Сергій Лопан. Добірка віршів. Осінь 2024

Завіт пращурів

Добре жилося колись , у хаті палало багаття ,

Думки летіли чиїсь у ковдру чи затишне плаття …

Огортку тримаю в руці , тарифи , - бринять величини ,

Ти тут в цьому світі , - плати …

За жінку , за брата , дитину ,

Блазнюй , веселись , та співай

Дрантя , - то не в нашій країні

Оговтався ? – запам’ятай , ти злидень в своїй Україні

О пращури !, Ваша тужба сплітається з нинішнім часом

Дровишки , хмизок чи дрова ?

Зігрієшся тут керогазом … 

*   *   *

І знову  степом чумаки уосени версту проходять ,
Риплять просолені  вози ,  заспраглі коні пісню водять ,
У сутінках крижастий шлях , рожева гладь , зірки палають ,
В муляці люшні , трударі скребками снасті відтирають ,
Скарбів , - лопатою горни ,
Весь день мотики брязкотіли  , зростали рантухи , міхи
Археї  (Archaea) в  мажах животіли  …
У кожного своя весна , лише ж  по осені годиться шляхами чумаків пройтись ,
На згадку є і сіль  й водиця .

*   *   *

Минає Вересень , на те є Божа ласка ,

 чарівна казка прожитий цей день ,

 а що існує час , - то ря́ска

зелений  корм для птиці : качок та гусей ...

Нехай чудовим буде день , прийде́шнє , 

нехай він знову буде лиш для нас .

Питає хронос - рік, момент і знову , - 

осінній гомін та крилатий час ...