Зіняк Олександр і Харченко (Зіняк) Олена. Колись прийде весна
(Дочка)
Колись прийде весна
І буде те що буде
Подумала вона
І тісно стисла губи.
Зима була важка
Пропали кудись люди
Ті люди що давно
Любов уже забули.
Не усміхаються вони
І не турбуються про інших
А люблять лиш себе
І думають - «всі лишні».
І я уже не та
Не маю співчуття
І слів немає більше
Любов була жива
Тепер турбує інше.
Чому все стало так?
І де ті добрі люди
Невже кінець життя
Любові вже не буде?
Чому ми стали злі?
Чому добра немає?
А кожен лиш бува
Про себе тільки дбає.
Невже не зможем ми
Любов назад вернути
І спалах той в очах
Давно уже забутий.
Колись настане день
І прийдуть назад люди
І скажуть як ти там?
І принесуть забуте.
І знову буде він
Цей погляд в очі карі
І знову той вогонь
У серці запалає.
І кінчиться зима
Та люта й безчутлива
А прийде знов весна
Любовʼю налита.
І стануть люди знову
Усіх навколо чути
І спалахне любов
І буде те що буде.
(Тато)
О доцю ти моя!
Ти завжди поспішаєш
Ще осінь на дворі
Зими іще немає.
Не так давно була
Маленьким ти дитятком
І крихітна рука
Трималася за татка.
І щебетала ти
І тішилось дівчатко
Що тато поруч йшов
Нікого не боялась.
Що в світі не було
Таке щоби лякало
Та добре знала ти
З тобою поруч татко.
Чи міг же я тоді
Когось отак любити
Як донечку свою
І на руках носити.
І пам'ятаю я
Коли була маленька
Завжди тебе любив
Моєж ти найрідненьке.
Пригадую чомусь
Ходили ми мостами
І повертались ми
Іншими шляхами.
Хворіла ти тоді
Й подейкували люди
Пройти крізь три мости
А повернутись другим.
Згадай-но, як колись
Садив тебе спереду
І мотоциклом ми
Везли домів презенти.
І мало я тоді
Коли була маленька
Вдома не сидів
А їздив все далеко.
Зато ти була
У мами помічниця
То чисто підмітеш
То посуд ти помиєш.
І ти така була
Блакитне янголятко
З тобою кожен день
Проводив я як свято.
Була ти наша радість
Смілива наша мрія
Яскрава і радісна
Як метелики і вітер.
Моє ти ластівнятко
Тепле сонечко моє
Подарунок від Бога
Важніж понад усе.
Донечко, дитинко
Розумів я сенс життя
Що саме головніше
Що зі мною ти мала.
Нікому я тебе
Не давав в образи
Хоч сам я діставав
Від мами прочухани.
Тепер ти вже десь там.
А я у іншім боці
У тебе вже давно
Ростуть два милих хлопці.
А я, або в Ато
Чи на війні проклятій
І замість обійнять
Стискаю автомата.
А зараз у житті
У мене смуга взлітна
Та не впав я
У паніку і відчай.
Не треба співчуття
Життя не стане кращим
Допоки мій літак
Над небом непобачать.
Та я люблю тебе
І завжди пам'ятаю
Коли прийде весна
Ми квіти разом посадим.
Вересень 2024 рік
