(1901-1963) Михайло Орест жив у власному, замкненому від довколишніх впливів світі, куди не було доступу знизу, а був той світ натомість відкритий згори — для вищих сил добра і світла. Піднесено-молитовний настрій багатьох Орестових поезій, зокрема тих, де виступають чи то ліси, чи то окремі дерева — дуб, липа, береза, каштани, — являє певного роду стовп християнства з індуїстською містикою. Тісний зв’язок лірики Михайла Ореста з європейською середньовічною духовністю виявляється в предилекції поета до візійної та есхатологічної поезії. Поруч із похмурими, макабричними поезіями в Михайла Ореста зустрічаються світлі й радісні, де втілена «Світів невидимих і царств потойбічних Свята, миротворна і чиста луна...» Твори Критика |