Тарас Шевченко. Стоїть в селі Суботові

Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України —
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало:
Москалики, що заздріли,
То все очухрали…
Могили вже розривають,
Та грошей шукають;
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка…
Церков-домовину
Нема кому полагодить!
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила,
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли!
Отаке то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям,

А їм і байдуже!
Кажуть, бачиш, що все то те
Такий було »наше«,
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам… Може й справді!
Нехай і так буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люди!
Церква-домовина
Розвалиться… і з-під неї
Встане Україна
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!