Михайло Григорів

(1947-2016)

Своєрідність доробку Михайла Григоріва в модерній ліриці представників Київської школи — у тому значенні, яке здобула в його верлібрових мініатюрах метафора як стилістична «домінанта», і в особливих, оригінальних формах її використання.

Єдність психічних процесів, протилежних за своїми внутрішніми імпульсами, утримала поета на тій межі, яка дозволила діткнутися до міфу, але не розчинитися в ньому беззастережно. Поет мимоволі переносить на природу власне відчуття життя, що виражається в рухові, у вияві сили, спрямованої волею, в тих явищах або його об’єктах, в яких помічався рух, ознаки енергії волі, життя.

Структура художнього мислення автора відтворює зміст історично тривалого зрушення: дистанціюючись від навколишнього світу, людина із об’єкта відношень перетворюється на суб’єкта рефлексії.

Метафора М. Григоріва змінює наш спосіб оцінювати речі, розкривати глибинні структури реальності, яка переломлюється й розчиняється у свідомості автора настільки, що стає матеріалом, мало придатним для узагальнення. А «життєва правда» виражається в тонкій спостережливості митця і його щирості в передачі своїх відчуттів і сприйняття.

Біографія

Твори

Критика