Лист науковця до Німеччини. Алєхандро Файнштайн
Автор: Алєхандро Файнштайн є професором Інституту Бальсейро Національного університету Куйо (Instituto Balseiro, Universidad Nacional de Cuyo) і проводить дослідження для Комісії з атомної енергії та Науково-дослідної ради Аргентини в Барілоче, Аргентина.
Щороку понад 2 000 науковців з усього світу приїжджають до Німеччини, щоб проводити дослідження за підтримки Фонду Алєксандра фон Гумбольдта. Деякі з них — навіть декілька разів протягом своєї кар’єри, як, наприклад, аргентинський фізик Алєхандро Файнштайн. У листі до Фонду він описує, як змінилася Німеччина протягом 25 років, що минули між його двома візитами.
У 1993–1994 роках як стипендіят Фонду Алєксандра фон Гумбольдта Файнштайн проводив дослідження в Інституті досліджень твердого тіла Товариства Макса Планка в Штутґарті. 2021 року повернувся до Німеччини для продовження наукової діяльности в Інституті твердотільної електроніки Пауля Друде в Берліні.
Відправник: Алєхандро Файнштайн
Одержувач: Фонд Алєксандра фон Гумбольдта
Тема: Вітання з Аргентини!
Всім привіт!
Після тримісячного дослідницького перебування в Берліні ми — моя дружина, наша 14-річна донька і я — повернулися додому з безліччю чудових спогадів. Перш ніж ми повернемося до повсякденного життя, я хотів би передати вам вітання і подякувати за вашу підтримку. Моє наукове перебування було чудовим. Але це ще не все. Для мене і моєї сім’ї це був досвід, який багато в чому дав поживу для розуму і заохочував наші інтереси.
У мене склалося враження, що від часу мого першого візиту до Німеччини понад 25 років тому, коли я був молодим постдокторським дослідником у Штутґарті, Німеччина стала ще більш захопливою, відкритою, гостинною, різноманітною і культурно багатою країною, в якій демократія і наука мають центральне значення. Я вважаю цю зміну дивовижною (почасти, звісно, завдяки моїм власним поглядам і сприйняттю, які також еволюціонували за останні 25 років).
Cхід проти Заходу. У 1990-ті роки уявна лінія розділяла країну навпіл
Я пам’ятаю, що під час мого першого візиту в 1993–1994 роках я зрозумів, як важко німцям говорити про минуле — Другу світову війну і Голокост. Тепер у мене було відчуття, що вони дозріли до того, щоб відверто осмислити темне минуле Німеччини. На виставці у Гумбольдт-форумі в Берліні я побачив прекрасні різьблені вироби зі слонової кістки, а також експонати, що розповідали про період німецького колоніялізму в Африці та про вбивство слонів.
Наприкінці відвідувачів запитують: чи варто виставляти таке мистецтво? Як найкраще запобігти повторенню таких звірств? Виставка в Еврейському музеї так само вражає, надаючи голос сучасним німецьким євреям, обговорюючи Ваґнера та його музику з різних точок зору. Я вважаю, що сором і почуття провини є важливими, але, зрештою, саме відкрите обговорення таких складних питань призводить до змін. Це захоплює та іноді може загоїти рани.
У 1990-х роках німецьке суспільство здавалося мені більш однорідним, почасти через страх перед іммігрантами. Як іноземець ти відчував себе чужинцем. Зараз ми приїхали до країни, яка не лише відкрита, але й вітає різноманітність і отримує від неї користь. Ви зустрічаєте різноманітність скрізь — і нікого це не турбує, принаймні, таке враження склалося у нас. Гадаю, що розширення европейської спільноти зробило значний внесок у цю зміну. Водночас найвищу оцінку заслуговує підтримка з боку Німеччини біженців з охоплених війною країн, адже на практиці це безумовно складне завдання.
У 1993 році Берлінська стіна все ще була майже ціла, як і уявна лінія, що розділяла країну на дві частини. Контрасти між містами на Сході та Заході, вирази облич людей на вулицях відображали цей поділ. Тепер у мене склалося враження, що німці дивовижним чином впоралися з величезним викликом возз’єднання. Уявна межа зникла. Перша канцлерка Німеччини насправді виросла на у Східній Німеччині! У той час як країни розпадаються, а суспільства впадають в крайнощі, німці, здається, змогли подолати свої розбіжності, об’єднатися і згуртуватися.
2021 рік. За останні 25 років ставлення німців до дітей змінилося
Ще одна зміна, яку ми спостерігаємо, — це те, як німці ставляться до дітей. Це не в останню чергу пов’язано з покращенням положення жінок у німецькому суспільстві. У 1990-х роках майже не було дитячих садків. Нам розповідали, що матері брали перерву в роботі, щоб доглядати за дітьми. Немовлятам не раді були в барах і ресторанах, в той час як песики були бажаними гостями. Також багато було зроблено для вирішення критичних питань, пов’язаних зі зміною клімату, стійкістю та використанням ресурсів нашої планети, що виснажуються. Ці теми зараз присутні в багатьох аспектах суспільного життя Німеччини, чи то через зростання кількости магазинів органічних продуктів, щотижневі ринки місцевих фермерів або демонстрації низового молодіжного кліматичного руху «Fridays for Future» біля Бранденбурзьких воріт.
Плакат з написом «Більше часу для дітей», 1994 рік. У 1990-х роках доводилося використовувати плакати, щоб закликати батьків проводити більше часу з дітьми
Ми бачили такі зміни щоразу, коли гуляли вулицями (хоча вони, здається, теж змінюються з року в рік). А оскільки під час пандемії COVID ми перебували в Німеччині, мушу також зазначити, що для нас це не було великою проблемою. Німці дуже практичні. І тому ви могли продовжувати своє життя майже як зазвичай. Порівняно з Аргентиною обмеження мені здалися менш суворими — хоча ключова відмінність, імовірно, у тому, що німці краще дотримуватимуться правил.
Я знаю, що немає нічого ідеального. Але зміни, які я побачив у Німеччині, дають мені надію на майбутнє. Незважаючи на всі тривожні події у світі, такі як війна в Україні. Кілька років тому я прочитав «Зачаровану гору» Томаса Мана, дія якої відбувається приблизно від 1907 по 1914 рік. Я пам’ятаю, як головний герой, Ганс Касторп, говорив про те, як важко подорожувати далеко від дому, тому що душа слідує за тілом набагато повільніше. Сьогодні ми сідаємо в літак і за 20 годин добираємося з зимового Берліна до Барілоче в Патаґонії, де стоїть літня погода. Від Німеччини до Аргентини. Від Европи до Латинської Америки.
Ми переносимося в просторі і в багатьох сенсах у часі. В аеропортах ми зустрічаємо людей і життя, розкидані по всьому світу. Зрозуміти весь масштаб цього просто неможливо. І водночас це чудово.
Дистанційна співпраця, безумовно, виграє в майбутньому від віртуальних можливостей, що з’явилися під час пандемії. Але науковий і культурний обмін — це про людей. А довготривала взаємодія — це також про дружбу та взаєморозуміння. Ми, люди, є соціяльним видом, який потребує контакту з іншими. Не лише через екран, а й у лабораторії, за столом, у поході чи в барі після конференції. Ми не можемо контролювати, коли, як і де з’являються революційні ідеї. Фонд Алєксандра фон Гумбольдта вкладає неоціненну працю, щоб зробити цю магію можливою.
З найкращими побажаннями,
Алєхандро
Стаття вперше була опублікована німецькою мовою під назвою «Post nach Deutschland» в журналі Фонду Алєксандра фон Гумбольдта «Kosmos», випуск 114, 2022 рік.
Переклала Поліна Макаренко.
