Барський замок: ключ до історії Східного Поділля
На мальовничих просторах Поділля, де річка Рів тихо несе свої води, колись височів Барський замок — одна з найвизначніших фортець регіону, що стала свідком бурхливих історичних подій. Ця твердиня, яку разом із бердичівською фортецею називали "брамою Польської України", протягом століть була не лише оборонним щитом, а й осередком торгівлі, культури та політичного життя. Її історія — це захоплива подорож крізь час, від перших згадок у літописах до руїн, що нині нагадують про минулу славу. У цій статті ми розкриємо багатогранну долю Барського замку — від його заснування до спроб відродження у наші дні, занурившись у деталі, які роблять цю пам’ятку унікальною.
Барський замок не просто стояв на перехресті шляхів — він був ключовим елементом у складній мозаїці історії України та Польщі. Від часів королеви Бони Сфорци до Хмельниччини, від бастіонних укріплень Гійома де Боплана до руйнувань Барської конфедерації — фортеця пережила численні трансформації. Сьогодні, коли від неї залишилися лише фрагменти, археологи та ентузіасти намагаються повернути замку його голос, відкриваючи нові сторінки його минулого.
Від Рову до Бара: початки фортеці
Історія Барського замку бере свій початок у далекому XIV столітті, коли місто, відоме тоді як Ров, уже мало свою фортецю. Перша документальна згадка про Ров датується 1401 роком, і вже тоді це було укріплене поселення, яке відігравало важливу роль у регіоні. Однак справжнє випробування прийшло в 1452 році, коли татарська орда увірвалася на Поділля. Польський літописець Мартин Бєльський описав, як фортеця, що належала шляхтичу Стогніву Рею, була взята штурмом і розграбована.
Після руйнувань замок не залишився покинутим. Наприкінці XV століття його відбудували, а згодом він перейшов під управління воєводи Станіслава Одровонжа. Саме в цей період фортеця привернула увагу королеви Бони Сфорци, дружини польського короля Сигизмунда І.
У 1533 році вона викупила замок і розпочала його масштабну трансформацію. Бона, неаполітанська принцеса за походженням, дала місту нове ім’я — Бар, на честь італійського Барі, що колись належало її родині. Її вплив був настільки значним, що ініціали "BS" досі прикрашають герб сучасного Бара.
Рішення королеви не обмежилися лише перейменуванням. У 1537 році вона видала пільгову грамоту, звільнивши мешканців від податків на вісім років через постійні татарські набіги. Це дало поштовх розвитку міста: навколо замку почали з’являтися нові поселення, а Бар поступово перетворювався на важливий центр торгівлі й ремесел. Так закладалися підвалини майбутньої слави фортеці, яка незабаром стала однією з ключових твердинь Поділля.
Ера укріплень: від дерев’яних веж до бастіонної системи
З приходом Бони Сфорци Барський замок почав набувати нового вигляду. У 1538 році вона доручила старості Войцеху Старжеховському укріпити фортецю. Тоді з’явилися нові стіни з двох рядів дерев’яних колод, заповнених землею, а також п’ять двоярусних веж, що височіли над укріпленнями. Головна вежа з воротами та часовнею стала справжньою окрасою замку, а перед в’їздом звели двобаштовий бастіон. Глибокий рів, наповнений водою, довершував оборонну систему, роблячи фортецю важкодоступною для ворогів.
Та справжній розквіт настав у XVII столітті, коли в 1636 році великий гетьман коронний Станіслав Конецпольський переніс до Бара свою резиденцію.
Бажаючи зробити замок непохитним, він запросив відомого французького інженера Гійома Левасера де Боплана. Боплан перебудував фортецю за новоіталійською бастіонною системою, створивши чотирикутну споруду з чотирма бастіонами заввишки шість метрів. Ескарпи рову облицювали каменем, а вежі, що виступали за мури, могли слугувати автономними оборонними пунктами. Ці інновації зробили Барський замок другим за потужністю після Кам’янець-Подільського, заслуживши йому прізвисько "ключ від Східного Поділля".
У 1640 році до замку додали ще одну перлину — великий арсенал, спроєктований військовим інженером Кшиштофом Арчишевським. Ця споруда стала однією з найбільших у Польщі того часу й підкреслила стратегічне значення Бара. Турецький мандрівник Евлій Челебі, відвідавши фортецю, захоплено писав: "Кам’яний Бар – справді могутня фортеця. Вона набагато краща за інші польські фортеці, має арсенал і гармати". Ці слова стали свідченням величі замку в період його розквіту.
Випробування війною: Хмельниччина і турецький занепад
Середина XVII століття стала переломним моментом для Барського замку. У 1648 році, з початком Хмельниччини, фортеця опинилася в епіцентрі боротьби. Війська полковника Максима Кривоноса взяли замок штурмом, здобувши величезну кількість припасів і гармат. Козацький літописець Самійло Величко яскраво описав ці події, підкресливши значення перемоги для повстанців. Згодом у Барі розмістилася тимчасова резиденція Богдана Хмельницького, де гетьман отримав грамоту від царя Олексія Романова про прийняття України "під міцну руку".
Після Хмельниччини замок перейшов до Івана Виговського, а його нащадки отримали Барське староство в спадкове володіння. Проте мир тривав недовго. У 1672 році турецька армія захопила Бар, і з цього часу почався поступовий занепад фортеці. Місто втратило своє значення, а замок почав руйнуватися під тягарем часу й відсутності належного догляду. Османське панування на Поділлі лише погіршило ситуацію, і коли в 1698 році староство продали Любомирським, від минулої величі залишалося дедалі менше.
Цей період став початком кінця для Барського замку як оборонної споруди. Руїни, що залишилися, стали мовчазними свідками героїчних і трагічних сторінок історії, чекаючи на нові випробування, які принесло XVIII століття.
Барська конфедерація і остаточний занепад
У другій половині XVIII століття Барський замок знову опинився в центрі історичних подій. У 1768 році тут була проголошена Барська конфедерація — союз польської шляхти проти російського впливу в Речі Посполитій. Фортеця стала форпостом конфедератів, але невдовзі її атакувала російська армія під командуванням генерала Петра Кречетникова. Штурм у червні 1768 року призвів до нових руйнувань, від яких замок уже не оговтався. Ця подія стала символічним завершенням його оборонної ролі.
Після поразки конфедерації і поділів Польщі між сусідніми державами, у 1793 році Бар увійшов до складу Російської імперії як позаштатне повітове місто Подільської губернії. У XIX столітті фортеця продовжувала руйнуватися. Літографія Наполеона Орди зафіксувала напівзруйновані бастіони, вежі та мури заввишки 6–7 метрів, але навіть ці залишки поступово зникали. На початку XX століття на території замку облаштували міський бульвар, а після Другої світової війни тут з’явився парк із пам’ятником загиблим.
Сьогодні від Барського замку залишилися лише підмурки стін та фрагменти валів, які можна знайти на лівому березі річки Рів. Ці скромні рештки внесено до переліку пам’яток архітектури національного значення, але вони лише натякають на минулу велич фортеці, яка колись вражала сучасників своєю міцністю й красою.
Відродження пам’яті: археологія і сучасність
Новий етап у історії Барського замку розпочався у XXI столітті, коли ним зацікавилися археологи. У 2007 році під керівництвом Лариси Виногродської з Інституту археології НАН України тут стартували розкопки. Дослідження виявили нові фрагменти фортеці, зокрема мури з каменю та червоної цегли, що відкрили додаткові деталі про її конструкцію. Ці знахідки стали першим кроком до повернення замку з історичного забуття.
У 2019 році місцева громада та влада підписали меморандум про збереження й реставрацію Барського замку. Волонтери щотижня збираються на толоки, розчищаючи територію для подальших досліджень. Ці зусилля не лише допомагають археологам, а й об’єднують жителів Бара навколо спільної мети — повернути фортеці її гідне місце в історії. Плани реставрації передбачають не лише консервацію залишків, а й створення туристичного об’єкта, який би приваблював відвідувачів.
Сьогодні Барський замок — це більше, ніж просто руїни. Це символ стійкості, який нагадує нам про складну долю Поділля. З кожною новою знахідкою археологів і кожною толокою громади фортеця оживає, повертаючи нам голоси тих, хто колись її будував, захищав і втрачав.
Спадщина, що чекає на нове життя
Барський замок — це не просто одна зі сторінок в підручнику історії, але також і жива пам’ять про боротьбу, відродження і занепад, що переплелися на берегах річки Рів. Від скромного Рову до могутньої фортеці Бони Сфорци, від бастіонів Боплана до руїн Барської конфедерації — його доля відображає складний історичний шлях Поділля крізь минулі віки. Кожен камінь, що залишився від замку, розповідає свою історію чи то про татарські набіги, чи про козацькі перемоги, чи про амбіції польських магнатів.
Сьогодні, коли від фортеці лишилися лише фрагменти, її майбутнє залежить від нас. Археологічні розкопки й ініціативи місцевої громади дають надію, що Барський замок не зникне остаточно в плині часу. Можливо, одного дня він знову стане не лише символом минулого, а й осередком культурного життя, приваблюючи тих, хто прагне доторкнутися до історії. Поки ж він тихо стоїть у міському парку, чекаючи на своє відродження — як нагадування про те, що навіть зруйнована велич може надихати.
