Тарас Шевченко




(1814-1861)

Тарас Шевченко – визначальна постать української літератури 19 століття. Справді неймовірною була ерудиція Т. Шевченка, яким дивовижним знавцем поезії, живопису, музики, театру, архітектури і навіть балету він був. 

У своїх художніх творах, у щоденнику та листах поет надзвичайно вміло користувався великою кількістю фактів найнеймрвірніших творчих проявів, розкриваючи тонкий і вимогливий художній смак, цілісність естетичних критеріїв. Він залишив нам оригінальні висловлювання і думки про таких майстрів, як Мікеланджело і Рафаель, Рембрандт і Рубенс, Ван-Дейк і Дюрер, Растреллі і Россі, про своїх сучасників — Брюллова, Іванова, Корейського, Айвазовського, Клодта та ін., про творців художнього слова — Гомера, Горація, Овідія, Шекспіра, Шиллера, Дайте, Гете, Бернса, Байрона, Міцкевича, Діккенса, Скотта, Жуковського, Крилова, Пушкіна, Гоголя, Лєр­монтова, Тютчева і майже про всіх своїх попередників та сучасників в українській літературі — від Сковороди і Котляревського до Марка Вовчка і Куліша.

У сфері зацікавлень Т. Шевченка були найвидатніші явища світової музичної культури: твори Бетховена, Моцарта, Шопена, Паганіні, Верді, Гайдна, Россіні, Глінки, Даргомижського, Гулака-Артемовського. Він захоплювався драматичним театром, оперою, балетом. Мріяв про створення національного українського реалістичного театру, писав для нього свої драматичні шедеври.

Все це засвідчує незмірні інтелектуальні масштаби Т. Шевченка, високий рівень його загальної й естетичної культури.