Вежа Артинова у Вінниці: символ міста та архітектурна спадщина
В самому серці Вінниці, на Європейській площі, височіє унікальна споруда — Вежа Артинова, що є невід'ємною частиною історичного та культурного обличчя міста. З моменту свого створення у 1912 році вона виконувала різні функції: водонапірної вежі, пожежної каланчі, житлового будинку, а нині слугує місцем збереження пам'яті воїнів Вінниччини. Вежа не лише вражає своєю архітектурою, а й символізує стійкість і здатність до трансформації, що є невід'ємними рисами самого міста. Її годинник, як і сто років тому, точно відбиває час, а вечірнє підсвічування додає споруді чарівності, привертаючи увагу жителів і гостей Вінниці.
Архітектурний задум і роль Григорія Артинова
Водонапірна вежа була побудована у 1912 році за проєктом видатного архітектора Григорія Артинова, який з 1900 року працював головним архітектором Вінниці. Артинов прагнув не лише створити технічно досконалу споруду, але й надати їй естетичної привабливості. Завдяки його зусиллям вежа отримала восьмикутну форму, що вигідно виділяла її серед інших споруд міста, а встановлений на верху годинник надавав їй подоби міської ратуші.
Усередині вежі знаходилася піч для нагрівання води, що мала важливе функціональне значення, оскільки забезпечувала попередження замерзання води в зимовий період. Верхній ярус було пристосовано для пожежної каланчі, що забезпечувала нагляд за безпекою міста. Вежа була символом технічного прогресу та архітектурної майстерності, що поєднувала функціональність і красу.
Перший водогін у Вінниці, який обслуговувала водонапірна вежа, був досить коротким і мав довжину лише 1300 метрів. Воду для міста брали з Південного Бугу, де вона проходила кілька етапів очищення. Після цього очищена вода постачалася до осель найбагатших мешканців міста. Для решти населення воду реалізовували через спеціальні будки, розташовані на трьох водозбірних станціях.
Вежа виконувала свою функцію забезпечення водогону лише до 1920-х років, після чого її використання за первісним призначенням припинилося. Причини, чому в перші роки радянської влади вона залишилася без функціонального навантаження, досі залишаються загадкою. І це попри те, що на момент зведення вежа була зразком передової інженерної думки, створена з урахуванням найсучасніших технічних досягнень того часу.
Водонапірна вежа пережила буремні події початку ХХ століття, включно з війнами та революцією 1917 року, залишаючись неушкодженою. У роки Другої світової війни вона використовувалася як спостережний пункт. Під час визволення Вінниці у 1944 році радянські війська обстріляли вежу з гармати, намагаючись знешкодити німецького спостерігача-коректувальника, який знаходився всередині. Міцна цегляна кладка вежі змогла витримати навіть прямі влучання, сліди яких і сьогодні помітні на стінах споруди. Значно постраждав лише годинник, який згодом довелося повністю відновити.
Після завершення відновлення Вінниці від наслідків війни, водонапірна вежа остаточно втратила своє початкове призначення як частина міської системи водопостачання. Її переобладнали в житловий будинок, де оселилися працівники міського водоканалу, на балансі якого вона продовжувала знаходиться до 80-х років минулого століття. У 1983 році вежа була взята на державний облік як пам’ятка місцевого значення, що стало початком її нового життя як культурного об’єкта.
"Знесення чи збереження?": рішення, що змінило історію
У 1970-х роках водонапірна вежа опинилася під загрозою знесення через постанову радянського уряду "Про социалистический облик города". Місцева влада вважала, що історична споруда не відповідає новим архітектурним стандартам і не вписується у соціалістичну концепцію міста. Було прийнято рішення про демонтаж вежі, що викликало значний резонанс серед громадськості. На її захист піднялася інтелігенція Вінниці, яка виступила із закликами зберегти історичну пам’ятку.
Завдяки активній підтримці місцевих жителів та зусиллям архітектора Євгена Пантелеймонова вдалося не лише зберегти вежу, а й провести її реконструкцію. У 1985 році у відновленій будівлі відкрили Музей революційної та бойової слави, а в 1993 році там розмістився музей воїнів Вінниччини, що загинули в Афганістані.
З 2000 року водонапірна вежа у Вінниці отримала статус місцевої пам’ятки архітектури, ставши символом історичної спадщини міста. Нині частина будівлі перебуває у користуванні Музею Вінниці, який облаштував на першому поверсі експозиційний простір. Тут представлено виставки, присвячені історії міста, його архітектурним особливостям та ключовим подіям, які формували сучасний вигляд Вінниці.
У 2008 році вежу обладнали вечірнім підсвічуванням, яке зробило її одним із найгарніших об'єктів міста у темний час доби.
У вересні 2010 року Європейська площа у Вінниці збагатилася ще одним символом – бронзовою скульптурою видатного архітектора Григорія Артинова, творця водонапірної вежі. Композиція зображує Артинова, який сидить на лавці в задумі, наче споглядаючи своє архітектурне творіння. Лавка, виконана також із бронзи, є унікальною частиною скульптури: на одному її краю зображена водонапірна вежа, на спинці вирізьблено ім’я архітектора, а ніжки лавки своїм дизайном нагадують основу Ейфелевої вежі. Ця скульптура стала символічним вшануванням людини, яка залишила неповторний слід в історії міста.
У 2023 році вежу Артинова оцифрували, створивши її віртуальну копію. Це рішення не лише сприяє збереженню пам’ятки для майбутніх поколінь, але й забезпечує можливість її відновлення у разі руйнування. Таким чином, сучасні технології стають на захист історії.
Архітектурна досконалість: чому вежа Артинова унікальна
Водонапірна вежа у Вінниці, збудована архітектором Артиновим, є яскравим прикладом архітектурного витвору, який поєднує утилітарні функції з естетичними рисами середньовічної архітектури. Її семиярусна конструкція, висотою 28 метрів, відразу привертає увагу своєю величчю і строгістю. Вежа має восьмикутну форму з витягнутими в периметрі стінами, що робить її зовнішній вигляд одночасно грандіозним і гармонійно пропорційним.
Перша особливість, що привертає увагу – це рустований перший поверх, виконаний з гранітного каміння. Така обробка надає споруді відчуття надійності, створюючи ефект постаменту, який підкреслює велич башти. Важливим елементом є також червона цегла, що використовувалася для побудови наступних п'яти ярусів. Ці поверхи вежі розділені пілястрами та лжеарками, що надає їй ще більше декоративного вигляду, зберігаючи при цьому загальну строгість архітектури.
Купол, що завершує будівлю, з надбудовою-башточкою, є елементом, що додає легкості та вишуканості в загальну масивну конструкцію вежі.
Вузькі вікна-бійниці, мінімалістичний декор і монументальність стін надають водонапірній вежі враження середньовічної фортеці. Завдяки таким елементам вежа захоплює своїм дизайном.
Годинники водонапірної вежі
Водонапірна вежа у Вінниці славиться своїми чотирма годинниками, що розташовані на шостому поверсі будівлі. Спочатку годинникові механізми були встановлені на ще вищих рівнях вежі, проте після реконструкції в 1980-х роках, коли були встановлені новітні механізми львівського виробництва, їх перенесли на один поверх нижче.
Ці годинники не тільки слугують практичній меті, точно відбиваючи час, але й виконують важливу роль у культурному житті міста. Щодня годинник сповіщає точний час і радує вінничан мелодіями, які змінюються залежно від подій або святкових дат. Це додає споруді додаткової емоційної привабливості.
Погляд у майбутнє: вежа як натхнення
Вежа Артинова є не просто архітектурною пам’яткою, а й потужним джерелом натхнення для сучасного покоління. Вона демонструє, як гармонійно поєднувати архітектурну естетику з практичною функціональністю, а також нагадує про необхідність збереження культурної спадщини для наступних поколінь. Це не просто будівля — це символ стійкості, адаптивності та глибокої прив'язаності до рідного міста.
Шедевр Артинова в Вінниці значно перевищує роль звичайної архітектурної пам'ятки. Вона стала справжнім символом міста, що відображає його багатий історичний шлях, культуру та дух. Пройшовши через революції, війни та спроби знищення, вежа вистояла завдяки зусиллям небайдужих людей. Сьогодні вона не лише прикрашає місто, а й надихає на збереження культурної спадщини. Її історія — це історія міста, яке пишається своїм минулим і сміливо дивиться у майбутнє.
