Стефан Баторій: покровитель та засновник реєстрового козацтва
Стефан Баторій, трансильванський князь, який згодом став королем Речі Посполитої, відіграв вирішальну роль у становленні українського козацтва. Його реформи 1578 року започаткували епоху реєстрового козацтва, яка мала значний вплив на хід історії України.
Козаки: "зайвий" стан у Речі Посполитій
На початку свого становлення українське козацтво опинилося у Речі Посполитій у невизначеному становищі, не вписуючись у жодну з трьох існуючих суспільних верств: шляхетську, міщанську чи селянську.
Шляхта, дворянський стан, не визнавала козаків рівними, відмовляючи їм у шляхетських привілеях та статусі. З іншого боку, козаки не прагнули ототожнювати себе з міщанами чи селянами, вважаючи себе вільними людьми з власною культурою та традиціями.
Це невизначене положення козацтва створював певні труднощі як для самих козаків, так і для королівської влади. З одного боку, козаки демонстрували бойову майстерність та відвагу, що робило їх цінним військовим ресурсом. З іншого боку, їх невизначений статус та прагнення до автономії несли в собі потенційну загрозу для самої ієрархічної структури Речі Посполитої.
Саме з цієї причини польські королі, починаючи з Сигізмунда II Августа, намагалися легалізувати статус козацтва, залучаючи їх до військової служби та надаючи їм певні привілеї. Ці кроки заклали підвалини для майбутнього формування реєстрового козацтва, яке відіграло значну роль в історії України.
Кроки до легалізації: перші реєстрові загони
Перші кроки до залучення козаків у військово-політичну структуру Речі Посполитої робляться вже у 1520-х роках. Великий князь Литовський та король Польщі Сигізмунд I Старий, усвідомлюючи потенціал козаків, доручає двом старостам українських земель, Семенові Полозу та Кшиштофу Кмітичу, сформувати козацькі загони. Ці загони мали нести військову службу на користь правителя, захищаючи кордони та беручи участь у походах.
Наступний король, Сигізмунд II Август, продовжив політику залучення козаків до війська. З 1561 року вони брали активну участь у Лівонській війні проти Московії. Їхні бойові якості робили їх цінними союзниками для польсько-литовської армії. На час участі у поході їх вносять до реєстру та винагороджують.
Польський письменник Мартін Бельський у своїй "Хроніці всього світу", опублікованій 1564 року, неоднозначно оцінював роль козацтва у стосунках Речі Посполитої з Османською імперією. З одного боку, він визнавав, що козацькі напади на турецькі володіння шкодили мирним стосункам між двома державами.
З іншого боку, він бачив у козаках цінний військовий потенціал, який можна було б використати на благо Речі Посполитої. Для цього, на думку Бельського, їм потрібні були чітке керівництво та гідна платня. "Якби на мисах і дніпровських островах засіло кількасот українців, то й найбільше військо не впоралося б із ними", - підкреслював він бойову майстерність та стійкість козаків.
Наприкінці 1560-х років польський король Сигізмунд II Август вирішує створити постійне козацьке військо, яке служитиме королю. З цією метою король пропонує козакам переселитися з Низу до замків, де їх найматимуть на службу. 2 червня 1572 року Сигізмунд II Август підписує універсал про створення реєстру з 300 козаків, які офіційно стають частиною королівського війська. Очолити новостворене формування доручають шляхтичу Яну Бадовському.
Хоча перші реєстрові загони були чисельно невеликими, вони стали важливим прецедентом для подальшого розвитку реєстрового козацтва. Цей період продемонстрував, що польська влада визнавала бойову цінність козаків і шукала шляхи інтеграції їх до своєї військової системи.
Золота доба Речі Посполитої
Правління Стефана Баторія (1576-1586) стало відправною точкою для "золотого віку" Речі Посполитої - потужної союзної держави, що об'єднувала Польщу та Велике князівство Литовське.
До підписання Люблінської унії 1569 року, яка офіційно об'єднала ці два народи, більшість українських земель (крім Галичини та західних околиць Волині та Поділля) входили до складу Великого князівства Литовського. Династичну кризу, що назрівала в Литві, польська шляхта на Люблінському сеймі 1569 року майстерно використала на свою користь.
Сигізмунд II Август, останній польський король з династії Ягеллонів, не мав спадкоємців чоловічої статі. Його дочка Анна Ягеллонка ставала останньою ланкою, що єднала поляків і литовців. Цю ситуацію польська шляхта використала для зміцнення власних позицій та розширення впливу. Українські землі, що раніше перебували під владою Литви, остаточно опинилися під юрисдикцією Польської Корони.
Смерть Сигізмунда II Августа в липні 1572 року занурила Річ Посполиту в період "безкоролів'я". Цей політичний вакуум тривав майже чотири роки, і лише у квітні 1576 року криза знайшла своє вирішення. До Кракова з великим почтом прибув трансильванський князь Стефан Баторій, який згодом одружився з 50-річною Анною Ягеллонкою, дочкою Сигізмунда II Августа. Цей шлюб не лише об'єднав два потужні шляхетські роди, але й поклав край безкоролів'ю та дав Речі Посполитій нового правителя.
Після подолання внутрішніх розбіжностей та утвердження своєї влади, король Стефан Баторій зосередився на підготовці до війни з московським царством, яке захопило Ліфляндію, завдавши поразки Лівонському ордену та Великому князівству Литовському, що на той час вже перебувало в складі Речі Посполитої.
В його планах важливе місце відводилося запорозьким козакам, які традиційно несли службу на південно-східних кордонах Речі Посполитої, захищаючи її від нападів кримських татар. Як і його попередники, король вважав за потрібне залучити їх до військовій службі на користь Корони.
"Ухвала з низовцями": створення реєстрового козацтва
У вересні 1578 року у Львові, в урочистій обстановці, Стефан Баторій фактично заснував реєстрове козацтво, видавши указ під назвою "Ухвала з низовцями". З козацької сторони свою вірність засвідчила делегація старшини на чолі з Андрієм Лиханським. Цей указ фактично узаконював новий стан — козацтво, що мало велике значення в тогочасному суспільстві. Кількість реєстрових козаків король збільшив спочатку до 500 чоловік, а 1583 року — до 600. За згодою з королем, козаки звільнялися від сплати податків і отримували повну незалежність від місцевої адміністрації. Створювався старшинський корпус, а також штаб із писарем, який у разі необхідності заміщував "реєстрового старшого", згодом — гетьмана.
Козаки також отримали привілей на володіння містечком Трахтемирів — центр староства Київського воєводства, що розкинулося на Дніпрі вище Канева. У Трахтемирові знаходився Зарубинський монастир, при якому козаки відкрили шпиталь. Запорожці мали свій арсенал, і дуже важливим був привілей, що легітимізував новий устрій «низовців» — король передав їм клейноди (хоругву, бунчук, булаву та печатку). Цікаво, що монархи, які бажали мати запорожців за союзників, часто надсилали їм клейноди. Наприклад, імператор Рудольф II, який хотів залучити козаків до війни з Туреччиною, подарував їм цісарську корогву та 8000 дукатів.
Передача клейнодів королем підтвердила легітимність і важливість козацького устрою, а підтримка інших монархів свідчила про визнання їх як потужної військової сили.
Стефан Баторій першим окреслив чіткі права та обов'язки реєстрового козацтва. Згідно з "Ухвалою з низовцями", козаки зобов'язувалися нести військову службу на користь Речі Посполитої, а король натомість гарантував їм збереження їхніх привілеїв.
Реєстрові козаки на полі бою
Реєстрові козаки швидко здобули славу завдяки своїй бойовій майстерності та відвазі. За часів правління Стефана Баторія реєстрові козаки, а також численні охочі із Запоріжжя, відзначилися активною участю у вирішальних битвах Ливонської війни, зокрема на Сіверщині.
Польсько-литовські війська, за підтримки козацьких загонів, взяли в облогу та штурмом захопили Полоцьк та Великі Луки. Облога Пскова тривала декілька місяців, і зрештою, у 1582 році було підписано Запольський мирний договір, за яким Полоцьк і Ліфляндія залишилися у складі Речі Посполитої.
У подальшому вони брали активну участь у численних війнах Речі Посполитої, билися з московією, Швецією, Туреччиною та Кримським ханством.
Чітка організація реєстрового війська, що ґрунтувалася на веденні спеціальних списків, давала змогу польському уряду, який пізніше переїхав з Кракова до Варшави, мати постійно напоготові боєздатне військо.
Протягом кінця XVI—XVII ст. чисельність реєстрових козаків коливалася за офіційними документами від 600 до 40 000 (за Зборівським договором 1649 р.). Незважаючи на те, що козаки кілька разів рятували Річ Посполиту від розгрому, король і магнати постійно утискали "Вольності Запорозькі".
Наприклад, на Хотинську війну 1621 року уряд закликав до 40 000 козаків, але після блискучої перемоги українсько-польського війська над турецько-татарськими військами сейм "віддячив" складенням реєстру до 6 000 козаків. Під час Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького реєстрові козаки були головною ударною силою в битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями та Батогом.
З лав реєстрового війська вийшла ціла плеяда видатних державних діячів та полководців, які згодом відіграли значну роль в історії України. Серед них - легендарний гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, мудрий державець Богдан Хмельницький та талановитий полководець Петро Дорошенко.
Спадщина Стефана Баторія: вплив на українську історію
Видатний трансильванський правитель Стефан Баторій не лише відновив авторитет королівської влади, але й суттєво покращив роботу державного апарату. Вісімдесят років після Люблінської унії (1569 р.) Речі Посполитій жилося значно краще, ніж її сусідам. Балтійська торгівля процвітала, приносячи багатство багатьом аристократам.
Однак, за цією зовнішньою величчю ховалися серйозні проблеми, які зрештою вибухнули загальною кризою 1648 року.
Цей період розквіту Речі Посполитої був затьмарений внутрішніми суперечностями та наростаючими соціальними й політичними проблемами. Шляхетські привілеї та свавіля магнатів призводили до невдоволення інших верств, зокрема козацтва. Релігійні розбіжності та прагнення до автономії також дестабілізували державу.
Всі ці фактори зрештою призвели до вибуху Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, яка стала катастрофою для Речі Посполитої та значно ослабила її позиції на міжнародній арені.
Стефан Баторій, заснувавши реєстрове козацтво, заклав фундамент для майбутніх грандіозних подій в українській історії. Його реформи не лише вирішили питання військової могутності Речі Посполитої, але й спричинили незворотні зміни в українському суспільстві, давши поштовх до формування української національної ідентичності та прагнення до самовизначення.
Реформи Стефана Баторія значно вплинули на хід української історії. Створення реєстрового козацтва стало поворотним моментом у становленні українського народу, заклавши підвалини для його майбутньої боротьби за свободу та незалежність.
