29.01.2025
Історія
eye 638

Гетьманство в Україні: від керівництва військом до державного правління

Гетьманство в Україні: від керівництва військом до державного правління

Гетьман – це одна з найзнаковіших постатей в історії України. Це не просто титул воєначальника, а символ боротьби за незалежність, національну ідентичність та державотворчі прагнення українського народу. Починаючи від ватажків козацьких військ до правителів Української держави, гетьманство зазнало значних змін, адаптуючись до політичних реалій різних епох. У цій статті ми розглянемо історію титулу «гетьман», його походження, значення та роль у формуванні України як держави.

Походження титулу «гетьман»

Термін «гетьман» має західноєвропейське походження і, ймовірно, виник з німецького слова "Hauptmann", що означає «головний чоловік», «командир». Вперше цей титул з’явився у Чехії під час повстань гуситів у XV столітті, де командиром повсталих військ був Ян Жижка. Згодом у другій половині XV століття він поширився на Польщу і Велике князівство Литовське, де використовувався для позначення командувачів збройними силами.

Великий коронний гетьман Микола Потоцький (1593 - 1651 рр.)

Спочатку гетьман призначався королем лише на час війни, але з 1503 року посада великого коронного гетьмана, а пізніше й гетьмана литовського, стала постійною, а з 1581 року – довічною. З 1527 року гетьмани очолювали військо, а їхніми помічниками були гетьмани польні, відповідальні за постачання, розвідку та командування найманими військами. Ця посада з’явилася в Польщі у 1539 році, а в Литві – трохи пізніше.

Гетьмани в козацькій Україні

Поява козацтва у XV столітті принесла нове значення титулу «гетьман». Він став використовуватися як для виборних ватажків Запорозької Січі, так і для очільників селянсько-козацьких повстань. Гетьман обирався козацькою радою, що давало йому легітимність в очах козаків, але інколи його затверджував польський король, а пізніше російський цар. Відомими гетьманами козацької України були Дмитро Вишневецький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Пилип Орлик та інші.

У 1576 році, в межах реформи, яку започаткував польський король Стефан Баторій, було створено реєстр козаків, що дозволило їм офіційно служити на користь польської корони під керівництвом обраного гетьмана, якого призначав сам король. У тому ж році Військо Запорозьке отримало низку «привілеїв і конституцію», що визначила його організацію та роль в державі. Богдан Ружинський став першим офіційно визнаним запорозьким гетьманом, отримавши символи гетьманської влади — клейноди. Спершу гетьманська резиденція розташовувалася в Трахтемирові, але згодом була перенесена до Батурина.

Цей період став вирішальним, оскільки гетьманська влада в Україні залежала від двох основних чинників: традиційного козацького обрання і королівського призначення, як, наприклад, у випадку Петра Конашевича-Сагайдачного, який водночас був гетьманом як запорозьким, так і реєстрового козацтва.

Портрет гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного пензля Сергія Васильківського (початок XX століття)

Звання гетьмана було найвищим у козацькому війську, і його влада була безмежною. Французький інженер Гійом Боплан, що за дорученням польського короля Сигізмунда ІІІ зводив укріплення на кордоні зі степом, в тому числі й фортецю Кодак, так описував життя козаків у своєму "Описі України": "Нам ще залишається розповісти, як козаки (запорожці) обирають свого старшого... що часто відбувається серед Дикого Поля. Вони йому дуже підкоряються. Цей старший їхньою мовою називається гетьманом, його влада необмежена аж до права стинати голови тих, хто провиниться. Гетьмани дуже суворі, однак нічого не починають без військової наради, яку називають Радою".

Козацька рада на Січі

Тут слід зазначити, що кожне важливе рішення, особливо військові дії, ухвалювалося лише після обговорення на Раді, що підкреслювало колегіальність і демократичний елемент управління у козацькому середовищі.

Після поразки козацьких повстань 1637–1638 років Річ Посполита значно обмежила автономію козаків. Відповідно до Ординації Війська Запорозького 1638 року, посаду гетьмана було ліквідовано, а керівництво реєстровими козаками здійснював призначений королівський комісар.

Гетьманство Богдана Хмельницького: формування Української держави

Окремою віхою в історії гетьманства стало правління Богдана Хмельницького. За його часів титул «Гетьман України» став не лише офіційним найменуванням керівника козацької держави, а й отримав міжнародне визнання. Саме під його проводом були окреслені кордони Української держави в межах історичних українських земель, а гетьманська влада набула статусу вищого державного інституту.

Гетьман України Богдан Хмельницький

Гетьман більше не був лише військовим очільником – його роль розширилася до керівника всієї країни, що означало перетворення гетьманства на форму правління, яка охоплювала не лише військову, а й адміністративну, судову та дипломатичну сфери. Під владою Хмельницького утвердилася централізована система управління, що зміцнило Українську козацьку державу. Символами його влади стали бунчук, булава, прапор та печатка – офіційні атрибути, що підкреслювали суверенітет і статус гетьмана як повноправного правителя.

Гетьманщина у складі Московії 

Після входження України на правах автономії до складу Московського царства, гетьман, обраний генеральною козацькою радою та затверджений російським царем, продовжував зосереджувати у своїх руках значну владу. Однак після Андрусівського перемир’я 1667 року, яке розділило українські землі між Річчю Посполитою та Московським царством, Правобережна Україна відійшла під контроль Польщі, а Лівобережна стала провінцією Московії.

Гетьмани Лівобережної України, або Гетьманщини, керували на основі спеціальних угод – гетьманських статей, які укладалися з московським царем. Ці угоди визначали обсяг їхніх повноважень, дозволяючи їм зберігати значну автономію. Впродовж тривалого часу гетьмани мали контроль над політичною, адміністративною, військовою, фінансовою та судовою сферами, що забезпечувало відносну незалежність внутрішнього управління. Вони вели дипломатичні відносини з іноземними державами, а також впливали на церковне життя. Попри поступове обмеження їхньої влади з боку Москви, гетьманам вдавалося відстоювати інтереси козацької держави та зберігати її самобутність.

Гетьман Лівобережної України Іван Мазепа

Найяскравішими представниками цього періоду були гетьмани Іван Самойлович, Іван Мазепа, Данило Апостол та Кирило Розумовський.

Ліквідація гетьманства

Після невдалого союзу гетьмана Івана Мазепи зі шведським королем Карлом XII та поразки у Полтавській битві 1709 року російська влада значно посилила тиск на українську державність. Цар Петро I розцінив дії Мазепи як зраду й розпочав систематичне обмеження автономії Гетьманщини. Вибори гетьмана то дозволяли, то забороняли, а фактичне керівництво українськими землями перейшло до створених Москвою адміністративних органів. У 1722 році була запроваджена Малоросійська колегія, що складалася з російських чиновників і діяла до 1727 року, підпорядковуючи гетьманську владу безпосередньо царському уряду.

Після короткого відновлення гетьманства за часів Данила Апостола, воно знову було ліквідоване у 1734 році, а управління передане Правлінню гетьманського уряду, яке проіснувало до 1750 року. Поступово царський уряд дедалі більше втручався у внутрішні справи України, що зрештою призвело до остаточного скасування влади гетьмана Кирила Розумовського та ліквідації Гетьманщини у 1764 році за наказом імператриці Катерини II. Так завершилася багатовікова історія гетьманства як політичного інституту в Україні.

Гетьман Павло Скоропадський: спроба відродження української державності

Гетьман Павло Скоропадський, 1918 р.

У квітні 1918 року нащадок давнього козацько-старшинського роду Павло Скоропадський очолив Українську Державу, запровадивши режим, що мав виразні риси монархічного правління. Влада була зосереджена в руках гетьмана, котрий отримав виняткові повноваження: затверджував закони, призначав і звільняв високопосадовців, очолював армію та флот, керував зовнішньою політикою.

Скоропадський прагнув зміцнити державний апарат, відновити економіку та забезпечити стабільність у країні. За його правління було проведено важливі реформи в освіті: відкрито українські університети, засновано Національну академію наук, активно розвивалася система шкільництва. Він також ініціював земельну реформу та заходи з модернізації армії.

Попри значні досягнення, гетьманський режим існував лише до грудня 1918 року. В умовах зростаючого невдоволення різних політичних сил і наступу Директорії УНР Скоропадський зрікся влади, завершивши короткий, але важливий період української державності.

Гетьманство в історичній пам’яті

Попри ліквідацію гетьманства, його спадщина зберігається в історичній пам’яті українців. Гетьманська традиція вплинула на формування української політичної культури та ідею сильної національної влади. Багато гетьманів стали символами боротьби за незалежність, а їхній досвід і досягнення надихають сучасні покоління.

Гетьманство залишило глибокий слід в історії України. Гетьмани відігравали ключову роль у розвитку української державності — від воєначальників XVI століття до державних лідерів XVII–XVIII століття. Навіть після скасування цієї посади ідея сильної національної влади не зникла, а гетьманські традиції продовжують надихати сучасних українців.

Читати також


Вибір читачів
up