Олесь Гончар: головні моменти життя та творчості великого письменника
Олесь Гончар — видатний український письменник, чия творчість увібрала в себе дух часу, наповненого війною, післявоєнною руїною та відродженням України. Його літературна спадщина залишається невід'ємною частиною сучасної української культури, а громадська діяльність — важливою сторінкою історії становлення нації. Гончар з’явився у світі літератури як голос правди, моралі та совісті, збагачуючи українське суспільство своїми творами та активною позицією.
Цікаві та маловідомі факти з життя Олеся Гончара
- Олесь Гончар (при народженні Олександр Біличенко) народився 3 квітня 1918 року в селі Ломівка неподалік Катеринослава (нині — передмістя сучасного міста Дніпро) в родині Терентія і Тетяни Біличенків.
- У три роки став сиротою і виховувався бабусею та дідусем у селі Сухе Полтавської області.
- У 1927 році восьмирічного Сашка записали до школи під прізвищем матері – Гончар. Оскільки в класі вже був учень на ім’я Сашко, вчителька почала називати його Олесем.
- На Полтавщині майбутній письменник закінчив семирічну школу та працював у районній газеті. Саме з редакції його направили до технікуму журналістики у Харкові. А згодом він став студентом філологічного факультету.
- Добровольцем пішов на фронт у складі студентського батальйону в 1941 році. Потрапив у полон, але втік і продовжив воювати, отримав два поранення та був нагороджений орденами «Слави» і «Червоної Зірки», трьома медалями «За відвагу» та медаллю «За оборону Києва».
- Після війни Гончар повернувся до навчання в Дніпропетровському університеті, закінчивши його з відзнакою. Потім вступив до аспірантури Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка в Києві та став членом Спілки письменників УРСР.
- Зі своєю майбутньою дружиною Валентиною Данилівною письменник познайомився у Дніпропетровську, де він жив в повоєнний час у своєї сестри.
- Його роман «Прапороносці» написаний на основі власних фронтових спогадів та робився впродовж трьох років.
- У 1959-1971 роках Олесь Гончар очолював Спілку письменників України. За роман «Людина і зброя» у 1960 році отримав Державну премію імені Тараса Шевченка.
- У 1963 році роман «Тронка» Олеся Гончара був удостоєний Ленінської премії.
- У 1968 році вийшов роман «Собор», над яким Гончар працював чотири роки. Спочатку його хвалили, але згодом розпочалася кампанія проти твору. Автора звинувачували в підриві державного устрою, і роман майже 20 років був заборонений. Гончара врятувало його ім’я та підтримка колег.
- Олесь Гончар був одним із засновників Українського фонду культури — першої неурядової благодійної організації в Україні.
- У 1989 році роман «Собор» був номінований на Нобелівську премію українською діаспорою, проте премії письменник не отримав.
- Свої твори письменник зазвичай писав з 10 до 14 години, зачиняючи двері кабінету на ключ і вимикаючи телефон. Коли його шукали, домочадці відповідали, що його немає вдома.
- Після історичного референдуму 1 грудня 1991 року саме Олесь Гончар на сесії Верховної Ради проголосив результати, які засвідчили бажання українців жити в незалежній державі.
- Твори Гончара перекладені 67 мовами, а Біографічний центр у Кембриджі визнав його «Всесвітнім інтелектуалом» у 1992–1993 роках.
- Олесь Гончар відіграв важливу роль у відбудові Михайлівського Золотоверхого монастиря, на знак чого 17 травня 2011 року на будівлі собору відкрили меморіальну дошку на його честь.
- У жовтні 1990 року студенти на Майдані Незалежності оголосили голодування, відоме як «Революція на граніті». Серед протестувальників була онука Гончара, Леся. Олесь Гончар підтримав їх, звернувшись до Верховної Ради.
- Олесь Гончар пішов із життя 14 липня 1995 року у віці 77 років. Його поховали на Байковому цвинтарі в Києві, увічнивши пам’ять про видатного письменника.
- У 2005 році Олесю Гончару посмертно присвоєно звання Героя України.
- Іменем Олеся Гончара названо Дніпропетровський національний університет.
- У 2016 році внесений до списку проєкту «Незламні» Українського інституту національної пам’яті як один з 15 видатних українців, які пережили Голодомор.
Олесь Гончар залишив по собі не лише багатий літературний спадок, але й приклад того, як мистецтво і громадська позиція можуть впливати на формування національної самосвідомості. Його життя — це історія боротьби, пошуку правди та віри в краще майбутнє для України. Творчість і громадська діяльність Гончара залишаються актуальними й сьогодні, надихаючи нові покоління українців.