність їх поглядів, життєвих шляхів, характерів та вчинків, кожен з них і всі вони разом знайшли мужність відстояти свою гідність та прийняти смерть в ім’я життя на землі.

Перша епітафія (Erste Tafel) «Пастор».

Цикл відкривається глибоко своєрідним сонетом про пастора. Перед нами — два плани: позиція пастора і позиція самого поета.

Пастор, глибоко віруюча людина, вражений жорстокістю фашистів. Він «побачив», що у Христа від злочинів нацистів розкрилися рани, і сприймає це як знамення звершити божу волю, як благословення на боротьбу проти жорстокості. «Іди і говори» — почулося йому. Але пастор хоче перемогти лише словом божим. Позбавлений сану і приречений до смерті, пастор, співаючи псалом, іде в свою останню путь, він впевнений, що «його кров заспокоїть сердечну рану господа», що його жертва угодна небесам.

У чому вбачає поет велич подвигу пастора? Не в тому, що пастор приносить себе в жертву, не у виконанні обов’язку християнської жертовності. Питання значно складніше. Раніше пастор закликав віруючих до упокорення, довготерпіння та непротивлення злу. Та коли чаша страждань народних переповнилася, навіть він, «служитель божий», не міг не повстати проти брехні й насильства. Він бореться словом, іменем Бога закликає до справедливості й людяності. Віддаючи належне подвигу пастора, Бехер стверджує, що релігійна мораль смирення й покори не виправдовує себе в боротьбі з нацизмом.

Художні засоби сонета повністю відповідають його змісту. Весь твір витримано в урочисто-піднесеному стилі, який нагадує релігійну проповідь. Особливий колорит створюють вислови з Біблії, слова церковного вжитку; складні речення й періоди надають мові поважності й неквапливості. В мові сонета ми зустрічаємо анафоричний повтор сполучника und, характерний для біблійських текстів, інверсію, притаманну «високому» стилю:

Und es rief Herr ihn: «Siehe mich!» .

...Und geschehe wieder Gottes Wille.

Відповідно використані епітети: letzten Gang, Herzblut Gottes, Wunde люп dem Lanzenstich, Gottes Wille, Sinn der Zeit. Перший катрен є тезою, другий — антитезою, перший терцет — це синтеза, а другий — вирішення конфлікту, висновок.

Reimschema сонета; abab/abab/ccd/eed.
Друга епітафія (Zweite Tafel) — «Стара жінка».

Другий сонет написаний зовсім в іншій тональності. Перед нами — стара хвора жінка, що ледве тримається на ногах. Але вона слабка тілом, а не духом. Жінка бачить навколо себе зло, яке чинять фашисти, і дорікає своїм рідним та знайомим, звинувачує їх у байдужості. Вона звертається до їх честі й совісті, закликає разом боротися проти зла, адже разом вони матимуть богатирську силу. Ця проста стара жінка вірить, що зло не є вічним. Ганьба тим, хто не хоче діяти. Вона знайшла в собі сили звинуватити й затаврувати своїх катів. Але рідні й близькі зрадили її, і вона пішла на смерть, як на службу:

Als sie starb, verraten von den Ihren,
Ging sie in den Tod wie in ein Amt.

На думку поета, війну цієї жінки програти не можна. Вона позбулася життя та не зреклася правди, яка окрилює навіть найслабших, вливає в них силу для боротьби проти беззаконня. У сонеті стверджується, що навіть слабкі стають сильними в справедливій боротьбі. Скромна трудівниця символізує одну із сил Німеччини, яка бореться. Поет оспівує високий громадянський обов’язок жінки-матері, що турбується про майбутнє своїх дітей, дітей усієї Німеччини. Стара жінка не зважає на конфлікт зі своїми рідними та близькими, для неї вони — зрадники. Тема сім’ї, народу, країни, роз’єднаних фашизмом, часто звучить у поезії Бехера. Поет звеличує просту німецьку жінку, вона — докір байдужим та інертним. Високою громадянськістю й непримиренністю до зла проникнутий кожен рядок цього сонета.

І тут мова співзвучна змісту. Портрету Простої жінки-трудівниці відповідають інтонації й звороти розмовної мови, дієслово на початку речення:

War sie auch nur eine alte Frau...
Merkte sie sich alles an genau...

Рису зовнішнього портрета старої — її незграбність — поет виражає словами: ...lind sie hielt sich kaum noch auf den Füssen. Але це стосується лише фізичної кволості жінки. В другому катрені, що характеризує її силу духу, мова відзначається чіткістю й строгістю. В другому терцеті дієслово в кінці речення під риму надає урочистості поведінці героїні в час випробування:

Das versehend sie an Kraft gewann...

Епітети скупі: alte Frau; ihr seid trag und lau; Kräfte eines Riesen. Основне смислове навантаження несе порівняння: Ging sie in den Tod wie in ein Amt.

Reimschema сонета; abab/abab/cdc/eed.

Третя епітафія (Dritte Tafel) — «Хлопчик».

У сонеті про хлопчика, який не хотів кричати «Хайль!» губителям Німеччини, не хотів бути «таким, як усі», поет створює образ, що приваблює своєю цілісністю та чистотою. Діти особливо чутливі до правди й неправди. Те, з чим примирилися його рідні та близькі, викликало в душі юного героя рішучий протест. Він ще надто юний і не може протистояти об’єднаному тиску однокласників, учителів, батьків і усього нацистського оточення. Хлопчик гине, але не скоряється. Весь сонет пройнятий скорботою про його загибель, читач проникається почуттям самотності німецького хлопчика, в слабкому тілі якого жив непримиренний дух протесту проти фашистської дійсності. Цей хлопчик володів найтоншим відчуттям несправедливості, але боротьба була для нього непосильною: адже він був тільки дитиною.

Гнівно викриває Бехер тих, хто нищить молоді паростки майбутнього. Трагічно гине чиста й чесна душа — хлопчика зацькували у фашистському середовищі.

Своєрідна й форма сонета: вже в першому рядку першого катрена даються теза й антитеза:

In der Klasse stand er ganz allein.

Спочатку хлопчик стикається зі шкільним оточенням, потім цей мотив поглиблюється протягом усього першого й другого катренів. У третьому катрені — загострення конфлікту:

Aber er hat nicht den Arm gestreckt Und er schrie nicht Heil, wie ihm befohlen...

У висновку показана трагічна розв’язка, коли за хлопчиком приходять кати. Він намагається сховатися від них, але, бачачи марність цієї спроби, знаходить смерть у глибоких водах ріки:

Und er ging in seine Tiefe ein,
Denn er wollte nicht wie alle sein.

Відступаючи від традиції, поет створює одну з багаточисленних форм сонета — зовнішньо шекспірівський тип: три катрени й дистих. Але римування тут цілком особливе і в повній мірі розкриває діалектичність змісту. Своєрідна тональність у цьому сонеті свідчить про те, що сонет для Бехера — не форма, не схема, а слухняний, рухливий, повністю підпорядкований змісту художній твір. Трагічна самотність хлопчика — він зовсім один у ворожому йому світі, навіть мати й ровесники виступають проти нього. Це загострює конфлікт. Глибокий ідейний зміст, глибина поетичного задуму обумовили зміщення в архітектоніці сонета. І знову ми спостерігаємо лаконічність поетичної мови: автор вживає один епітет-порівняння nicht wie alle, але це вичерпує характеристику юного героя. Анафоричний повтор und виконує дві функції — спочатку це нагнітання дії, потім — протиставлення:

Und er schrie nicht Heil...

Ми не бачимо характерної для Бехера інверсії, його мова проста, як проста й звичайна історія хлопчика.

Keimschema цього сонета: abab/abab/cddc/aa.

Четверта епітафія (Vierte Tafel) — «Дівчина».

Четвертий сонет із циклу «Сім епітафій» прославляє подвиг в ім’я кохання. Бехер-антифашист звертається до цієї вічної теми по-новому.

Чотирнадцять рядків традиційного любовного сонета містять не особистий конфлікт двох закоханих — рамки інтимного розсуваються. Зображуючи дівочу мрію, яка розбилася об жорстоку дійсність, поет стверджує, що фашизм ворожий найсвітлішому й найвищому людському почуттю — коханню.

Дівчина, замріяна й по-дитячому наївна, порушила нацистський закон — покохала неарійця. Вона зрадила арійську расу, віддала перевагу чесному й сміливому чужоземцю перед своїми жорстокими співвітчизниками. Нацисти піддали дівчину прилюдному знущанню: її обстригли, їй плювали в обличчя, принижували, водили по вулицях під сміх та улюлюкання юрби. Незважаючи на це, вона не просила пощади, а йшла з високо піднятою головою, і всі її думки були про коханого, який народився на чужині. Всупереч злісній юрбі дівчина залишається ніжною і чистою у своєму коханні, мужньо зносить знущання та ганьбу.

З усього циклу цей сонет є єдиним, що написаний у романтичному плані. Обережно розкриває поет мрійливий внутрішній світ юної дівчини, її романтичні видіння. Сонет пройнятий легкістю, музикальністю, особливою чарівністю. Навіть використані Бехером епітети належать до арсеналу романтичної поезії: traumhaft, unsagbare, ewiglich.

Певне художнє навантаження несуть епітети, що обрамляють сонет: verträumt, traumhaft.

Уся лексико-стилістична тканина сонета співзвучна образу дівчини — мрійливої та стійкої. Особливою є побудова речень, в яких думка переходить із рядка в рядок, із катрена в катрен. Незвичайні й образи, навіяні мріями:

...schien zu offenbaren sich ein Wunder...

Дівчині відкрилося нове, їй самій незбагненне, але дивне й прекрасне. Інверсія особливо виділяє слово Wunder. У створенні портрету героїні Бехер використовує безфлективний відокремлений прикметник;

Dieses war ein Mädchen, ganz in sich Noch verträumt und kindlich unerfahren.

Сповнена любові, дівчина не боїться смерті. Вона ніби відстороняється від жорстокого натовпу, від своїх страждань:

Und die Hände wie zum Kreuz erhoben Ging sie traumhaft, und sie segnet ihn,
Ihn, der in der Fremde war geboren.

Тим різкіший контраст у словесному портреті дівчини й юрби. Дівчина характеризується словами Haupt, Antlitz — поетичними архаїзмами, які надають її образу піднесеності. Юрба охарактеризована дуже скупо, простими нейтральними словами.

Reimschema сонета: abab/baba/cde/edc.

П’ята епітафія (Fünfte Tafel) — «Він був сам».

Герой п’ятого сонета — правдолюб. Роками викривав він фашистські злочини й розповсюджував свої листівки серед простих людей, ніс слова правди. Поет не згадує ні віку, ні соціального стану героя, але його словесний портрет дає підставу припустити, що мова йде про просту людину з незугарним почерком (Block-schrift). Багато разів переписував він свої листівки, працював наполегливо й сумлінно. Не звичний до легкого викладу думок у письмовій формі, він усе ж виконував щоденно свій обов’язок. Суворо й лаконічно звучить початок сонета:

Jeden Morgen war’s, dass ihn berief Eine Stimme...

Коли всі сплять, він не спить — голос совісті й честі народу не може спати. В ранішній тиші він священнодіє, висловлюючи правду. Це його зброя в боротьбі за справедливість. Безіменний «він» — надзвичайно скромна людина, і такими ж простими є художні засоби, що створюють його портрет. Ми відчуваємо неквапливий спокій людини, яка незмінно пише. Це підтверджується періодом, що охоплює весь перший катрен і половину другого. Повторюються в різних варіаціях слова: geschrieben, abgescrieben, schruben, geschriebenes, schrieb тощо. Можливо, герой сам не усвідомлює своєї мужності, для нього подвиг — справа природна. Він розповсюджує листівки й радіє з того, що його слова зрозумілі людям, проникають у серця, дають сходи:

Und er legte nieder seine Schreiben Bald an diesem, bald an jenem Ort.

Він підкидає свої листівки таємно й швидко, люди на ходу прочитують їх. У цій поспішності — небезпечність створення, розповсюдження та читання листівок. Тим більше безстрашності проявляє автор листівок, не боячись смерті, прагнучи тільки правди:

Und die Wahrheit schrieb er jahrelang.

Дуже своєрідним є діалектичний розвиток змісту. Бехер не повторюється. Відповідно до характеру героя і його наполегливої безперервної праці розвиваються теза, антитеза та висновок у рамках цього сонета. Теза охоплює оквату й два рядки першого терцета, — ми знову бачимо, що праця була багаторічною й невпинною. Антитеза заповнює останній рядок першого терцета й два рядки другого. Синтеза — надзвичайно концентрована, згущена, діалектична. Непримітна раніше людина виявляє своє істинне, мужнє обличчя завдяки служінню народній справі та всупереч страхові перед фашизмом (dank und trotzdem). Правдолюб, раніше боязкий, переміг страх, подолав інстинкт самозбе­реження, став невловимим. А в хвилину грізної небезпеки, коли при ньому знайшли листівки, коли доля його була вирішена, він зумів померти достойно:

Aber lächelnd stand er unterm Strang.

Слід відзначити, що переклад Є. Еткінда не відповідає оригіналу. Не тільки порушена міра й гармонія бехерівського вірша, перекладач домислює, вживає штампи, до того ж шаблонна кінцівка знижує поетичність сонета. Замість «Але посміхаючись, стояв він під петлею» у перекладача — «Гордо он взошел на эшафот». На догоду римі тут спотворено бехерівський текст: герой, що завжди був скромним, і перед смертю далекий від бравади. Він не сміється, а посміхається. Це — посмішка глибокої задоволеності виконаним обов’язком. Герой сонета багато років служив правді, він внутрішньо загартувався, дух його зміцнів, і тому він мужньо зустрічає останню годину. Життя прожито не даремно, воно віддано найпрекраснішому — правді, і він іде на смерть з легким серцем. Просте стає героїчним. Тільки дуже сильна людина може вмерти посміхаючись.

Мова сонета, як завжди у Бехера, повністю відповідає змісту. Наполеглива праця позначена епітетом langen Brief. Анафоричне вживання сполучника und, умисне римування слів на -іе: berief—Brief, geschrieben—abgeschrieben виражають безперервність, тривалість дії (писав, переписував), несуть основне смислове навантаження. Автор використовує прості означення; geschriebenes Wort, langen Brief, gross in Blockschrift. Лексичні й звукові повтори варіюють поняття, пов’язані зі словом писати.

Reimschema сонета; abab/cdcd/efg/egf.

Шоста епітафія (Sechste Tafel) — «Солдат».

Сонет про солдата, який звільнив ув’язнених з концтабору, за своєю тональністю нагадує наказ. У ньому немає жодного прикметника.

Герой сонета — солдат — людина дії. Тому основне смислове навантаження тут несуть дієслова. Ті, що стоять у кінці рядків, ніби визначають коло обов’язків солдата, передають атмосферу казарми: bewachte, brachte, achte, niedermachte. Солдат увесь час був зайнятий тим, що стояв на варті, охороняв, спостерігав, убивав. Римування тут особливе, колове. Воно створює наче замкнене коло, в якому знаходиться солдат. Дієслово dachte не випадково стоїть всередині рядка. Військовим статутом не передбачений час на роздуми — солдат фашистської армії не повинен думати, за нього думає фюрер. Солдату залишається сліпо виконувати накази.

Проте герой сонета — не звичайний фашистський солдат. Щоденно виконуючи свій військовий обов’язок, він намагається осмислити те, що відбувається. Солдат зберігає, це в глибокій таємниці, він приховує свої «крамольні» думки. В ньому починає визрівати щось таке, чого солдат не може збагнути, в чому боїться признатися навіть собі. Це — співчуття до полонених. Бачачи несправедливість встановленого порядку, він вирішує допомогти в’язням, хоча ще не знає, як це здійснити. Рядки:

Wenn ich nicht zu sehr mehr auf sie achte,
Ist es gut für sie und gut für mich

передають хід складної солдатської думки.

Бехер подає образ солдата в діалектичному розвитку. На початку вірша — це рядовий служака, що виконує накази, як і інші. Поступово ним оволодівають думки, які розривають коло звичних понять про беззаперечне виконання військового обов’язку — усвідомлення нелюдськості того, що діється навкруги. В першому катрені солдат ще не борець. Йому просто по-людськи шкода полонених. І він вирішує про себе «не дуже за ними дивитися». Він не наважується їм допомогти, але вже й не перешкоджу втечі. Солдат уже не може залишатися байдужим до людських, страждань, не може забути про страшну страту, свідком, а можливо, й учасником якої він був. Звуковий повтор довгого -іе в цьому сонеті передає наростаючий жах перед розправою, протяжність і пронизливість передсмертних зойків та стогонів жертв фашистських катів:

Denn er sah, wie man sie hierher brachte
Und sie schrieen, o wie fürchterlich
Schrieen sie, als man sie niedermachte.

Нарешті, солдат робить вибір — переходить до активної дії, допомагає полоненим втекти з пекла. Він стає антифашистом, одним з відважних борців своєї батьківщини. Солдат залишається на варті, але. тепер він стоїть на варті людяності в лігві звіра:

Und es freute ihn sein Wachestehen.

Наказ втратив над ним свою магічну силу, обов’язок людини переміг сліпу покору. Душевний конфлікт солдата вирішується перемогою людяності над нацистським розумінням обов’язку і над самим собою, солдат залишається солдатом, але зовнішньо стриманий і спокійний, він внутрішньо перероджується. Мовчки звершує він свій подвиг і мовчки вмирає. Кінцівка сонета сувора й урочиста:

Als man ihn verhaftete, kam Schweigen Über ihn. Denn er war ein Soldat.

Велично звучать слова; «Мовчання зійшло на нього». Примітна рамка сонета: він починається словами Dieser war Soldat та закінчується Denn er war ein Soldat.

Мовний портрет солдата індивідуалізований, його мова фамільярна, містить зразки просторіччя: niedermachte, verdrücke dich. Це виправдано: проста людина мислить і розмірковує просто. Лейтмотив сонета — людина з народу залишається вірною народові, вона не може служити злу, ціною життя виступає на захист добра.

З усього циклу тільки цей сонет витриманий у традиційній формі. Зміст розвивається за класичною схемою; перший катрен — теза, другий катрен — антитеза, третій катрен — синтеза, замок-висновок.

Reimschema сонета: abab/abab/cdec/de.

Сьома епітафія (Siebente Tafel) — «Суддя».

Заключний сонет циклу — розповідь про справедливого суддю, який повстав проти фашистського беззаконня:

Dieser war ein Richter. Recht zu sprechen Galt ihm als des Richters heilige Pflicht.

Характерною особливістю цього сонета є відсутність попередньої підготовки конфлікту. Дія наростає бурхливо й динамічно. Вже в першому катрені виступають дві протидіючі сили: закон та беззаконня. Суддя не погодився порушити права людини, вчинити проступок проти, справедливості. Хоча він став перед фашистським судом, але фактично не як обвинувачений, а як обвинувач. Усі намагання фашистського суду перекрутити закон розбиваються об непохитність безкомпромісного судді:

Und sie sprachen, um das Recht zu beugen
Gegen ihn, er aber hob die Hand,
Um noch einmal für das Recht zu zeugen —
Also stand er und er widerstand.

Навіть його смерть — це торжество справедливості. Він вмирає не як приречена жертва, а як борець, в одному строю з «незламними»:

Schritt er in dem Zug der Ungebeugten,
Die das Recht mit ihrem Tod bezeugten.

Сонет звучить суворо й твердо. Скупими, але виразними засобами поет досягає величезного емоційного впливу. Весь сонет побудований за принципом творчого повтору опорних слів. Варіюються слова, словосполучення та ідіоматичні вирази із сфери понять: право, справед­ливість, судити, суддя — Recht sprechen, Recht brechen, Recht beugen, für das Recht zu zeugen, Richter, Gericht, der gerechte Richter. Цим досягається органічний взаємозв’язок змісту, лексики й звукової сторони вірша, органічна взаємодія лексичних та фонетичних елементів. Енергійне, напружене r — Recht, Richter, Gericht — підкреслює різкість, непримиренність, твердість судді, препозиція родового означального des Richters heilige Pflicht — його священний обов’язок, високе покликання служити правді. Весь процес боротьби судді проти нацистської сваволі відображений у бездоганно точних граматичних формах.

Reimschema сонета: abab/cdcd/eff/geg.

Як бачимо, в кожному сонеті Й. Бехер створив глибоко індивідуальний образ. У зображенні антифашистів внутрішній портрет переважає над зовнішнім. Вражає тонкість поетичного почуття автора: семи загиблим, цілком різним людям присвячені й різні за використанням зображальних засобів, за архітектонікою та за римуванням сонети-епітафії. Більшість характерів героїв сонетів — цілком сформовані. Образи дівчини та солдата подані в розвитку, хоч вирішено їх в різному поетичному ключі. Кожному сонету притаманна своя тональність. Зображені засоби характеризуються точністю, лаконічністю і мають велику виражальну силу. Лексико-стилістичний відбір слів, органічно пов’язаних з темою, створює певну атмосферу навколо кожного героя сонета.

Бехер ламає застиглі канони. Головне для нього в сонеті — діалектичний розвиток, синтез змісту і форми, зіткнення протидіючих сил. Діалектична схема в кожному окремому сонеті реалізується своєрідно. За класичним зразком написані тільки друга та шоста епітафії, в інших п’яти сонетах архітектоніка обумовлена змістом, його специфікою. Всі сонети Бехер створює за законами поетичної логіки.

Цикл «Сім епітафій» написаний традиційним для німецького сонету п’ятистопним хореєм, стрімким та напруженим. Цей розмір створює атмосферу непримиренності, підкреслює піднесення всіх фізичних і духовних сил борців, надає контрастності образам, загострює конфлікт.

Кожен із семи загиблих антифашистів жив, боровся і вмирав по-своєму. Але всі вони стали свідомими борцями, впевненими у своїй правоті.

Загиблі борці засудили несправедливість. Бехер підкреслює цю думку своєрідним обрамленням циклу: якщо пастор уособлює суд божий, то суддя — суд земний. До кожного окремо і до всіх разом належить спеціально виділений поетом останній рядок останнього сонета: Setzt ein Denkmal dem gerechten Richter!

Усі герої циклу гідні пам’ятника, епітафії. Сонети Бехера і є таким пам’ятником. Завдяки цим віршам ми зберігаємо вдячну пам’ять про безіменних героїв, які наблизили перемогу над фашизмом.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1972. – Вип. 29. – С. 138-145.

Биография


Произведения

Критика



Ключевые слова: Иоганнес Роберт Бехер,Johannes Robert Becher,Семь эпитафий,сонеты И. Р. Бехера,критика на творчество Иоганнеса Роберта Бехера,скачать критику,скачать бесплатно,немецкая литература 20 в

Читайте также