06-07-2024 Історія 366

Федір Вовк: життя, присвячене науці та служінню Україні

Федір Вовк: життя, присвячене науці та служінню Україні

Федір Кіндратович Вовк (1847-1918) – видатний український вчений, антрополог, етнограф, археолог, музеєзнавець, літературознавець. Його дослідження розвінчували фальсифікації російських імперських істориків, які заперечували існування українського народу, його мови та культури. Завдяки працям Федора Вовка українська археологія та етнографія початку 20-го століття сягнули рівня найрозвиненіших європейських народознавчих наук.

Ранні роки та становлення наукової кар'єри

Федір Кіндратович Вовк з'явився на світ 17 березня 1847 року в козацькій родині в селі Крячківка, що на Полтавщині. Його батько, Кіндрат Вовк, поєднував роботу учителя з посадою економа у місцевого пана. За спогадами селян, він вирізнявся неабиякою чесністю й демократичними поглядами, що контрастували з тогочасними суспільно-політичними настроями. Прагнучи дати своїм дітям кращу освіту, Кіндрат Вовк разом із родиною переїхав до Ніжина. Там Федір спочатку навчався у гімназії, а згодом продовжив освіту в Ніжинському ліцеї.

Федір Кіндратович Вовк

Потім було навчання в Новоросійському університеті в Одесі та у Київському університеті Святого Володимира, який Федір Вовк закінчив у 1871 році. Його наукові інтереси поступово зміщувалися від хімії, ботаніки та зоології до гуманітарних наук, як-от етнографія, археологія та історія. Саме в цей час він став членом київської Старої громади, очолюваної визначним лідером Володимиром Антоновичем. Тісне спілкування з Павлом Чубинським, Михайлом Драгомановим та іншими видатними діячами Громади суттєво вплинуло на формування поглядів Федора Вовка. Володимир Антонович став для нього не лише ідейним натхненником, але й науковим наставником в галузі антропології та археології.

Члени Київської громади

Закінчивши університет, Федір Вовк розпочав роботу в Київській контрольній палаті, не полишаючи при цьому активної участі в Громаді. 1873 рік ознаменувався створенням Південно-Західного відділу імператорського російського Географічного товариства, до якого згодом долучилися й діячі Громади. Влітку 1875 та 1876 років Федір Кіндратович брав активну участь в археологічних дослідженнях на території Київської та Волинської губерній.

Після сумнозвісного Емського указу 1876 року, який призвів до закриття Південно-Західного відділу російського географічного товариства, а також припинення діяльності "Громади", Федір Вовк вирушив до Женеви, де на той час перебував Михайло Драгоманов. Там він активно долучився до підготовки перших випусків журналу "Громада". Проте через два роки Вовк був змушений повернутися до Києва. Там він зблизився з народниками й організував таємний гурток для дівчат під назвою "Ґави". Через ризик арешту за спробу переправити в Україну підпільну друкарню Федір Вовк знову був змушений тікати, цього разу до Румунії.

Протягом 1879-1882 років, перебуваючи в Румунії, Федір Вовк активно збирав матеріали, пов'язані з діяльністю Кирила і Мефодія, боротьбою з турецькими та татарськими загарбниками, а також з переселенням козаків за Дунай. Результати своїх досліджень він публікував у журналі "Киевская Старина" під псевдонімами "Кондратович" та "Лупулеску". Його розвідка під назвою "Задунайська Січ" стала першою ґрунтовною науковою працею, присвяченою цій темі.

Згодом, перебуваючи у Женеві та Відні, Вовк долучився до організації друкарні та налагодження каналів переправлення забороненої царською цензурою літератури для членів "Громади".

Наукова діяльність Федора Вовка у Франції

Федір Кіндратович Вовк

На початку 1887 року Федір Вовк вирушив до Італії, а згодом, 2 травня того ж року, переїхав до Парижа. Саме у цьому місті розпочався плідний період його наукової діяльності, присвячений археології, антропології та порівняльній етнографії.

Вовк навчався у відомого дослідника первісного суспільства Габріеля де Мортільє, здобувши ґрунтовні знання та навички. У Парижі він здобув докторський ступінь, отримав престижну наукову премію Годар та іменну медаль Поля Брока.

Важливою місією Федора Вовка стало ознайомлення європейської наукової спільноти з Україною та її багатою культурою. Він активно публікувався, виступав з лекціями та доповідями, прагнучи донести до свідомості світової спільноти унікальність українського народу, його самобутність та історичну спадщину.

Одним зі значних досягнень Вовка стало створення у Парижі при Сорбонні Вищої російської школи суспільних наук. Цей осередок науки став потужним центром, де викладалися етнографія, археологія та антропологія. Федір Вовк, будучи викладачем, щедро ділився своїми знаннями та досвідом з численними студентами.

У 1916 році французький уряд відзначив видатні заслуги Федора Вовка, нагородивши його орденом Почесного легіону. Ця висока нагорода стала свідченням визнання його наукової діяльності та внеску у популяризацію України на світовій арені.

Антропологічні дослідження українського народу

Паризьке антропологічне товариство доручило Федору Вовку дослідити антропологічні ознаки українського народу. Цей масштабний проєкт став одним із найважливіших у його науковій діяльності.

Фінансова і технічна підтримка з боку Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка у Львові, особиста допомога Івана Франка та місцевої інтелігенції стали запорукою успішного проведення польових досліджень. Протягом чотирьох літніх сезонів (1903-1906) науковець ретельно вивчав антропологічні характеристики українського населення Галичини, Буковини, Угорщини, Закарпаття та Сербії.

Антропологічні вимірювання за участі Федора Вовка у Перемишлі 1903 року

Зібрані під час експедицій дані лягли в основу ґрунтовної наукової праці "Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини. Гуцули". Це дослідження стало вагомим внеском у розуміння антропологічного різноманіття українського народу та здобуло визнання в наукових колах Європи.

Повернення та викладацька діяльність у Санкт-Петербурзі

Після послаблення царської реакції в росії 1905 року Федір Вовк отримав офіційний дозвіл на повернення до імперії у січні 1906 року. Проте йому було заборонено жити в Україні. Оселившись у Санкт-Петербурзі, він став консерватором (куратором) двох відділів російського музею імператора Олександра III. 

Викладаючи антропологію в Санкт-Петербурзькому університеті, науковець згуртував навколо себе студентів, створивши власну антропологічну школу. Сучасники відзначали його педагогічну демократичність: він швидко залучав учнів до найвідповідальнішої роботи, відряджаючи їх у самостійні етнографічні й антропологічні експедиції.

Археологічні відкриття

Федір Кіндратович Вовк був одним із перших дослідників палеолітичних пам'яток на території України. У 1908 році, ставши членом Українського наукового товариства в Києві, Федір Вовк почав досліджувати Мізинську стоянку, розташовану на мальовничому березі Десни.

Мізинський браслет з бивня мамонта

Вироби з кременю та кістки мамонта, знайдені на цьому місці, були представлені на виставці, присвяченій XIV Археологічному з'їздові, який відбувся в 1908 році у Чернігові. Через чотири роки, на Міжнародному конгресі антропологів і археологів у Женеві, Федір Кіндратович Вовк ознайомив світову наукову громадськість із сенсаційними знахідками — унікальними жіночими статуетками та прикрасами з кістки мамонта і морських черепашок. Завдяки цьому відкриттю, пізньопалеолітична Мізинська культура стала відомою у науковому світі, а зображення браслета з бивня мамонта та жіночих фігурок, вкритих меандровим орнаментом, з'явилися на сторінках закордонних видань.

Етнографічні дослідження

Федір Вовк також плідно працював у галузі етнографії. Він досліджував народні звичаї, обряди, фольклор, матеріальну культуру українців. 

Організовані Федором Вовком дослідження народного побуту та звичаїв українців завершилися публікацією першої в українській науці ґрунтовної праці «Український народ в його минулому і сучасному», виданої у Петрограді в 1916 році. До цієї роботи увійшли дві основні статті – «Антропологічні особливості українського народу» та «Етнографічні особливості українського народу». Ці статті до сьогодні залишаються одними з небагатьох узагальнюючих досліджень культури українського народу.

Матеріали для цієї праці були зібрані під час польових експедицій, які охопили майже всю етнічну територію України - від Галичини до Кубані. Дослідник, разом зі своїми учнями, ретельно документував антропологічні й етнографічні особливості українців.

За Федором Вовком, антропологічний тип українців характеризується темним кольором волосся та очей, високим зростом, брахікефалією (круглоголовістю), вузьким обличчям із прямою формою носа. Учений вважав, що українці належать до південнослов’янського антропологічного типу, значно відрізняючись від інших східнослов’янських народів – росіян та білорусів. Вовк підкреслював морфологічну спорідненість українців із південними та західними слов’янами, що додатково підтверджує унікальність української нації.

Трагічна смерть і наукова спадщина

Після краху російської імперії у 1917 році уряд Української Народної Республіки закликав усіх діячів української науки та культури, які колись були змушені залишити Батьківщину, повернутися додому й долучитися до будівництва національної держави. Цей заклик знайшов відгук у багатьох українських інтелектуалів, серед яких був і Федір Вовк. Йому запропонували посаду професора кафедри географії та антропології Київського університету. Проте трагічна подія обірвала його життя – дорогою до Києва він захворів на грип (під час пандемії "іспанки") та 29 червня 1918 року помер у місті Жлобин (Білорусь). Видатного науковця поховали в передмісті на березі Дніпра.

Його наукова спадщина є неоціненним скарбом української науки. Дослідження Федора Вовка заклали фундамент для розвитку української антропології, археології та етнографії.

Цікавою рисою Федора Кіндратовича була його схильність адаптувати своє прізвище до мови країни, де він перебував або де публікував свої праці. Так, в українських текстах він використовував форму "Хведір Вовк", у російських – "Федор Волков", а в румунських –  "Лупулеску", що буквально у перекладі означає "вовк".

Реабілітація та вшанування пам'яті

Наукова реабілітація здобутків Федора Вовка розпочалася вже після 1991 року. Важливим етапом цього процесу стало заснування 10 лютого 2015 року "Центру палеоетнологічних досліджень" ім. Федора Вовка. Метою Центру є розв’язання наукових, освітніх і пам’яткоохоронних проблем у сучасних археології, антропології, етнології та інших суміжних науках. Центр функціонує на базі кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, залучаючи провідних спеціалістів та молодих науковців до досліджень і популяризації спадщини видатного вченого.

20 травня 2016 року в Полтаві вулицю Коп’яка було перейменовано на вулицю Федора Вовка. Це рішення стало символічним визнанням його внеску в науку та культуру України, а також нагадуванням про важливість збереження національної історії та пам'яті про видатних особистостей.

Пам'ятний знак в селі Крячівка на Батьківщині Федора Вовка

Бібліотека й етнографічна спадщина

Свою книгозбірню Федір Вовк збирав протягом усього життя, починаючи з часу роботи в Парижі. Вона має значну цінність не лише як систематично підібрана колекція книг з етнографії, антропології та археології, але й як пам'ятка його наукової діяльності.

Книжки Федора Вовка містять його наукові думки, критичні зауваження, примітки та присвяти від колег. Він бажав, щоб його особисті книги, матеріали і колекції передали науковій інституції України, якою й стала Українська академія наук, а саме новоутворений Музей (згодом Кабінет) антропології та етнології, що отримав ім’я професора Федора Вовка.

Лише у 1921 році архів і колекції науковця було перевезено з Петрограда до Києва, де вони стали основою новоствореного Антропологічно-етнологічного музею імені Федора Вовка.

Федір Вовк та його спадщина

Етнографічна спадщина Федора Вовка вражає своїм розмаїттям та глибиною. Дослідник збирав та аналізував матеріали, що стосуються різних аспектів життя українського народу. Серед численних етнографічних праць Федора Вовка можна виділити розвідки про народні назви рослин, про сільські ярмарки та їхнє значення, про народний орнамент і побратимство; праці, присвячені дерев’яним церквам.

Самобутній та оригінальний матеріал, який зібрав Федір Вовк, сягає європейського значення. Його праці не лише дають цінні знання про українську культуру та історію, а й роблять вагомий внесок у розвиток етнографії як науки.

Важливо підкреслити, що дослідження Вовка не втратили актуальності й досі. Вони використовуються сучасними науковцями, краєзнавцями та шанувальниками української культури.

Вчений, який збудував національну самосвідомість

Федір Вовк – видатний український вчений, який присвятив своє життя дослідженню історії та культури рідного народу. Його праці мають велике значення для розвитку української науки та формування національної самосвідомості.

Наукова спадщина Федора Вовка є неоціненним скарбом української науки. Його дослідження заклали фундамент для розвитку української антропології, археології та етнографії. Праці Федора Вовка мають велике значення для розуміння історії та культури українського народу.

Він назавжди залишиться в пам'яті як видатний український вчений, який присвятив своє життя служінню науці та рідному народу.


Читати також