Зародившись у 1860-х роках, модернізм ознаменував собою кардинальний зсув у західній культурі, що торкнувся мистецтва, науки, технологій, соціального устрою. Наприкінці 19 століття нові теорії - Маркса, Фрейда, Дарвіна, Ніцше - підірвали багато суспільних основ. Письменники-модерністи були стурбовані стрімким темпом, з яким суспільство рухалося шляхом саморуйнування, і намагалися відшукати нові координати після того, як наріжні камені старої системи розсипалися на порох.
Модернізм у літературі прагнув зобразити світ не таким, яким він є, але яким його відчувають люди. Твори модернізму широко використовували техніку потоку свідомості чи внутрішнього монологу. Цей оповідальний прийом допомагав фіксувати думки оповідача такими, якими вони народжувалися і існували в його голові, даючи зрозуміти, наскільки насправді розрізнено і безладно наше світовідчуття. Письменники-модерністи вважали, що роздуми оповідача, так само як і ті речі, про які він намагається не думати, можуть багато повідомити про героя.
Перебуваючи під впливом тих самих нових реалій, автори зверталися і до спільним їм тем.
Модернізм у літературі та технології
Між 1860 і 1940 pp. навколишній світ та уявлення людини про нього змінилися докорінно. У 1860 р. ідея подорожей зі швидкістю милі на хвилину була мрією, не кажучи про польоти. Фотографія ще була нововведенням, а картинки, що рухаються, тим більше говорять - тільки фантазією (характерною жанру магічного реалізму). Передача електричних сигналів по проводах вже не здавалася неможливою, але ідея передачі на відстань голосу, та ще й повітрям, була абсурдною.
До 1940-х років, після двох кровопролитних світових воєн, світ став іншим. Люди стали покладатися на машини більшою мірою, ніж будь-коли. До 1940 р. подорожі та сполучення, так само як і руйнування, набули більшої швидкості та ефективності, ніж можна було уявити у 1860 р.
Письменники-модерністи здебільшого побоювалися нових технологій і залишали їх за рамками своїх творів. Джеймс Джойс поміщає дію «Улісса» в 1904 рік, тобто до того, як автомобілі стали широко поширені. Томас Еліот та Езра Паунд вільно перемикаються між історичними періодами, але рідко згадують технологічний прогрес, який до 1920 р. торкнувся всіх сторін міського життя.
Модернізм у літературі вважає за краще звертатися до Класицизму, Середніх віків або Відродження, побоюючись, що залежність від машин затьмарить їхній розум, завадить їм розуміти людину.
Вплив Фрейда на літературний модернізм
Значний вплив на письменників-модерністів зробив віденський психіатр Зигмунд Фрейд, проголошений батьком психоаналізу. В основі його теорії лежить ідея про те, що на підставі думок та реакцій пацієнта можна розкрити наявну у нього проблему. Такі письменники як Вірджинія Вульф та Джеймс Джойс поклали цю ідею в основу своїх художніх творів.
На противагу письменникам-реалістам, які прагнули об'єктивно фіксувати факти навколишньої дійсності, модерністи вважали, що реальність не можна зобразити поза зв'язком із внутрішнім світом оповідача. Він схильний до впливу невідомих сил, а тому сприймає реальність із деякими відхиленнями чи змінами. Іншими словами, найкраще просто спробувати записати хід його думок, і таким чином донести до читачів особу оповідача. Модерністи вважали, що внутрішній монолог і прийом потоку свідомості давали читачам можливість краще проникнути в підсвідомість героя.
Наприклад, у своєму першому романі "Портрет митця замолоду" Джойс відтворює хід думок головного героя Стівена Дедала. Розповідь Вірджинії Вульф «Пляма на стіні» показує жінку в момент, коли вона дивиться на пляму на стіні, її роздуми про те, як вона з'явилася, підсвідомі зв'язки, які її розум вибудовує зі сторонніми темами.
Образ міста-фантома у письменників-модерністів
У поемі «Безплідна земля» Еліот описує Лондон як місто-фантом, в якому тіні померлих бредуть вулицями. Модернізм став першим рухом у літературі, який прийняв міське життя як незаперечний факт, як особливий досвід, не схожий на інші форми існування. Це відкрило нові межі конфлікту в літературі, дозволивши письменникам-модерністам скористатися ними сповна.
Анонімність міста, його темрява, механічна сила – все це надихало модерністів, приваблювало та відштовхувало їх у рівній мірі. Письменників-модерністів, більшість з яких походили з передмість і маленьких містечок, тягло до Лондона і Парижа, Нью-Йорка, де вони зустрічалися один з одним і засновували гуртки та рухи. Місто, де маси людей і анонімність йдуть пліч-о-пліч, стає головним образом модерністської течії.
Не маючи можливості залишатися в Дубліні, Джойс під час свого «посилання» жив між Парижем, Трієстом і Цюріхом, але завжди писав про хвилююче міське життя Дубліна. Поет Харт Крейн написав оду «Бруклінському мосту», про інженерний і архітектурний монумент, який зробив Нью-Йорк центром американського міського життя. Меланхолійна поезія Еліота відбиває самотність та відсутність сенсу, які часто відчувають міські жителі.
Тема відчуженості у творах модернізму
Якщо місто – це основний образ модернізму в літературі, то відчуженість – його основна тема, до якої у тій чи іншій формі звертаються майже всі письменники-модерністи. Головний тип відчуженості, що зображується модерністами, – відірваність людини від зовнішнього світу. Для цього особливо добре підходить прийом потоку свідомості у розповіді, тому що так читачі можуть побачити внутрішні переживання людини.
Герой та альтер-его Джойса Стівен Дедал усувається від своєї сім'ї, друзів, релігії та країни через відданість мистецтву та свою впевненість у тому, що ніхто не розуміє і не приймає його. Героїні Вульфа подвійно відірвані від світу. Через приналежність до жіночої статі їм відмовлено у доступі до сфери політики, освіти чи економіки. Оповідачі Еліота протистоять світу, розколотому на шматки. У Езри Паунда сам світ через свою жадібність втрачає зв'язок з історичною спадщиною.
Модернізм як минуле у теперішньому
Оточені уламками зруйнованих засад минулого, модернізм у літературі дивився на сучасний світ як на місце без орієнтирів, без центральної осі, без певності. Минулі принципи, хоч і побудовані на оманливих цінностях, все ж таки представляли якусь основу. Перша світова війна кинула світ у хаос, продемонструвавши, на що здатне людство.
Письменники за доби модернізму нерідко відчували, що історія закінчувалася ними. Через це модерністські романи та лірика часто втілюють та поєднують різні пласти історії. Модерністи у літературі постійно зверталися до минулого через повну невпевненість у теперішньому. Алюзія – коротке відсилання до інших епох, людей, місць, речей – широко використовувалася модерністами, які включали у свої твори історичний контекст.
Однак, з цього не випливає, що модернізм у літературі не міг сприймати минуле критично. Стівен Дедал у Джойса каже, що історія «це кошмар, від якого я намагаюся прокинутися», а ірландці, які живуть минулим, зображені в блазнівському тоні. Модерністи поділяли думку, що минуле існує у теперішньому. Паунд, наприклад, називав свої «Пісні» поемою з елементами історії, а список алюзій у ній налічує понад 10 тисяч пунктів.
