30 мая 2018 в 2:41 Улас Самчук 106

До історії видання драми «Шумлять жорна» Уласа Самчука

До історії видання драми «Шумлять жорна» Уласа Самчука

Ірина Руснак

УДК 821.161.2.09

У статті розглянуто історію видання маловідомої драми «Шумлять жорна» (1947) Уласа Самчука.

До аналізу залучено нотатки письменника і листи українських митців-емігрантів.

Ключові слова: Улас Самчук, драматургія, інтелектуальна драма.

В статье рассмотрена история издания малоизвестной драмы «Шумят желна» (1947) Уласа Самчука. В анализе задействованы заметки писателя и письма украинских писателей-эмигрантов. Ключевые слова: Улас Самчук, драматургия, интеллектуальная драма.

The article presents the history of edition of Ulas Samchuk’s little-known drama "One can hear the noise of the Millstones" (1947). It analyzes author’s notes and Ukrainian emigrant-writers’ letters.

Key words: Ulas Samchuk, drama, intellectual drama.

У творчій спадщині Уласа Самчука на сьогодні відомими є три п’єси зі складною долею: забута одноактівка «Слухайте! Слухайте! Говорить Москва!» (1930), надрукована в одному з номерів популярного у міжвоєнну добу «Літературно-наукового вісника» Дмитра Донцова [7]; рукописна інтелектуальна драма «Жертва пані Маї» (1940), надрукована тільки в наш час [5]; й оприлюднена у повоєнний період, але тільки нещодавно опублікована драма «Шумлять жорна» (1947) [8]. Творча доля цих творів є характерною, оскільки драматургічний досвід перебував на маргінесі творчих пошуків відомого письменника-епіка. До драматичної творчості митця авторка цього допису зверталася у статтях «Поетика інтелектуальної драми Уласа Самчука» [3] і «Проти “закону, що велить усім породам звірів носити хвіст серпом”: Дещо про невідому драму Уласа Самчука» [4], однак тут проаналізовано тільки перші два з названих вище твори. Відтак метою цієї статті є інтерпретація ідейно-художньої специфіки й поетики маловідомого драматичного твору «Шумлять жорна», який, на відміну від двох інших, мав певний розголос в таборах Ді-Пі.

Роботу над текстом У. Самчук розпочав у воєнному Рівному, драма мала робочу назву «Любов і ненависть» й була завершена у чорновому варіанті 17 жовтня 1947 р. в одному з таборів для мандрівників у Німеччині. Тоді ж п’єса отримала назву «Шумлять жорна». «Здається, “Жорна” скінчив, – зазначив письменник у нотатках. – Останню сторінку дописав перед самим обідом...» [6, 255]. Кількома днями пізніше письменник зізнавався, що переписує третю дію і констатує недостатню опрацьованість твору [6, 256–257].

Уперше текст драми (поряд з п’єсою «Домаха» Людмили Коваленко, виставою в масках «Близнята ще зустрінуться» Ігоря Костецького, драматичною повістю-вертепом «Mорітурі» Івана Багряного і творами «Епізод із життя Европи Критської» Докії Гуменної, «На ріках Вавилонських» Івана Керницького, «Змова пана К.» Юрія Косача, «Пам’ятник» Леоніда Полтави й «Кінець Страхова» Івана Майстренка) прозвучав, за спогадами самого автора [6, 259], 5 листопада1 1947 р. на конференції, присвяченій проблемам розвитку еміграційної літератури, у таборі, розташованому в Майнц-Кастелі. Після успіху У. Самчук прагнув опублікувати твір й, очевидно, мав намір зробити це в МУРівському місячнику літератури, мистецтва і критики «Арка», на що Ю. Шерех відгукнувся відмовою (лист від 26 вересня 1947 р.): «Ціла п’єса (“Жорна”) не влізе в “Арку”, могла б бути одна дія. Якщо Ви не хочете давати уривків, в чому співчуваю, то може могли б дати розділ з Ваших щоденників» [6, 308]. У листі від 1 травня 1948 року Ю. Шерех, цікавлячись долею твору, нагадав свою пропозицію: : «<...> що з Вашими “Жорнами”? Якщо їх не будуть друкувати, то, може б, одну дію вмістити в “Арці”, поки вона ще наша?» [6, 303].

Однак У. Самчук уже прийняв рішення, бо 23 грудня 1947 р. на прохання О. Лащенка він надіслав текст драми до журналу «Вежа», що його почали видавати мельниківці (ОУН). Справа з друком затягувалася, тож у відповіді від 6 травня 1948 року на Шерехів лист він писав: «За “Жорна” я дістав частину гонорару, але всі терміни їх появи минули, і я не знаю, що власне з ними робити. Написав їм, що мусять рішитись – або-або… Коли б ви могли надрукувати мені не одну дію, а всі три, тоді я з Вами говорив би, бо одна дія тільки зіпсує мені можливість видати цілість» [6, 304]. Як відомо тепер, у «Вежі» побачив світ лишень невеликий уривок Самчукової драми [9, 37]. Машинопис твору із численними пізнішими правками автора зберігається у Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України (Ф. 195).

У таборах Ді-Пі У. Самчука не полишало прагнення побачити свою драму на сцені. І його зізнання в листі до Ю. Шереха («Хочу бачити свою річ надрукованою і на сцені, і при нагоді, запитайте Блавацького, чого це він ніяк не зважиться дати мені якусь остаточну відповідь, бо як йому це не підходить, я не буду настоювати» [6, 304]), і репліка останнього в листі від 6 січня 1948 р. («Блавацький писав мені, що ставитиме “Жорна”» [6, 280]) свідчать, що письменник мав за бажану сценічну інтерпретацію свого твору силами колективу таборового театру «Ансамбль українських акторів» під керівництвом Володимира Блавацького. Очевидно, питання постановки Самчукової драми на сцені обговорювалося в театральних і письменницьких колах. Так, Ю. Косач у листі від 1 лютого 1948 р. між іншим зазначав: «Отже, вчора, напр., я Блавацького дуже наполегливо просив, щоб на місце мойого “Ордера” (який має йти в роботу з цих днів) взяв Вашу драму, яку вважаю, абстрагуючи від всього, більше на часі й потрібнішою для українців, ніж мій “Ордер”» [6, 272]. Згадувана тут комедія була написана Ю. Косачем 1948 р. і тоді ж поставлена театральним колективом В. Блавацького, тож задуму У. Самчука так і не судилося втілитися у життя. Причина крилася в тій обставині, про яку говорить В. Гайдабура у монографії про «театр, розвіяний по світу»: «Необхідність психологічної релаксації емігрантів та скрутні обставини економічного життя, які загострила грошова реформа, спрямовують В. Балавацького до активізації в репертуарі «легкого жанру» [1, 27]. Очевидно, обираючи між двома п’єсами, режисер Ансамблю українських акторів віддав перевагу «майже макабричній сатирі» Ю. Косача [1, 28].

Драма У. Самчука після першого прочитання на конференції в Майнц-Кастелі 5 листопада 1947 р. мала певний резонанс, її жваво обговорювали; письменник із цього приводу згадував: «Я прочитав “Шумлять жорна”… І мені здавалося, що зацікавлення й дискусія помітно зісилились. Говорив Дивнич, Державин, Костюк, Шерех, Косач… І це продовжувалось до самої вечері» [6, 259]. Згодом, 11 квітня 1948 р., на Третьому з’їзді Мистецького українського руху (МУРу) Ю. Шерех серед трьох найвагоміших драматичних творів сучасності назвав і Самчукові «Жорна» [6, 291].

Цікавими видаються міркування і Ю. Косача, висловлені в уже згадуваному листі до У. Самчука від 1 лютого 1948 р. Лист відверто «дихав» неприязню, нетерпимістю, навіть ворожістю, що викликало в адресата співчуття і жаль: «Шкода цього енігматичного пасинка блискучої родини Косачів і хотілося б чимось йому помогти, лишень його вдача така невловима, екстравагантна, що до нього просто немає достіпі і нічого не лишається, як оставити його напризволяще стижій, у яких він обертається і в яких найкраще почувається» [6, 274–275]. Дружня і тепла відповідь У. Самчука розчулила «enfant terrible de Kossach», взаємини двох митців стали більш толерантними.

Однак кореспонденція Ю. Косача цікава передовсім окремими міркуваннями про драму «Шумлять жорна». Вже на початку листа він згадує інцидент у Реґенсбурзі, пов’язаний з висловлюваннями щодо «пісеньки Гірняка» і драми У. Самчука, що були «злісно інтерпретовані» і сприйняті як «злобний випад» на адресу останніх. Ю. Косач наполегливо переконував, що це був лишень «жарт (у зв’язку з загальним настроєм)»: «Я хотів сказати, що от, мовляв, у такій атмосфері краще співати такі пісеньки, ніж писати такі серйозні драми. Вашого твору я не збирався ні осуджувати, ні критикувати, ні хвалити. Мою об’єктивну думку я висловив Блавацькому й Ви можете про це переконатись. Є впрост підлістю інсинувати мені якісь глузування з того твору Вашого і т.п.» [6, 271]. Визнавши актуальність Самчукової драми, Ю. Косач у цьому ж листі висловив окремі міркування щодо її художньої вартості: «…третя дія Вашої п’єси є для мене очевидно такої високої вартості, що треба бути дійсно скрайньо суб’єктивною людиною, щоб цього не визнати; в першій дії (яку я знаю2) мені здається (на мій смак, розуміється) не розкрито цілковито таємниці дії, але – і все це може потвердити Вам і Блавацький і інші з його театру, з ким говорив – певен її дуже великого сценічного успіху» [6, 274].

Усі видавничі перипетії закінчилися тільки 2012 р., коли виходом п’ятнадцятої книжки бібліотечки літературного музею Уласа Самчука (а нею, власне, і була драма «Шумлять жорна») в Рівному відзначили 107-му річницю від дня народження письменника. Книгу видали в громадському видавництві «Азалія» Рівненської спілки письменників коштом подружжя Оксани і Ярослава Соколиків – офіційних розпорядників спадщини У. Самчука. Згодом з’явилася єдина на сьогодні рецензія «Чи перетруть нас жорна?» П. Кралюка [2], де з-поміж іншого автор слушно зауважив: «…наші люди, зокрема інтелігенти, не виявляють достатньої стійкості, шукають для себе “визволителя”, який рано чи пізно перетворюється для них у тирана» [2, 250]. Загалом такий висновок напрошується, коли розглядати ідейно-тематичний зміст драми «Шумлять жорна» в контексті з іншими драматичними творами У. Самчука.

Конфлікт драми «Слухайте, слухайте! Говорить Москва!» за своєю природою носить ідеологічноморальний характер, оскільки тут відбувається зіткнення інтересів представників різних ідеологічних світів: національно свідомого студента Владлена Івченка, котрий кидає виклик антигуманній та аморальній політиці будівників «комуністичного раю», і колишнього члена трибуналу Ларі, яка належить до когорти фанатично відданих справі більшовиків. Письменник глибинно усвідомлював сутність більшовицької ідеології, відчував катастрофу, що насувалася на український світ під ідеологічним тиском совєтського режиму. Своїм твором він відкрито виступив супроти «закону, що велить усім породам звірів носити хвіст серпом» [7, 212]. Аналізуючи стан тогочасного українського суспільства під владою більшовиків, драма У. Самчука передавала «страшну силу зла» (М. Чехов), звучала застереженням усьому світові, мимовільно стаючи передвісником апокаліптичних потрясінь 30-х років.

Драматичний конфлікт інтелектуальної драми «Жертва пані Маї» з новаторською ретроспективною композицією розгортається на матеріалі морально-етичних проблем, які гостро постали перед європейською спільнотою в 30–40-ві роки і були пов’язані з початком Другої світової війни і проголошеними нацистами концепціями Нової Європи, місця арійських і неарійських народів у світі, чистоти раси, ідеалами жінки-матері, дружини, вищим щастям для якої було плекання сімейного вогнища.

П’єса «Жертва пані Маї» не змушує співпереживати, але спонукає реципієнта до глибинного аналізу ідеологічних і філософських проблем. Розмова про наміри пані Маї вийти заміж за достойного чоловіка і народити від нього дітей поступово переходить в інтелектуальну дискусію про долю людини і нації у сучасному світі. У. Самчук не закінчив третьої дії драми, його акценти щодо політики нацистів у Європі залишились невиразними. Очевидно, не треба нагадувати, що письменник, котрий певний час прожив у Німеччині, вважав її, як і багато інших патріотів, чи не єдиною силою, що могла допомогти українцям у боротьбі проти більшовизму. Відтак, коли в першій п’єсі драматург викриває агресивність, насильство, жорстокість більшовицьких ідеалів, їхній згубний вплив на особистість і ворожість українству, то в другій його позиція щодо сутності іншої тоталітарної машини накреслюється тільки пунктирно.

У драмі «Шумлять жорна» приходить розуміння, що всі сподівання на чиюсь допомогу марні:

«Данило: Ееех! Сволота! А могли світ спасти!

Іван: Ен-Ка-Ве-Де?

Данило: Яке там енкаведе! Ота німчура проклята.

Іван: Видно, не їм суджено!» [8, 49].

Духовну драму поколінь, які «послухали не тих пророків» і «вбили в собі віру в добро і віру в правду» [8, 55], допоможе здолати, на думку У. Самчука, живий дух народу. Один з героїв драми патетично виголошує: «І от по всій Україні шумлять невидимі вічні жорна, мелеться таємно засіяне нашими предками золоте зерно. Шумлять жорна по наших пралісах глибоких, по наших душах широких і капають зерна на шорсткий камінь, як краплі крови. І крутиться вир і клямри скрегочуть і стогне прамати – сира, древня земля українська. Бурі рокочуть над нами, зриви, шторми гудуть в небесах, горить небо, горить земля і дим стелеться широко далеко, і плач немовлят разом з вітром диким несеться у безвість. Сонце!» [8, 38].

Символ жорен у п’єсі багатозначний. Передусім вони – свідки жорстокої доби: німецькі окупанти, як перед тим і більшовики, наклали на жорна заборону, намагаючись у такий спосіб приректи народних месників-вояків на голодну смерть. Але це не допомогло. Натужне поскрипування, торохтіння жорен, яке не припинялося в добу воєнної смути і потрясінь, ставало символом безсмертя народу. «Ми є правда! – гордо проголошує редактор Євген Лисик. – Наша правда – твердість! Наша правда – любов! Наша правда – вічність!» [8, 56]. Тут проступає історичний оптимізм У. Самчука, котрий вірив у незнищенність українського народу і неодмінне постання незалежної Української держави. Драмою «Шумлять жорна» він остаточно розвіяв намарні сподівання своїх сучасників на те, що здолати ворога може допомогти якась сила ззовні; відродити власну державність українці повинні самостійно.

Загальновідомим є той факт, що п’єсу пишуть для театру, що найбільш повно реалізувати свій художній потенціал вона спроможна тільки в театральній постановці, успішному сценічному втіленні. Самчукові драми нарешті надруковані і почали жити своїм літературним життям, тобто поки що застиглі в літературній формі і не оприсутнені на сцені, проте вони не втратили своєї ваги і є цінним матеріалом для дослідника. Відтак вивчення позбавлених до сьогодні сценічної історії драматичних творів У. Самчука як явищ літератури – процес очевидний. Можливо, це дасть поштовх і для розгортання їхньої сценічної долі.

ДЖЕРЕЛА

1. Гайдабура В. Театр, розвіяний по світу: Феномен сцени повоєнної української діаспори (Німеччина, Австрія, Франція, США, Канада, Австралія) / В. Гайдабура. – К. : ВД «КиєвоМогилянська академія», 2013. – 324 с.

2. Кралюк П. Чи перетруть нас жорна? [Рецензія] / П. Кралюк // Погорина: літ.-краєзн. журн. Рівненщини / голов. ред. Є. Цимбалюк. – 2012. – № 20/21. – С. 248–250.

3. Руснак І. Поетика інтелектуальної драми Уласа Самчука / І. Руснак // Слово і час. – 2010. – № 6. – С. 43–50.

4. Руснак І. Проти «закону, що велить усім породам звірів носити хвіст серпом»: Дещо про невідому драму Уласа Самчука / І. Руснак // Наукові записки. – Вип. 114. – Серія: Філологічні науки (літературознавство). – Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2013. – С. 287–297.

5. Самчук У. Жертва пані Маї: Драма, 3 дії [Текст] / У. Самчук // Вісниківство: літературна традиція та ідеї. Науковий збірник / редкол.: О. Баган (голова), П. Іванишин (заст. голови), В. Дончик та ін. – Вип. 2. – Дрогобич : Посвіт, 2012. – С. 418–444.

6. Самчук У. Планета Ді-Пі: нотатки й листи [Текст] / У. Самчук ; Ін-т дослідів Волині. – Вінніпеґ : Волинь, 1979. – 356 с.

7. Самчук У. Слухайте, слухайте! Говорить Москва!: Одноактівка [Текст] / У. Самчук // Літературнонауковий вісник. – 1930. – Річник ХХІХ. – Т. СІ. – Кн. ІІІ. – Березень. – С. 196–216.

8. Самчук У. Шумлять жорна: Драма [Текст] / У. Самчук ; підгот. до публік. І. Нагорна. – Рівне: Азалія, 2012. – 60 с.

9. Сидоренко Н. Журналістська «планета Ді-Пі»: Українська преса у таборах військовополонених, переміщених осіб і біженців після ІІ Світової війни (1945–1950) [Текст] / Н. Сидоренко, О. Сидоренко. – К. : Центр інновацій та розвитку, Дослідницький центр історії української преси, 2000. – 175 с.


1 Помилково в одній зі статей авторка вказала дату «4 листопада» [Руснак проти закону 288].
2 Очевидно, саме першу дію У. Самчук читав на згадуваній у статті конференції.


Ключевые слова: Шумлять жорна, драма Уласа Самчука, табори Ді Пі, історія видання, Улас Самчук, Критика, рецензія, аналіз, читати критику, онлайн, критичні статті, твори, Критические статьи, проза, драматургія