(1894–1953)
Юліан Тувім був ніжним ліриком і нищівним сатириком, автором епічних творів й інтимно-пейзажних мініатюр, невтомним перекладачем і збирачем афоризмів, упорядником «серйозних» і гумористичних антологій.
У поетичному слові Тувіма ніколи немає «безпристрасних» віршів. Уся їхня емоційна наснаженість, увесь арсенал художніх засобів підпорядкований насамперед ідейності змісту, тому, що захищає, або що викриває в даному разі поет. Тувім, не менш ніж О. Блок, володів умінням надавати звичайнісіньким, здавалося б, уже збаналізованим словам і поняттям несподіваної яскравості та свіжості.
У творчості Тувіма безнастанне поетичне горіння позначилося величезною кількістю — як мало в кого з поетів — віршів, змістом яких є сама поезія, теми яких — поетичне слово, творчий процес. Щоразу натрапляємо в його збірках на вірші, що вже самими заголовками виразно вказують на свою тематику: «Поезія», «Лірика», «Як вірш виникає», «Як виник цей вірш», «Багдад, чи про поета», «Ще про поета» і т. д. Не обмежуючись своїми віршами, письменник обирає твори з цією ж тематикою в поетів, яких перекладає (Пушкін, Баратинський, Фет, Брюсов).
Твори
Критика
