19.03.2024

Поліфункціональність мотиву дороги в повісті К. Маккарті «Коні, коні...»

Мотив дороги в повісті К. Маккарті «Коні, коні...»

Н. В. Балан

Стаття присвячена дослідженню мотиву дороги в повісті К. Маккарті «Коні, коні...». Акцентується увага на структурі хронотопу дороги. Визначається значення сутності мотиву дороги в життєвому шляху протагоніста.

Ключові слова: хронотоп дороги, шлях, вестерн.

The article is devoted to the investigation of road motif in C. McCarthy “All The Pretty Horses...”. The attention is paid to the structure of the time and space of the road. The value of road motif in the path ofprotagonist life is determined.

Keywords: time and space of the road, path, western

Кормак Маккарті - один із сучасних американських письменників, які у своїх творах продовжують традиції літератури вестерну. Для творчості К. Маккарті мотив дороги є центральним: нею йдуть різні персонажі, й у кожного свій шлях, але об’єднує їх саме дорога. Так, мотив дороги виступає композиційним стрижнем, що з’єднує глави твору й слугує символічною інтерпретацією життя. Тож актуальність цього дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняному літературознавстві предметом аналізу є роль хронотопу дороги в повісті “Коні, коні...” відомого американського письменника Кормака Маккарті. Зарубіжна американістика (Арнольд Едвін, Діана Льюїс, Стефен Тейтум, Леслі Харпер Вертінгтон та ін.), досліджуючи твори К. Маккарті в річищі літератури вестерну, не виокремлює значимість мотиву дороги. М. Бахтін стверджує, що «значення хронотопу дороги в літературі величезне: рідкісний твір обходиться без яких-небудь варіацій мотиву дороги, а багато творів безпосередньо побудовані на хронотопі дороги та дорожніх зустрічах і пригодах» [Бахтин 1975, 248]. Таким чином, дослідження мотиву дороги набуває особливої актуальності через виникнення потреби виявити художнє втілення мотиву дороги в повісті, способи й засоби його творення К. Маккарті та сюжетотворчі функції хронотопу дороги.

Для героїв літератури вестерну дорога становить невід’ємну частину життя. У ній переплітаються авантюризм, нерозсудливість і ризикованість у вчинках, безжурний оптимізм ковбоїв, що подорожують пустками Заходу. Можливо, саме це допомогло їм вистояти в сутичці з природою, й у першу чергу - в боротьбі за соціальне, людське виживання, самоствердження, створення самих себе, свого способу життя згідно з «американською мрією». Специфіку цього хронотопу в цій повісті становить його триступенева структура, в основі якої лежать початок шляху, переломний момент - прибуття на гасієнду та продовження шляху. У цьому сенсі треба розмежувати поняття «шляху» та «дороги». Ю. Лотман приділив особливу увагу розвиткові сюжету літературних творів у межах певного текстового простору. Згідно з однією локально-етичною метафорою, дорога - певний тип художнього простору, універсальна форма організації простору, відповідно до якої будується літературно-художній твір. Шлях - це рух літературного персонажа в цьому просторі, реалізація (повна чи неповна) «дороги» [Бабенко 2004, 107]. Ідея шляху утверджується як норма життя людини, народів і людства, саме вона визначає тип літературного героя: є герої «шляху» - рухомі герої, що мають мету. Герої «шляху» переміщаються певною просторово-етичною траєкторією у визначеному напрямку. При цьому перебування героя в кожній точці простору й відповідний цьому моральний стан мисляться як перехід у інший, наступний за ним стан. Для такого героя принципово важливою є внутрішня еволюція: його рух моральною траєкторією є схід/сходження або зміна того й іншого. Саме таким героєм є Джон Грейді Коул. На початку повісті він не відповідає уповні стереотипу героя літератури вестерну. У шістнадцять років він мріє про роботу на ранчо, де прожив усе своє життя. Проте, тут варто згадати мотиви, які спонукають Джона Грейді до пошуків свого місця в житті, а саме - смерть діда, а, отже, втрата ранчо.

Ця помітна зміна в житті Джона збігається зі вторгненням у життя прерії технічного прогресу. Коли Коул чує потяг, що рухається зі сходу, для нього стає зрозумілою необхідність змін. Потяг, таким чином, виступає символом інновацій. Парадоксально, але Джон Грейді вирішує відправитися у стару Мексику, якнайдалі від технологій та індустріалізованого світу. Однак, як і потяг, Джон Грейді - небажаний гість у чужій країні, який, однак, повинен рухатися теренами нових земель. Прослідковуючи значення подорожі Мексикою, треба зазначити, що Мексика та її околиці втілюють у собі для Джона Грейді можливість зреалізувати себе: це старий, небезпечний топос (такий, якими раніше були землі рідного Техасу), де мало що змінилося, місце, де хлопець може довести свою сміливість і, отже, самовизначитися. Для нього кордон між Техасом і Мексикою уособлює межу між дитинством і дорослістю. У повісті «Коні, коні...» Джон Грейді ніби стає героєм роману- виховання і долаючи фізичні кордони та бар’єри намагається віднайти своє місце в мінливому світі.

На початку подорожі Джон Грейді переживає ще один злам, позначений хронотопом символічного порогу, який у контексті цього твору пов’язаний із хронотопом дороги та який М.Бахтін визначає як «хронотоп кризи та життєвого зламу» [Бахтин 1975, 280]. «Джон Грейді зупинився, відчинив ворота, провів у них коня, зачинив, потім рушив з Редбо вздовж паркану» [Маккарти 2002, 36]. Ворота метафорично втілюють закриття одного й відкриття іншого, чергового етапу життя Джона. Джон Грейді та його друг, Лейсі Ролінс, перетинають кордон Мексики в пошуках можливостей влаштуватися працювати на ранчо. Саме з цього моменту шлях головного героя вплітається в канву хронотопу дороги. Початок дороги позначений упевненістю персонажів повісті в успішності заходу: «Їхали заокругленою височиною, земною кулею, яка була чорною, як невідомо що, і яка тягнула їх на собі увись, до зірок, так що вони їхали не під ними, а серед них, їхали і весело, і з побоюванням, ніби злодії, викинуті на свободу в цей наелектризований морок, немов юні злодії, які опинилися в саду, що весь світився, не готові ні до холоду, ні до того, що перед ними раптом відкрилися десять тисяч світів на вибір» [Маккарти 2002, 38].

М. Бахтін виокремлює мотив зустрічі, який набуває різних відтінків, у тому числі - «емоційно-ціннісного» [Бахтин 1975, 239]. Мотив зустрічі нерозривно пов’язаний із хронотопом «великої дороги». Так, «вони (Джон Грейді та Лейсі Ролінс) сиділи, палили та стежили за дорогою» [Маккарти 2002, 49], допоки на ній не з’явився вершник. Джиммі Блевінс (як назвався вершник, хоча хлопці були впевнені, що це ім’я несправжнє) - тринадцятирічний хлопець, який з’являється для того, щоб змінити розмірену ходу Джона та Лейсі дорогою. Джиммі втілює у собі героя-трікстера. На відміну від Ролінса й Джона Грейді, які, здається, не привертають нічого, окрім посмішок офіціантів, Блевінс притягує хаос. Навіть сідаючи на коня, «Блевінс взяв повіддя, але одразу ж впустив його, а коли нахилився, щоб підібрати, мало не впав на землю» [Маккарти 2002, 86]. Після зустрічі з Блевінсом на вершників посипалися нещастя: «навколо спалахували блискавки, гуркотів грім, вітер бушував в акаціях, а з чорного неба на рівнину скидалися потоки води» [Маккарти 2002, 92], злодії, «зграя собак» [Маккарти 2002, 108] та погоні. І в той момент, коли вони розходяться з Блевінсом, аби збити зі сліду переслідувачів, Джон Грейді та Ролінс натрапляють на гасієнду, яка для них є втіленням пристанища в неспокійній дорозі. На питання Ролінса: «Ну а ти скільки хотів би тут прожити?», - Джон Грейді однозначно відповідає: «Років сто» [Маккарти 2002, 126].

Авантюрно-побутовий часопростір гасієнди наповнюється реальним життєвим змістом, змінюючи хронотоп дороги, та набуває більш суттєвих і конкретних значень. Завдяки цьому з’являється можливість широко розгорнути побутову сторону життя. Однак сам головний герой і основні переломні події його життя, як і раніше належать дорозі, залишаючись поза побутом. За зауваженням М. Бахтіна, побут розташовується «осторонь дороги і на її бічних шляхах» [Бахтин 2000, 48]. Життєвий шлях головного героя є незвичайним, а побутова сфера стає лише одним із етапів цього шляху. Так, тимчасова зупинка на «Hacienda de la Purisima Concepcion» стає одним із періодів життя протагоніста. Гасієнда - це неначебто втілення Едема на землі: «На південь і схід простягалася рівнина - зрошувані землі, де було безліч природних джерел, невеликих озер, річок, струмків. В озерах водилися породи риб, невідомі в інших краях. Зустрічалися тут птахи і ящірки, які також мешкали тільки в цьому благодатному оазисі, оточеному з усіх боків пустелею» [Маккарти 2002, 126]. Зустріч із Алехандрою, донькою власника гасієнди, відкриває в Джоні пристрасть та чуттєвість. Стайня, у якій він проводить багато часу з кіньми, стає для нього місцем душевного спокою - займаючись їх прирученням, він перебуває у злагоді з природою. Також із його кімнаткою у стайні пов’язані стосунки з Алехандрою: «Алехандра прийшла до нього в ліжко і приходила так дев’ять ночей поспіль. Вона зачиняла за собою двері комірчини, вмикала світло і опускала засув, а потім скидала з себе одяг і опинялася поряд з ним на вузькому ліжку, обдаючи його запахом парфумів, накриваючи хвилею густого довгого волосся» [Маккарти 2002, 187]. Джон Грейді знаходить свій закуток у земному Едемі. Проте, він сходить із дороги ненадовго - дізнавшись про стосунки своєї доньки з Джоном, дон Ектор вирішує позбавитися хлопця. Під час гри в більярд, він промовляє: «будь пильним, хоробрий лицаре» [Маккарти 2002, 192], таким чином, попереджаючи Джона та водночас характеризуючи його як відчайдушного героя. Одного дня до кімнати Джона Грейді вриваються мексиканські охоронці та забирають Коула та Ролінса до в’язниці (через стосунки Джона та Алехандри, але звинувачують їх у крадіжці коней). Це насильницьке повернення на дорогу не збігається зі шляхом, обраним Джоном, що спричиняє конфронтацію головного героя з навколишнім світом. Опинившись знову на дорозі, Джон переживає страшний досвід мовчазного прийняття вбивства іншої людини: Блевінса звинувачують у вбивстві мексиканця, й бажаючи помститися за «свого», конвоїри вбивають його.

Протягом перебування Джона Грейді у в’язниці особливого значення для психологічного стану героя набуває обмеження у пересуванні. Хронотоп дороги ущільнюється у межах замкнутого простору, видозмінюючись у хронотоп коридору. У в’язниці місцем зустрічі ув’язнених є подвір’я. Там розгортаються стосунки, які виникають між ув’язненими, і відбувається ще один етап формування свідомості Джона Грейді як дорослого чоловіка. Захищаючи себе, Джон вбиває людину на подвір’ї в’язниці і сам отримує поранення. Він бачить відчинені двері їдальні, з яких лине світло в темний двір. Символічним виявляється бажання Джона йти на світло: у ньому прочитується мовчазна згода Коула померти. Проте, коли його випускають із в’язниці, єдиним реальним бажанням Джона залишається побачити Алехандру, тому він знову вирушає в дорогу, багату на різноманітні перешкоди. Дорога стає ворожою до героя, таким чином, вказуючи йому на необхідність зміни його намірів, проте він прямує до обраної мети.

Востаннє Алехандра й Джон зустрічаються в Сакатекас. Маккарті не випадково обирає саме це місто для опису останньої зустрічі. Назви вулиць є символічним відображенням стосунків між героями. Арнольд Едвін стверджує, що: “Сакатекас - це ще одна назва для сепультурерос (могильника), міста, що слугує ідеальним місцем для розриву стосунків: Алехандра погодилася зустрітися з Джоном Грейді та приїхати у Сакатекас лише з однією метою: щоб поховати їхні стосунки» [Edwin 2001, 29]. Алехандра розповідає про історичну подію з життя власної сім’ї, пов’язаної з «Esquina de la Calle del Deseo» (Ріг вулиці Бажань) і «el Callejon del Pensador Mexicano» (провулок Мексиканського Мислителя)” [Маккарти 2002, 327]. Тут прослідковуються непрямі вказівки Алехандри через назви вулиць на неможливість їх особистого щастя через розбіжності між бажанням (Calle del Deseo) та надією, яку покладає на неї сім’я - надія на прийняття обдуманих та виважених вчинків та вірність власному народові (Pensador Mexicano). Назви вулиць указують на її покірність долі: «Що стосується вулиці Бажань, то, як і вулиця Сумної Ночі, це все - назви Мексики» [Маккарти 2002, 327]. Алехандра проекціонує назви вулиць на власний душевний стан, об’єктивний корелят її почуттів, які вона поширює на Мексику. Джон Грейді як справжній ковбой стає чужим у старій Мексиці, звідси й виникає основний конфлікт твору - конфлікт двох культур. Зрозумівши неможливість возз’єднання з коханою через прямо вказані нею причини, Джон Грейді знову вирушає в дорогу, щоб знайти правду та встановити справедливість. Останній відрізок дороги характеризується остаточним прощанням із дитинством. Джон та Ролінс вирушають у різні сторони, а, отже, завершується їх спільна подорож. Коул повертає собі відібраних капітаном коней і, що є важливим для ковбоя, очищує своє ім’я.

У кінці повісті, коли Джон повертається на свою землю, де він стає чужим на батьківщині, шлях Джона Грейді від невинності до досвіду (у тому числі сексуального) включає в себе: втрачене кохання і вигнання з раю, нестихаючий біль через замарані руки у крові в’язня, який був убитий Джоном під час самозахисту у в’язниці, неспокій на душі через пасивну згоду на вбивство Джиммі Блевінса. Закінчення твору є символічним для літератури вестерну: Джон Грейді залишається один на один із дорогою та кіньми: «людина на коні й ще один кінь, що йшов слідом, продовжували свій шлях, і їх довгі тіні зливалися в тінь - тандем загадкової істоти. Вони рухалися назустріч темряві, назустріч майбутньому» [Маккарти 2002, 396]. Як зазначає Ю. Лотман: «Художній простір стає формальною системою для побудови різних, у тому числі й етичних моделей, виникає можливість моральної характеристики літературних персонажів через відповідний їм тип художнього простору, який виступає вже як своєрідна двопланова локально-етична метафора» [Лотман 1997, 255], так, шлях Джона Грейді нерозривно пов’язаний із мотивом дороги, який і моделює морально-етичне сприйняття світу Джоном.

Отже, розглянувши поліфункціональність мотиву дороги в повісті «Коні, коні...», можна стверджувати, що він пов’язаний зі змінами у свідомості головного героя, його подорослішанням: виїхавши з дому хлопчиком, Джон Грейді повертається молодим чоловіком. Реальна дорога, якою йде Джон, модифікується в образ дороги як життєвого шляху.

Література:

1. Бахтин М.М. Эпос и роман / М.М. Бахтин. - СПб.: Азбука, 2000. - 304 с.; 2. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике / М.М. Бахтин // Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. - М.: Худ. лит., 1975. - С. 234-407; 3. Бабенко Л.Г., Казарин Ю.В. Лингвистический анализ художественного текста / Л.Г. Бабенко, Ю.В. Казарин. - М., 2004. - 496 с.; 4. Лотман Ю.М. О русской литературе. Статьи и исследования: история русской прозы и теория литературы / Ю.М. Лотман. - СПб.: Искусство-СПб., 1997. - 700 с.; 5. Маккарти К. Кони, кони... / К. Маккарти. - Иностранка, 2002. - 396 с.; 6. Arnold Edwin T., Luce Dianne C. A Cormac McCarthy Companion: The Border Trilogy / Edwin T. Arnold, Dianne C. Luce. - University Press of Mississippi, 2001. - 280 p.

Л-ра: Літературознавчі студії. – 2013. – Вип. 37 (1). – С. 25-31.

Біографія

Твори

Критика