20.09.2024

Зіняк Олександр. Свій серед чужих, чужий серед своїх

Не випадково до свого допису, який спробую створити у вигляді трагікомедії, що поєднає в собі елементи комедії і драми, я вибрав саме цей заголовок, навіть не думавши її копіювати з савдепівського фільму, а просто тому, що ця назва дуже влучна до нього.

У багатьох дописах, якщо не майже у всіх, головні герої – розумні, дотепні, винахідливі, а дурня завжди виставляють у світлі недалекої, інтелектуально обмеженої людини, навіть в розмовній українській мові використовують словосполучення, як-от набитий дурень, дурна голова, голова з вухами, туман, бронелобий і т. п.

Навіть коли їдеш в громадському транспорті, то все рівно десь почуєш:

- Ну ти і дурень!

Чи дехто вживає доволі часто по телефону це словечко.

Щось не так зробив по роботі:

- Дурень – що тут вдієш!

Приходиш додому і дружина тобі теж каже, що ти – дурень, бо зарплата в тебе зовсім мізерна порівняно з Вовкою, котрий «працює рішалою» - до війни на митниці, а тепер «допомагає» чоловікам мобілізаційного віку. І не важливо, що він там вирішує, проте їздить не так, як ми на старих іномарках до 2014 року, а він – на «Рендж Ровері» останнього модельного ряду. І на війну він теж не піде, бо все схвачено!

Тобто він – розумний, а ти – дурень!

Потім заходиш у кімнату перепочити і побути на самоті, а з клітки папуга дивиться на тебе якось прискіпливо і вимовляє, причому дуже виразно:

- Дурень, ох і дурень!

Причому він це, звичайно, не про себе говорить, ну бо дивиться просто на мене, таке враження, що прямо мені в очі, що аж мурахи по спині, бо таке відчуття, що бачить він мене наскрізь – містика та й годі.

І задумаюсь мимоволі, адже ні я, ні дружина його не вчила таким словам, та й підвид його тугий до вимови слів.

Можливо, він це навчився слухаючи наше спілкування, чи те, що телевізор постійно ввімкнений, коли ми дома.

І ось сидиш перед тим телевізором, але дивишся наче скрізь нього, і чомусь те слово «дурень» не виходить в тебе з голови, і замислюєшся, то виходить, що я якийсь Іван-дурник з казок рф. Гроші наче заробляю непогані, роботу теж маю до душі, хорошу, а відчуваю себе якимось Ємелею-неробою, персонажем рф народних казок, де всі дурні, нероби, солдати – п'яниці. І це навіть якось толерується в рф, тобто в їхньому суспільстві це заведено.

Ну але добре, що я просто – дурень, а не кіт-ідіот з роликів в ТікТок, де він, наділений містичною силою, ламає в домі меблі, б'є посуд і побутову техніку.

Хм, а так хочеться після «дурень» наповнитись такою містичною силою хоч на декілька хвилин.

Ви знаєте, це слово дурень я чув з самого дитинства.

Мої однокласники були не дуже охочі до виконання домашніх завдань і ганяли на дитячому майданчику то в баскетбол, то футбол і кричали мені у відчинене вікно:

- Що ти як дурень сидиш дома, виходь на двір грати!

Проте я дійсно як дурень сидів і вчив уроки, писав домашні по математиці й іншим предметам, бо розумів, що мені ще однокласникам потрібно дати списати, бо вони не мають часу за іграми на це.

Ви уявляєте?

Ця проблема триває ще з самого дитинства.

Тобто я як дурень робив такі «дрібні» справи, як уроки з поважним виглядом, і найстрашніше те, що мене мало хто розумів, навіщо я даю всім списувати, виходить, я був таким собі – своїм серед чужих і чужим серед своїх.

Тобто я як дурень, котрий не знаходив собі місця, якщо однокласники не виконають домашнє завдання, то отримають погану оцінку, і я відчуватиму тоді вину за собою.

Дивна у мене якась логіка була – дурна, хоча з дитинства мені щастило, бо поруч були мої розумні і кмітливі друзі, котрі охоче списували в мене і отримували гарні оцінки!

З дитинства я відчував ніби нестачу розуму у моїй дивній поведінці стосовно інших дітей, проте я її пізніше компенсував отаким ось досвідом.

Я завжди пристойно, охайно вдягався, був творчим, посміхався життю, й іноді мені здавалося, що я вже не геть такий дурний, як мене називали діти й іноді мама за моє надмірне захоплення наукою, читанням, а ні, щоб провести час з ровесниками за грою.

Навіть мама, уявляєте?!

Я намагався ніколи ні з ким не сперечатись, якщо це не стосувалося точних наук, бо знав, що все рівно буду правим для себе, а для інших – дурнем.

Проте, я вже тоді замислювався над тим, що робити добро розумним – це те ж саме, що підливати воду в море.

Проте роблю далі...

Інколи рятував навіть алкашів, коли розмови про шкідливий вплив від надмірного вживання алкоголю не приносили ніякого ефекту і єдиним ефективним методом було їх закодувати.

Знаєте, що мені сказав пізніше колишній алкаш?

Сказав, що «дякуючи мені, дурневі, він тепер не може навіть нормально відпочити на банкетах».

Господи, знову я – дурень!

Та скільки я вже можу бути тим дурнем?!

О, щоб не забути потім, запитаю:

- А як ви молитеся в церкві?

Розбивали хоч раз лоба чи просто підлогу?

Ні?

Бачите, я теж ні, тож все-таки у нас з вами є щось спільне, не завжди ж мені у вас в шістках ходити.

Ну це я так, відволікся, перекур типу, немає що робити, то, думаю, якусь дурню бовкну, не зважайте.

До речі, ви знаєте, яка моя улюблена гра?

Що ви так посміхаєтесь лукаво? Так, звісно, моя улюблена популярно-стратегічна гра – «Дурень».

Особливість тієї гри – останній гравець, у якого залишились карти, залишається в дурнях, а переможець – той, хто першим скинув свої карти.

Так, в мене завжди при цій грі залишаються карти на руках, тому що потрібно було ще в дитинстві прислухатися до корисних порад хлопців (котрі з дитинства грали в дурня), і мами, котра не могла мене вигнати гуляти.

Та про що я пишу тут, ну хлопці дійсно – молодці. Вони і в ігрові автомати шпилять, казино віртуальне та й ін. різноманітні азартні ігри на гроші.

Навіть нічого страшного в тому, що іноді вони програють свої останні гроші, коштовності та квартири батьків.

Нічого страшного, що дехто з них стає пацієнтом психіатричної клініки з діагнозом «Гравець».

Це не страшно, головне – вони вміють і грають, не то що я, навіть в дурня грати не вмію, що сам заробляю на квартиру, на автомобілі для себе і дружини Ні щоб батьки дали (як нормальним розумним хлопцям), платимо самі за комуналки, а не як платять батьки, котрі живуть з моїми ровесниками.

От і дружина каже:

- Глянь он в Олексія, батьки живуть з ним, платять за комуналки, наскільки це легше, а ми самі тягнемо. Дурень ти, одним словом, що тут скажеш!

Раніше, в розквіт 90-х ішли служити срочну службу теж дураки, подібні мені, а залишитись в армії – це взагалі потрібно було бути камікадзе, бо країна тоді переживала якусь кризу економічну, після розпаду союзу на СНД.

Не платили заробітних плат, на зароблені кошти видавали не зрозуміло що, добре, що іноді продукти харчування, що хоч якось можна було звести кінці з кінцями.

А що робили мої ровесники?

Вони йшли в бандитські формування під гучною назвою «Рекет»!

Там крутилися реальні, великі «лв», хороші на той час автомобілі.

Там не потрібні були знання, досвід, який я – як дурень – накопичував роками, там потрібна була хороша фізична підготовка і пістолет.

Ну і що що більшість із них розстріляли, а в декого за плечима серйозний тюремний стаж?

Зате вони певний час їздили на нормальних авто, а не так як я тоді – на велосипеді, проводили час в розкішних готелях, ресторанах, яхтах з гарними дівчатами.

Це все тому, що вони могли, тому що вони – розумні пацани, а не такі, як я!

Зараз теж не дуже багато охочих до мобілізації, тому і мають пацани призовного віку бронь, ну, іноді за гроші, але мають!

Про що це говорить?

Про те, що вони розумні і мають підхід до всього і до всіх.

Не важливо, що деким з них вже займається ДБР і хтось вже під слідством, зате вони насиділись досхочу дома, поки хтось за них воював на сході.

- Вони зовсім не дурні, о ні.

- Ну а Вовка «Рішалово»?

- Ну а що Вовка?

Вовка перебуває під слідством у СІЗО, і світить йому чималий термін.

«Зате він має все», - як каже моя дружина.

На що я роблю їй маленьку поправочку – мав, бо там стаття передбачає повну конфіскацію майна, яке він, по своїй скупості, завжди оформляв на себе.

А я?