Зіняк Олександр. Осінній дощ

У небі хмари, дощик ллє,
Осінню радість нам несе.
По даху голосно крапа,
По шибках ніжно він стіка.

Спадає з хмар у виді крапель
Діаметром 0,5 мм.
Тривалість його уже вражає,
Бо пару днів уже він йде.

Цей дощ усім нам потрібен,
Бо літо було у нас сухе.
І він оце як відчуває.
І знову ллє і ллє, і ллє...

Осінній сад мов зачаївся.
Вбирає тихо цей нектар,
Щоб до зими досхоч напитись,
Відчути крапель аромат.

Аж ось і грім не забарився.
Унаслідок розряду хмар
І, електрично розрядившись,
Шалено блискавка пішла.

Цей дощ є мрія для поета,
Давно чекав уже його,
Щоб взять у руки вже перо,
Почать творить як у кіно.

А дощик ніжно так стукоче.
І вітер за вікном гуля,
А наш поет усе охоче
Сидить мрійливо близь вікна.

Поет завжди як той художник.
Він бачить те, що всі не можуть,
В руках тримає А4,
А замість пензля в нього мрії.

А грім гримить, блискає все.
І вітер бурю нам несе.
Та це поета не лякає,
Бо він, здається, цього жде.

І ось вже дощ як із відра,
Лютує буря близь вікна.
Та наш герой сидить зігнувшись
І пише рифму до вірша.