(1644–1694)
Як і Петрарка, Мацуо Басьо прагнув творчої незалежності й усамітнення. Водночас своїм життєвим шляхом і творчістю він близький до життя китайського мандрівного поета Сайгьо, самозреченістю і постійним пошуком себе нагадує українського поета й філософа Григорія Сковороду.
Мацуо Басьо завжди прагнув знайти свій шлях у мистецтві, створити щось нове, неповторне. Стоячи на порозі свого сорокаліття (а в Японії цей вік називається першою старістю), коли з часів першої публікації пройшло майже двадцять років неперервних пошуків і випробувань, Басьо створив власний стиль – стиль сьофу.
Одним з головних принципів поетики Басьо стала категорія сабі – «смуток самотності». Краса повинна передавати складний зміст простими і точними формами, що сприяє спогляданню. Спокій, пригамовність фарб, елегічний смуток, гармонія, що досягнута економними засобами, — це і є сабі, що кличе до зосередженого споглядання. Сабі для Басьо — те ж саме, що ідеальна любов для Данте і Петрарки. Надаючи піднесеності думкам і почуттям, сабі ставало невичерпним джерелом поезії.
Лірична проза Басьо відзначається рисами того ж стилю, що і хоку: вона поєднує вишуканість з «прозаїзмом» і навіть «простонародністю» багатьох виразів, винятково лаконічна і багата прихованим емоційним підтекстом. У ній, як і в поезії, Басьо поєднував вірність давнім традиціям з умінням побачити життя по-новому.
Твори
- Осіння паморозь!
- Прокинься, друже!
- Серпанок весняний
- Стежками півночі
- Сто краєвидів за коротку мить
- Хто за осіннім вітром мандрував
Критика
