19-03-2024 Кормак Маккарті (Cormac McCarthy) 50

Південна готика в романі Кормака Маккарті «Дитя Боже»: дискурс жахливого та апологія злочину

А. І. Лімборська

У статті розглядаються типологічні риси південної готики в романі американського письменника К. Маккарті «Дитя Боже». Як і інші американські письменники, які звертаються до готичних мотивів у своїй творчості, Маккарті поєднує у творі елементи класичного готичного роману з традиціями американського Півдня, звертається до соціальних проблем (бідність, насильство), виявляє інтерес до натуралістичних подробиць злочину, жахливих реалій існування персонажа поза межами людської цивілізації з її традиційними моральними принципами і нормами. Проаналізовано сюжет і проблематику твору в контексті таких готичних характеристик як «жахливий злочин», відлюдництво героя, його хворобливий потяг до жорстокості. Автор статті доходить висновку, що в романі спостерігається тенденція до такого типу нарації, де на першому плані опиняються художні деталі, за допомогою яких злочин стає повсякденною реальністю американської глибинки. Відлюдництво, хвороблива уява, підсвідомі пристрасті та бажання, які герой не тільки не приховує, а намагається за будь-яку ціну втілити у життя, стають важливими мотивами готичного дискурсу твору. Злочин у романі - не просто вчинок соціопатичного відлюдника, що виломлюється за межі будь-яких моральних норм і приписів, а стає «метафізичним» втіленням світового «зла».

Ключові слова: південна готика, неоготика, готичний роман, готична деталь, дискурс жахливого, готичний злочин.

Постановка проблеми. Література США другої половини XX - початку XXI століття відзначається низкою новітніх тенденцій, серед яких південна готика посіла особливо помітне місце. Серед американських письменників, які використовували мотиви південної готики, не можна не згадати В. Фолкнера, Ф. О’Коннор, а також таких сучасних її представників як Д. Коррнагея, Д. Ковінгтона, К. Маккарті, В. Гея, Б. Ханну, Б. Вотсона, Т. Франкліна, М. Річарда, Д. Брендона. Витоки цього явища художньої словесності сягають літератури американського романтизму, зокрема творчості Е. По, який здійснив важливий крок у напрямку зміщення уваги авторської свідомості з описів зовнішніх проявів «жахливого» і «натуралістичного» в житті героїв на їхні внутрішні переживання: увага до психологічних аспектів злочину, інтерес до свідомості героя-злочинця, у якого сприйняття реальності межує з безумством, інтерес до його думок і переживань, які впливають на поведінку, що в результаті призводить до кривавого злочину. Риси такого ґатунку готики сьодні дослідники вбачають у таких новелах письменника, як «Вільям Вільсон» (1839), «Провалля та маятник», «Метценгерштейн», «Падіння дому Ашерів» [1, с. 10].

Особливо помітним представником сучасної південної готики є Кормак Маккарті, який отримав низку престижних премій за літературну творчість. Йдеться передусім про Пулітцерівську премію і Національну книжкову премію критиків у 1992 році за роман «Коні, коні».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. При всій увазі дослідників до творчості К.Маккарті (М. Анастасьєв, Н. Висоцька, Т. Денисова, О. Звєрєв, М. Коваль, Л. X. Вертінгтон, А. Едвін, М. Льюїс, С. Тейтум та ін.), південна готика у його романістиці ще не дістала достатнього ґрунтовного висвітлення. До сьогодні також немає окремого комплексного дослідження, яке б, з одного боку, синтезувало усі відомі погляди науковців на південну готику як на явище неоготики, а, з другого, запропонувало б аналіз південної готики у творчості окремо взятого автора, яким є К. Маккарті.

Мета статті - проаналізувати основні художні принципи південної готики у відомому романі американського письменника «Дитя Боже», звернути увагу на основні вузлові моменти наративу твору в плані виявлення в ньому дискурсу «жахливого» і «злочинного».

Виклад основного матеріалу. Історично американська неоготика пов’язана з європейською «літературою жахів». Її джерелами були лицарський середньовічний роман, сентиментальна, «цвинтарна поезія» Е. Юнга й Т. Грея. У цілому готичний роман був породженням перехідного часу, а тому в ньому поєднують різні тенденції, створюються нові традиції, він стає полем для експериментування в структурі та психології головного героя [2, с. 8].

Жанр готичного роману набув значного поширення в Європі наприкінці XVIII століття. Серед рис цього роману, як правило, дослідники відзначають інтерес авторів до всього надприродного, містичного і загадкового [3, с. 158]. Такий роман вирізнявся динамічною композицією, карколомним сюжетом, герої втікають, несподівано з’являються, роблять немотивовані вчинки, потрапляють у пастки і самі їх готують для своїх ворогів тощо. У готиці тогочасні автори бачили важливу систему «метафізичних» цінностей, серед яких - підсвідомі пристрасті і бажання, інстинкти та злочини. Зароджується так звана «філософія зла», яке починають тлумачити як важливе метафізичне начало, без якого неможливо уявити цілісної картини світу (А. Радкліф, Ч. Метьюрін, В. Бекфорд, М. Шеллі, М. Льюїс). Н. Соловйова, відзначаючи важливість готичних мотивів в історії світової літератури, свого часу справедливо наголошувала: «Готична проза приховувала у собі безліч можливостей. Сприйнявши від XVІІІ століття відкриту структуру, готичний роман виявився експериментальним жанром. Він міг дати початок науково-фантастичному і авантюрно-пригодницькому, детективному і сатиричному, етологічному романам» [2, с. 13; 3, с. 87 - 88].

Південна готика в американській літературі XX століття характеризується низкою типологічних особливостей. Серед них можна виокремити: поєднання елементів класичного готичного роману з традиціям американського Півдня, звернення до соціальних проблем (расизм, бідність, насильство), інтерес до натуралістичних подробиць злочину, жахливих реалій існування персонажа поза межами людської цивілізації з її моральними принципами і нормами. У стильову палітру твору, як правило, вплетені елементи південного фольклору, наявний інтерес до мотивів екзистенціального відчуження та безумства персонажів, місцем розгортання сюжету виступає американська провінція, що постає як «запустіла» та «занедбана».

На становлення основних ідейно-художніх принципів неоготики, в тому числі і такого її різновиду як південна готика, має вплив таке цікаве явище літератури як «постапокаліптика». Цей термін почав активно використовуватися на зламі 1990-2000-х років, зокрема в літературознавстві. Специфіка цього явища в літературі полягає у тому, що письменники прагнуть представити світ і цивілізацію в цілому у стані руйнування або спустошення після певного глобального катаклізму. Іноді використовується щодо цього явища термін «постядерний роман» [4, с. 300].

У 1973 р. побачив світ роман Кормака Маккарті «Дитя Боже» (Child of God), який був частково заснований на реальних подіях. Прототипом головного героя став серійний маніяк і психопат Ед Гейн, який вчинив низку жорстоких злочинів у середині XX століття. Реакція критиків на твір була різною, щоправда, більшість із них схилялися до думки, що автор не лише експериментує з формою роману, поєднуючи різні стилі та зовсім ігноруючи закони пунктуації, а й зачіпає «небезпечні» теми - сексуальні збочення, включаючи некрофілію, педофілію, соціопатію, расизм і насилля [5].

Місцем дії роману є Севір, округ Тенессі. Це невеличке провінційне містечко, в якому всі жителі добре знають один одного. Роман складається з трьох частин готичний сюжет розгортається навколо злочинця і низки його жорстоких злочинів. Готичний герой Лестер Баллерд описується від самого початку як брудний, неголений, невеликого зросту: «Не is small, unclean, unshaven», «Він маленький, брудний, неголений» [6, с. 2]. Автор ставить перед читачем нелегке завдання - з’ясувати, чи справді непривітна, бридка та груба зовнішність Баллерда відповідає його внутрішнім рисам.

Життя Лестера було сповнене трагізму і жахливих історій від самого дитинства: його батько вкоротив собі віку, а мати незадовго до цього залишила родину. Автор без емоцій і відсторонено вказує на факти біографії героя: «І DON’T KNOW. THEY SAY HE never was right after his daddy killed hisself. The mother had run off, I don’t know where to nor who with» [6, c. 6]. Очевидно, саме ці події вплинули на ще не сформовану психіку героя, що сприяло його негативному агресивному ставленню до жінок, а також спокійному сприйняттю смерті. Читач від самого початку роману бачить головного героя агресивним, брудним та задерикуватим, коли той намагається розігнати покупців на аукціоні з продажу його маєтку: «І done told ye. I want you to get your goddamn ass off my property. And take these fools with ye» [6, c. 2]. До речі, автор не просто так вживає велику кількість нецензурної лексики, вказує на алогічність у висловлюваннях та відверту агресію в словах героя. Все це характеризує Лестера Балларда як людину психічно неврівноважену, жорстоку та соціопатичну.

Лестер живе відлюдником у напівзруйнованому маєтку, у цілковитій самотності, його єдина взаємодія з людьми - це при зустрічі насварити їх, брудно облаяти, поцупити їхні речі або вбити чужу худобу. Тим не менш, у нього навіть є умовний товариш - Фред Кірбі. Та Лестера не дуже цікавить особистість знайомого і розмови з ним, він виявляє неабиякий сексуальний інтерес до доньок Кірбі, за якими полюбляє спостерігати. Саме нездоровий сексуальний потяг до жінок і є основним мотиватором Балларда, що переріс у патологію - некрофілію.

Найкраща подружка Лестера - його гвинтівка. Вона і стала основним знаряддям вбивства, зброя була з ним із самого дитинства, герой ніколи з нею не розлучався: «НЕ HAD THAT RIFLE FROM when he was just almost a boy» [6, c. 15]. Жорстокість і ненависть до оточення культивувалися в Лестері з самого дитинства, що поступово руйнувало його психіку та переросло згодом у виразні ознаки шизофренії. Як відомо, шизофреніки зовсім не відчувають співчуття до жертв і взагалі до будь-якої живої істоти - готичний мотив, що стає провідним у структурі роману.

Автор поступово змальовує моральну і психологічну деградацію головного героя. Спершу Лестер випадково знайшов у автомобілі закоханих, які вмерли від асфіксії. Він ґвалтує вже мертве тіло дівчини, а потім забирає його до себе додому. Баллард розмовляє з мертвим тілом, влаштовує з ним «романтичну вечерю», купує мертвій дівчині червону білизну: «Here’s a pretty red one, she said. Would go pretty with this dress» [6, c. 26]. Невипадковим є вибір саме червоного кольору - символу агресії та неврівноваженості. Готична атмосфера, яку створює автор, описуючи картини статевих відносин із мертвим тілом дівчини, є гротескно жахливою, іноді навіть огидною. У читача створюється враження, що перед його очима розгортаються події, які цивілізованій людині взагалі важко сприйняти як факт.

Лестер Баллард усамітнюється дедалі більше, коли облаштовує собі житло у гірській печері після того, як згорів його будинок. К. Маккарті наслідує тут класичну готичну традицію, де саме герой живе відлюдно у горах: «ON A COLD WINTER MORNING in the early part of December Ballard came down off Frog Mountain with a brace of squirrels hanging from his belt and emerged onto the Frog Mountain road» [6, с.32]. Автор у похмурих тонах змальовує місце подій з акцентом на такі деталі, які підкреслюють атмосферу відлюдності, темряви, і холоду: саме холодну та темну пору року, що також є рисою готики: «А WINTER DREADFUL COLD it was. Disorder in the woods, trees down, new paths needed» [6, c. 37].

При цьому зростає рівень відлюдництва та соціопатії самого Лестера. Він не спинився на одній жертві свого збочення - мертвій дівчині. Баллард виходить на полювання, вбиваючи людей з такою ж легкістю, як і тварин до цього. Не можна сказати, що герой настільки психічно хворий, що є неосудним та не усвідомлює своїх вчинки. Баллард вступає у діалоги з жертвами і йому приносить відверте задоволення володіння жертвою, що ще мить тому опиралася: «She stood up and pointed at the door. You get out of here, she said. Right now.Come on, Ballard wheezed. I won’t ast ye nothin else», та потім він холоднокровно вбиває геть ще маленьку дівчинку «Ballard raised up the dead girl. She was slick with blood. He got her onto his shoulder and looked around» [6, c. 32]. Лестер створив у печері цілий табір із трупів, тіла були його ляльками, співрозмовниками, коханками.

Та вершиною його безумства стало те, що він вирішив одягнути на себе вбрання своїх жертв та вбити нового власника його маєтку: «He’d long been wearing the underclothes of his female victims but now he took to appearing in their outerwear as well» [6, c. 38). Тут важливу роль відіграє саме готична деталь - опис жахливого фетишу Лестера Балларда.

Найбільше вражає фінал роману. Маккарті пише великими літерами в оригінальному тексті: «НЕ WAS NEVER INDICATED for any crime. He was sent to the state hospital at Knoxville...» [6, c. 53]. Цей вирок жахає читача - людина, яка скоїла величезну кількість злочинів, абсолютно не каялася у своїх вчинках, з легкістю уникає покарання. Напевно, автор саме тому дав іронічну назву своєму роману «Дитя Боже», при цьому наголошуючи, що в нашому світі не кожен при житті несе те покарання, яке мав би. Кормак Маккарті осуджує людську байдужість, яку часто прикривають сумнівним гуманізмом. Жителі Севіру довго закривали очі на вчинки Лестера не тому, що вони ставилися до нього добре та намагалися зрозуміти, а тому, що насправді їм було просто байдуже до нього з самого дитинства, а це породило жахливого монстра.

Висновки. У цілому в романі спостерігається авторська тенденція до такого типу нарації, де на першому плані опиняються ті художні деталі, за допомогою яких злочин стає повсякденною реальністю американської глибинки. Відлюдництво героя, його хвороблива уява, підсвідомі пристрасті та бажання, які він не тільки не приховує, а намагається за будь-яку ціну втілити у життя, стають важливими мотивами готичного дискурсу твору. Злочин у романі - не просто вчинок соціопатичного героя, що виломлюється за межі будь-яких моральних норм і приписів, він стає «метафізичним» втіленням світового «зла», відповідальність за яке лежить на всіх героях твору. Герой водночас і злочинець, і жертва, яка не усвідомлює кривавих і жахливих наслідків своїх вчинків. Все це дозволяє говорити про роман як про твір, в якому автор намагається зачепити комплекс проблем, що знаходяться за межами традиційної літератури, а готичне начало увиразнює низку особливостей життя злочинця, який своєю поведінкою виломлюється далеко за межі традиційних уявлень про літературного героя.

Список використаної літератури:

Пушкина А. Готический роман и заролсдснис неоготического направления в культуре / А. Пушкина // Вестник Ленинградского государственного университета им. А.С. Пушкина. - 2015. - Т. 2. - Вип. 2. - С. 319-330.
Соловьева Н. В лабиринте фантазии /Н.Соловьева // Комната с гобеленами. Английская готическая проза. - М.: Правда, 2001. - С. 5-22.
Лімборський І. Західноєвропейський готичний роман і українська література / І. Лімборський // Всесвіт. - 2003. - С. 157-161.
Соловьева Н. А. У истоков английского романтизма / Н. А. Соловьева. - М.: МГУ, 1988. - 232 с.
Нагачевська О. Постапокаліптичний роман США на межі XX - XXI ст. / О. Нагачевська // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах. - № 27. - К., 2013. - С. 300-305.
Dianne С. Luce. Child of God. [electronic resource] - Режим доступу: http://www.cormacmccarthy.com/ works/child-of-god/
McCarthy C. Child of God / McCarthy C. - First Vintage International Edition, 1993. - 197 p.

Л-ра: Вісник Черкаського університету. Серія : Філологічні науки. – 2016. – Вип. 1 (2). – С. 95-99.

Біографія

Твори

Критика