Мистецтво Василя Забашти: портрети, пейзажі та історичні полотна
Василь Іванович Забашта — знакова постать українського мистецтва ХХ століття. Його творчість — це глибоке осягнення історії, культури та природи рідної землі. Він залишив по собі понад 1000 робіт, кожна з яких розкриває неповторність України та її людей. Митець не лише створював картини, але й виховував нові покоління художників, був активним громадським діячем, відданим збереженню української спадщини. Забашта присвятив своє життя утвердженню національної ідентичності через мистецтво, яке пронизане любов’ю до Батьківщини.
Дитинство: шлях до мистецтва
Рід Василя Забашти походить зі Слобожанщини, краю багатого на історію, який завжди славився своїми традиціями, працьовитими людьми та мальовничою природою. Саме тут, серед степових просторів, проживали Забашти – родини, які, за місцевими переказами, селилися за вежами-баштами. Про цей рід згадував український письменник Григорій Данилевський у праці «Побут і звичаї українських чумаків» (1857), відзначаючи особливості культури та побуту цих людей.
Батько майбутнього художника, Іван Федорович, походив із чумаків, а мати, Ганна Іванівна, була родом із хліборобської родини. 18 липня 1918 року в невеликому хуторі Бабенковому, що розташовувався в Ізюмському повіті Харківщини, народився майбутній митець. Цей куточок України став першим джерелом натхнення для його творчості.
Вже змалку він захоплювався малюванням, використовуючи підручні матеріали: вугілля, крейду, малюючи на стінах хати, стовбурах дерев, парканах. Попри інші інтереси, зокрема такі як читання, малювання назавжди залишалося його головною пристрастю.
Після закінчення сільської семирічної школи він вступив до Харківського художнього училища, де його талант почав отримувати професійне підґрунтя. Це було середовище, яке відкривало перед молодим митцем величезні можливості, але водночас ставило перед ним і чимало викликів.
Навчання в Харківському художньому училищі було перервано війною. У 1939 році, будучи студентом другого курсу, його мобілізували й відправили на фронт радистом у війні з Фінляндією. У першому ж бою він отримав важке поранення, в наслідок чого провів півтора роки у стані, близькому до коми. Коли почалася Друга світова війна, Василь Забашта добровільно вирушив на фронт. Він пройшов через жорстокі бої, які привели його аж до Берліна та Праги. За проявлену мужність у боях Забашту нагородили орденами Слави II і III ступенів (1944) та багатьма медалями.
Важливою віхою в його творчому житті стала півторамісячна відпустка наприкінці війни, яку він провів у майстерні відомого угорського художника Йожефа Сопроні Хорвата. Там, а також у спілкуванні з німецьким художником Штеренбергом, він отримав унікальний досвід, який описував у своїх спогадах як «навчання і знайомство з мистецтвом високого європейського рівня». Цей період значно вплинув на формування його художньої манери та розширення світогляду.
Навіть у важкі роки війни мистецтво залишалося його опорою, а жага до творчості допомагала долати труднощі. Війна загартувала не лише характер Василя Забашти, а й його погляд на світ, що пізніше відобразилося в його картинах, сповнених щирих емоцій, глибокого змісту та любові до рідної землі.
Війна як джерело натхнення
Після завершення війни Василь Забашта повернувся до мирного життя. Він став студентом Харківського художнього інституту, а згодом продовжив навчання в Київському державному художньому інституті (КДХІ). Тут він здобував знання під керівництвом видатного майстра Карпа Трохименка, який очолював історико-батальну майстерню. Вже на четвертому курсі Забашта створив свою першу значущу тематичну картину «Язика привели» (1949), яка відображала його особисті переживання війни.
Осмислення історії через мистецтво
Протягом свого життя Василь Забашта створив більше тисячі художніх полотен, серед яких можна знайти картини різних жанрів: сюжетні композиції, портрети, пейзажі, натюрморти. Основною темою його творчості стало художнє осмислення історії України, духовного та інтелектуального потенціалу нації. Через свої твори художник прагнув передати не лише мистецьке, а й філософське осмислення важливих етапів історії та національних героїв, висвітлюючи незламний дух українського народу, що на шляху до відновлення державності зберігав свою національну ідентичність.
60-70-ті роки були періодом глибокого переосмислення суспільного життя та внутрішнього світу для Забашти. У ці роки він активно шукав істинне відображення подій свого часу та історії України, досліджуючи свідчення очевидців і співрозмовників. Серед них були колишні в'язні сталінських таборів, як-от біолог Микола Шарлемань, бібліограф Григорій Коляда та мистецтвознавець Степан Таранушенко. Відкриття цих людей стало важливим етапом у розвитку його творчості, і багато з них стали героями портретів художника. Велика роль у формуванні художнього світу Забашти належала також скульптору, етнографу і колекціонеру Івану Гончару, який допоміг художнику зануритися в народну культуру та мистецтво.
З роками все більше Забашта цікавився справжньою історією свого народу, зокрема етапами національної боротьби та формування державності. Одним із таких творів стала велика композиція «Гетьман Сагайдачний та Галшка Гулевичівна», що присвячена заснуванню Києво-Могилянської академії. Портрет Галшки Гулевичівни, однієї з найважливіших постатей в історії української культури, виглядає як своєрідний символ зв’язку з духовною спадщиною, перегукуючись з традиційними зображеннями святих.
Забашта також був захоплений лекціями Брайчевського про українську давнину, що надихнули його на створення серії історичних картин, серед яких особливо важливим стало його участь у русі за відродження української національної культури. Він був одним із перших членів РУХу, активно долучаючись до культурного та громадянського руху.
Одним із найулюбленіших композиторів Василя Забашти був Людвіг ван Бетховен. Саме під звуки його музики художник створив багато своїх монументальних полотен, адже для нього музика Бетховена була не лише музичним супроводом, а й джерелом натхнення, що проникало у глибину його творчості, формуючи атмосферу його картин.
Подорожі та зв’язок із природою
Особливе місце у творчості митця займають пейзажі. В середині 70-х — 80-х років, перебуваючи на посаді голови охорони пам’яток, Василь Забашта почав активно подорожувати Україною разом із родиною. Ці подорожі стали важливою частиною його творчого життя та дозволили художнику глибше пізнати рідний край. У своїх щоденниках він фіксував враження від побаченого, а також етюдні нотатки, що допомагали йому краще розуміти зміни, які відбувалися в природі та культурі України. Він пише: «Саме у 70–80-х роках багато подорожую Україною зі своєю родиною, бачу зруйновані історичні святині, землю, спаплюжену штучними каналами, морями, водосховищами, фіксую на полотні неповторні краєвиди рідної землі.»
Для Забашти ці подорожі стали не тільки джерелом натхнення, а й моментом глибокого занурення в проблему збереження природних і культурних пам'яток України. Він не тільки відтворював природу на своїх картинах, а й переживав її втрати. Бачачи, як змінюється ландшафт і природа рідного краю під впливом людської діяльності, художник відчував величезну відповідальність за долю України. Творча майстерня Забашти переносилася на пленер, де він міг безпосередньо взаємодіяти з природою, відтворюючи її на полотні, передаючи свій особистий погляд на сучасну ситуацію в країні.
Педагогічна та громадська діяльність Забашти
Більше п’ятдесяти років свого творчого життя Василь Іванович Забашта присвятив Київському державному художньому інституту, нині відомому як Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури. Як викладач, він відіграв важливу роль у формуванні нових поколінь українських митців, передаючи їм свої знання та досвід. Протягом багатьох років він обіймав різні посади: завідувача кафедри, декана, професора, а з 1993 року — керівника відновленої майстерні пейзажного живопису. Педагогічна діяльність Забашти була невід’ємною частиною його творчого життя, адже він завжди прагнув поєднувати мистецтво з вихованням духовності та професіоналізму у студентів.
Окрім педагогічної роботи, Василь Забашта активно займався громадською діяльністю. Він став співорганізатором Всеукраїнської громадської організації «Зелений світ» та очолював комісію по захисту екології, культури та природи України при Київській спілці художників. Крім того, він був активним членом Товариства пам'яток історії та культури України, де відстоював охорону духовних і матеріальних святинь українського народу. Його громадська діяльність неодноразово переконувала, що художник не лише творить мистецтво, а й активно працює на благо своєї країни та народу.
Художник, який любив Україну
Василь Забашта пішов із життя у 2016 році, на 97-му році життя, залишивши після себе безсмертну спадщину, яка є невід’ємною частиною української культури. Його твори, що вражають глибиною та емоційною силою, стали важливим етапом у розвитку національного живопису. Тематичні картини художника, присвячені історії України та духовному відродженню нації, нині зберігаються в численних музеях України. Водночас, роботи Забашти прикрашають приватні колекції в різних куточках світу: США, Канаді, Франції, Італії, Кореї та Китаї, де вони знайомлять міжнародну аудиторію з багатою українською культурною спадщиною.
Роботи митця — це не лише картини, але й джерело натхнення для нових поколінь. Він закликав любити Україну та плекати її красу у мистецтві. Забашта показав, що через мистецтво можна не лише милуватися, а й переосмислювати життя. Його приклад надихає вірити у силу мистецтва, яке здатне змінювати світ.
