03.02.2025
Історія
eye 532

Василь Ляскоронський — дослідник сивої давнини України

Василь Ляскоронський — дослідник сивої давнини України

Ім’я Василя Григоровича Ляскоронського уособлює цілу епоху в історії України. Видатний історик, археолог, нумізмат, етнограф, академік Всеукраїнської академії наук, приват-доцент Київського і московського університетів, він зробив неоціненний внесок у вивчення української минувшини. Завдяки його дослідженням відкрито унікальні археологічні пам’ятки, а його наукові праці залишаються цінним джерелом для сучасних істориків та дослідників минулого України.

Дитинство та юність, що сформували науковця

Василь Ляскоронський народився 5 січня 1860 року в місті Золотоноші на Полтавщині в збіднілій дворянській сім'ї. Його батько, Григорій Ляскоронський, працював учителем міської школи, а мати, з роду Максимовичів, закінчила Ніжинський пансіон і викладала приватно. Атмосфера в сім'ї сприяла розвитку у дітей здібностей до науки, особливо до вивчення іноземних мов та історії. Після домашньої початкової підготовки Василь вступив до Полтавської гімназії (1872), а через два роки, після смерті батька, був змушений продовжити навчання в Лубенській гімназії, курс якої закінчив 1880 року.

Інтерес до наукового вивчення історії почав формуватися у Василя Ляскоронського дуже рано, що було пов'язано із зацікавленням його батька нумізматикою. У юнацькі роки він захопився археологією і брав участь у розкопках у Полтавській губернії, які проводив відомий археолог-аматор, учитель Лубенської гімназії Федір Іванович Камінський. Василь Григорович з великою теплотою та вдячністю згадував свого педагога, котрий одним з перших привернув його увагу до глибинного вивчення історії рідного краю.

Студентські роки та початок наукової діяльності

У 1880 році Василь Ляскоронський вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира, почавши водночас слухати лекції на медичному факультеті. Він ретельно вивчав анатомію людини та тварин, що згодом стало в пригоді в його археологічних дослідженнях. Неабиякий інтерес юнак почав виявляти до вивчення допоміжних історичних дисциплін: антропології, нумізматики, археології, етнографії, історичної картографії та топографії. Його дипломна праця "Політичне зібрання у Франції в XVI ст. за невиданими джерелами" під керівництвом професора Володимира Антоновича була відзначена срібною медаллю і зарахована за кандидатську. Лекції та особисте спілкування з видатним українським істориком та громадським діячем, одним із поборників української національної ідеї, Володимиром Антоновичем зумовили спрямування історичних поглядів Ляскоронського, стали підґрунтям його самостійної наукової роботи. Василь Григорович до кінця свого життя залишився стійким послідовником свого вчителя, його справжнім другом.

Наприкінці 80-х років XIX століття Ляскоронський працював домашнім учителем при російському посольстві у Відні. Як вільний слухач він відвідував лекції в університеті, багато працював у музеях, архівах та бібліотеках Відня, вишукуючи та вивчаючи матеріали, що мали відношення до історії України, зокрема періоду Київської Русі. Тоді ж він зацікавився ісландськими сагами, поставившись до них як до одного з важливих першоджерел з історії походження Київської Русі. Для більш ретельного їх вивчення навіть опанував ісландську мову, почав листуватися з Ісландським науковим історичним товариством у Рейк'явіку. Їхнє співробітництво тривало впродовж 35 років, а наприкінці 90-х років XIX століття вченого обрали дійсним членом товариства. Василь Григорович отримав запрошення й навіть збирався відвідати Ісландію, але цьому завадила Перша світова війна.

Наукові інтереси та дослідження Василя Ляскоронського

Після ретельного опрацювання та вивчення давньоісландських саг, інших літописних першоджерел про походження Давньоруської держави Василь Ляскоронський до кінця свого життя залишався стійким прихильником норманської теорії походження держави Київська Русь.

Знайомство Василя Ляскоронського з відомим дослідником української старовини та археології Вікентієм Хвойкою спричинило його більш поглиблене зацікавлення археологією. Василь Григорович неодноразово брав участь в археологічних експедиціях Хвойки та його приятеля археолога С. Мазаракі — в розкопках фундаменту Десятинної церкви в Києві.

Не менший інтерес у вченого викликали вали на території України. Зацікавившись питанням спорудження змійових валів, городищ, майданів та курганів, Ляскоронський з великим сумлінням узявся за вивчення цих пам'яток, об'їздив пів Полтавщини, прилеглу частину Харківщини та Сумщини, оглянув, накреслив, заміряв та зазначив на мапі не одну тисячу цих пам'яток старовини та видав цілу низку наукових досліджень про них.

Дослідження мап Боплана та вклад у картографію України

За порадою Володимира Антоновича, Василь Ляскоронський звернувся до вивчення творчості Гійома де Боплана, відомого французького інженера та картографа, який у XVII столітті створив унікальні карти України. 10 грудня 1891 року він зробив доповідь про старовинні атласи та карти України, вміщені у праці Боплана "Опис України" (1650 р.), на засіданні Історичного наукового товариства Нестора-літописця, дійсним членом якого його обрали.

1901 року праця вийшла окремим виданням під назвою "Дані про атласи Боплана XVII століття" (з деякими доповненнями). Вивчивши атлас Боплана та інші іноземні карти, вчений провів ідентифікацію географічних назв, частина з яких була видозмінена, описав кордони воєводств, що належали до України, і склав географічний покажчик до карт. Його праці і сьогодні залишаються важливим джерелом для вивчення природних та географічних умов України доби феодалізму.

Результатом вивчення істориком широкого картографічного матеріалу стала також праця "Іноземні карти та атласи XVI-XVII століть, що відносяться до Південної Росії". Зібрані в ній дані засвідчили існування в Україні в XVI-XVII століттях багатьох поселень, які згодом - під час козацьких війн і набігів кримських татар - були знищені. Василь Ляскоронський окреслив кордони України в XVI - на початку XVII століття, а його дослідження дозволили спростувати хибні твердження про нібито незаселеність українських земель у той період.

Участь у підготовці XI археологічного з'їзду в Києві

Учасники XI археологічного з'їзду в Києві

Василь Григорович брав активну участь у підготовці XI археологічного з'їзду в Києві (1899), секретарем якого він був. З часом Товариство Нестора-літописця обирало його делегатом на XIII, XIV та XV археологічні з'їзди. На XI з'їзді вчений виголосив доповідь "Знахідки римських монет в області Середнього Придніпров'я". На основі знахідок римських монет I-III століть дослідник висловив припущення про можливість існування Києва вже в той час.

І хоча згодом його теорія зазнала критики, вона не була забута. Науковці постійно поверталися до неї, аналізуючи та переосмислюючи аргументи дослідника. Ця дискусія сприяла глибшому вивченню історії давнього Києва та його розвитку, викликаючи появу нових теорій та гіпотез.

Вклад у вивчення Переяславської землі

Тривалий час Василь Григорович працював над вивченням Переяславської землі, використовуючи літописні й археологічні матеріали, наслідком чого стала поява великої монографії "Історія Переяславської землі з найдавніших часів і до половини XIII ст." (1897), яка викликала жваву дискусію серед науковців.

У 1898 році Василь Ляскоронський склав магістерський іспит при Київському університеті Святого Володимира. У 1899 році він захистив кандидатську дисертацію на тему "Історія Переяславської землі з найдавніших часів і до половини XIII ст.". Проте захист його кандидатської дисертації в Київському університеті викликав опір серед частини професури, що змусило вченого продовжити свою діяльність у Московському університеті, де він упродовж чотирьох років читав лекції. Проте це аж ніяк не вплинуло на дослідницьку роботу Василя Ляскоронського. Він продовжував археологічні студії, беручи участь в експедиціях та XII-XIV археологічних з'їздах, публікував нові матеріали з археології ("Городища, кургани і змієві вали, що знаходяться в басейні р. Сули"), досліджував історію Переяславської землі ("До питання про Переяславльських торків"), звертався до литовської доби української історії ("Російські походи в удільно-вічевий час і похід князя Вітовта на татар 1399 р.").

Дослідження Василя Ляскоронського "Городища, кургани і змієві вали, що знаходяться в басейні р. Сули"

Разом з С. Мазаракі Василь Григорович проводив археологічні дослідження по долинах річок Сула, Псел та Ворскла на Полтавщині, Харківщині та Сумщині. У листопаді 1904 року вчений подав звіт про ці дослідження. За літо він подолав приблизно 1 000 км, зареєстрував та зазначив на мапі понад 600 могильників, близько 160 майданів, 20 городищ, дослідив лінії змійових валів та 7 палеолітичних стоянок. Результатом досліджень стала складена ним своєрідна археологічна мапа Східної України, якою довгий час з вдячністю користувалися археологи.

Дослідження Василя Ляскоронського "Городища, кургани і змієві вали за течією річок Псел та Ворскла"

Повернення до Києва та подальша наукова діяльність

Лише у 1907 році Василь Ляскоронський став приват-доцентом кафедри російської історії Київського університету, а також отримав посаду екстраординарного професора при Ніжинському історико-філологічному інституті. У ті ж роки вчений плідно займався історією стародавнього Києва та Київської Русі, видав низку праць з цієї тематики: "Володимир Мономах і його турбота про благо руської землі", "До питання про кончину князя Бориса Володимировича і про долю його останків та поховання його", "Опис могили князя Олега в Києві", "До питання про Олегову могилу в Києві".

Цікавою є монографія Василя Григоровича "Київський Вишгород в удільно-вічевий час", яка мала стати докторською дисертацією, проте її не допустив до захисту на ступінь доктора Київський університет. У цій монографії - на основі даних літописів, хронік і документального матеріалу більш пізнього періоду - вчений дійшов висновку про те, що Вишгород був не окремим містом, а складовою частиною давнього Києва. Слідом за Михайлом Грушевським, Василь Ляскоронський окреслив військово-політичне та релігійне значення Вишгорода, який тривалий час виконував функції форпосту Києва. 

Нумізматичні й етнографічні дослідження

Крім вивчення давньоримських монет, Василь Ляскоронський досліджував і систематизував давньогрецькі монети, знайдені на теренах України. Упорядковував відомості про візантійські монети і скарби, складав нумізматичні мапи, відзначаючи знахідки римських, грецьких і навіть східних монет, і накладав їх на відомі вже стародавні торговельно-політичні шляхи, як-от старий шлях "з варяг у греки", "великий волзький шлях" та інший - на Литву та західнослов'янське Помор'я, тим самим уточнюючи історичні відомості про розвиток торговельних шляхів і політичних відносин держав. Результатом його нумізматичних досліджень були наукові праці, опубліковані за життя: "Про знахідки римських монет в межах Київської та Полтавської губерній", "Знахідки римських монет в області Середнього Придніпров'я", "Римські монети, які знайдено на території м. Києва".

Багато уваги Василь Григорович приділяв вивченню етнографії. Ці матеріали датуються 1907-1923 роками. Цікавою є робота "Паралелі в стародавніх та українських святах і звичаях". Автор дає порівняльний аналіз обрядів, звичаїв та свят у найближчих західних сусідів України - германців, поляків, чехів, сербів та угорців, підкреслює важливість цього аналізу у науковому відношенні, завдяки чому, як він пише, можна віднайти спільне коріння у походженні цих народів. Підкреслює особливу важливість в питанні обрядів та свят, що пов'язані з могутніми силами природи, на прикладі язичницького святкування весни у германців - Свято Остера (прихід весни).

Робота в Українській академії наук та останні роки життя

У 1921 році Василь Григорович почав активно працювати в Українській академії наук, брав участь у багатьох її комісіях, секціях та комітетах, зокрема в Етнографічній та Краєзнавчій комісіях. Учений не раз виступав з доповідями, які завжди були добре науково обґрунтовані. До Етнографічної комісії Василь Григорович подав доповіді про святоцілющі криниці в різних місцевостях України, які вельми шанує наш народ, про відоме народне містичне та загадкове свято - Русалчин тиждень, який в народі ще називають Русалчин Великдень, про чумаків та чумацтво. Нині у науковому архіві Національного музею історії України зберігається рукопис праці Ляскоронського "Програма по збору відомостей про чумаків", написана за матеріалами його етнографічної експедиції на Полтавщину та Волинь у 1926 році.

Василь Григорович Ляскоронський

У 1922 році Василь Ляскоронський отримав посаду професора Київського археологічного інституту на науково-дослідній кафедрі мистецтвознавства, викладав там курс загальної нумізматики. Проте невдовзі за розпорядженням наркома освіти інститут було скасовано, і вчений залишився без роботи. Та, незважаючи на це скрутне становище, Василь Григорович не опускав рук і продовжував активно займатися науковою діяльністю. Він включився в роботу Всеукраїнської академії наук, брав участь в археологічній секції, Софійській та етнографічній комісіях, історичній секції – по відділах старого Києва і Чернігова та первісної культури, а також у комісіях науково-термінологічного словника й краєзнавства.

Наприкінці 1927 року Ляскоронського обрали до складу комісії сходознавства. Він був найдіяльнішим членом Всеукраїнського археологічного комітету. Завідуючи нумізматичним відділом Лаврського заповідника, Василь Григорович тимчасово виконував обов'язки його директора. Йому доручили редагування Лаврського збірника.

У серпні 1925 року професор очолив комісію ВУА з питань дослідження цвинтаря Софійського собору. Тоді було обстежено значну частину навколишньої території і знайдено велику кількість речей великокнязівської та литовської доби. 

Восени 1927 року з ініціативи Ляскоронського розпочалося дослідження підмурування Золотих Воріт у Києві. Йому вдалося відкрити залишки давньоруського кріпосного будівництва, а саме – браму, яка існувала на місці Золотих Воріт до 1037 року. Ученому довелося працювати в осінню негоду практично самотужки, до того ж охорона на розкопках була відсутня. Він намагався якомога швидше занотувати, накреслити та сфотографувати свою надзвичайну знахідку, ніби передчуваючи біду. Ледве встиг Василь Григорович провести заміри і сфотографувати відкриття, як за одну ніч дерев'яне підмурування було спалене безпритульними. Нині у науковому архіві Національного музею історії України зберігаються праці Ляскоронського з останніх його розкопок: "Археологічні розкопки на площі цвинтаря біля Софійського собору", "Нарис історії фортечних воріт, що існували в межах міста Києва" та нотатки, чернетки, щоденники з розкопок біля Золотих воріт у 1927 році.  

Могила Василя Ляскоронського на Лук'янівському цвинтарі.

На жаль, тяжка хвороба, гостре запалення легенів, що спіткала Василя Григоровича Ляскоронського під час його археологічних розкопок біля підмурків Золотих воріт у Києві, обірвала його життя 1 січня 1928 року. Відомий український історик, археолог, нумізмат та етнограф знайшов свій останній спочинок на одному з найстаріших кладовищ Києва – Лук'янівському цвинтарі, що сьогодні є Державним історико-меморіальним заповідником.

Спадщина видатного вченого

Наукова спадщина Василя Ляскоронського залишається цінним джерелом для сучасних дослідників. Його археологічні відкриття, дослідження нумізматичних пам’яток та історичних карт і сьогодні використовуються в історичних студіях. Вчений відкрив багато аспектів давньої історії України, а його наполегливість у відстоюванні наукової істини залишається прикладом для наступних поколінь дослідників.

Читати також


Вибір читачів
up