Біографія Юліана Тувіма

Юліан Тувім – польський поет, перекладач і мовознавець – народився 13 вересня 1894 року в Лодзі в небагатій сполонізованій єврейській міщанський родині.

В юності захоплювався хімією, філателією, астрономією, з 1909 почав цікавитися лінгвістикою; цікавився мовами тунгусів, папуасів, африканських народів, австралійських племен, китайською, есперанто тощо. Навчався в російській гімназії Лодзя.

Ще з дитинства був знайомий із найкращими зразками польської літератури, адже його мати походила з родини, яка дуже поважала та була закохана у польську культуру.

1904 року дев'ятирічний Юліан вступає до російської гімназії, позаяк альтернативного польського закладу тоді ще не існувало. Але у 1906, після страйку, все-таки було відкрито гімназію з польською мовою викладання, до якої зразу ж перейшла частина учнів російської школи. Сім'я Юліана Тувіма не належала до заможних, а отже не мала матеріальної можливості перевести сина до приватного навчального закладу. Крім того, в той час з'являлися перші ознаки антисемітизму, що також серйозно вплинули на рішення батьків залишити сина в російській гімназії. Ці події ще більше надихнули майбутнього автора займатися польською літературою.

Товариш письменника, майбутній варшавський професор нейрофізіології Єжи Шапіро згадує, що навчаючись вже у старших класах, щоб не відставати від учнів приватної гімназії, Ю. Тувім почав додатково вивчати польську культуру та літературу. Саме під час свого навчання в російській гімназії, Юліан твердо вирішив стати польським поетом: почав серйозно досліджувати слово та робити свої перші літературні спроби. Першим захопленням Юліана Тувіма як поета була творчість Леопольда Стаффа, під впливом якої Тувім написав свої перші статті.

У 1916 навчався у Варшавському університеті на юридичному (два семестри) та філософському факультетах.

Наприкінці 1922 познайомився та потоваришував з Євгеном Маланюком, який протягом 1929–1943 жив і працював у Варшаві. До Маланюкової збірки «Остання весна» (1959) увійшов цикл «Ars poetica», написаний у 1930 і присвячений Тувіму.

Ще до нацистської диктатури в Німеччині виступав з критикою расистських ідей. Наближення Другої світової війни спонукало письменника до еміграції, у 1939–1945 він вимушено перебував у Франції, Португалії, Бразилії, США, що врятувало йому життя. У червні 1946 Тувім повернувся на батьківщину.

1949 року університет у Лодзі присвоїв Тувіму звання доктора honoris causa.

Лауреат Державної премії ПНР 1951 року.

Юліан Тувім помер 27 грудня 1953 року у Закопаному. Похований у Варшаві.

Творчість

Поетичний дебют відбувся у 1913, коли був надрукований його вірш «Прохання» у «Варшавському кур'єрі» (Kurier Warszawski). Навчаючись в університеті, Юліан Тувім друкував свої вірші у студентському журналі «Pro arte et studio» («За мистецтво і науку»), згодом — у різних варшавських виданнях. У 1918 вийшла друком перша книга Юліана Тувіма «Чигання на Бога».

Багато уваги приділяв формальним шуканням і словотворчості. На художньо-поетичну манеру Тувіма мала вплив творчість Леопольда Стаффа, Волта Вітмена та Артюра Рембо; поважав творчість Яна Кохановського, Юліуша Словацького.

Був одним із засновників експериментальної літературної групи «Скамандр» (Skamander) у 1919, названої на честь річки в Стародавній Греції, гаслом якої було «Поезію на вулицю!». До неї входили польські письменники: Ярослав Івашкевич, Антоній Слонімський, Ян Лехонь, Казимеж Вежинський. Група не мала політичної програми; художню філософію групи Тувім визначав як віталізм, тобто радість життя. Поезія прославляє Діоніса, бога вина, бо чари Діоніса полегшують спілкування між людьми, роблять їх близькими до природи, допомагають насолоджуватися життям. Тувім оголошує себе поетом «натовпу», що супроводжує Діоніса у його хмільних походах по землі. «Скамандрити» існували недовго.

До першого періоду творчості Юліана Тувіма належать також збірки «Танцюючий Сократ» (1920), «Сьома Осінь» (1922), «Четвертий том віршів» (1923).

З 1924 Тувім – редактор щоденної колонки в газеті «Літературні відомості» (Wiadomości Literackie). Того ж року у варшавському театрі «Нова комедія» відбулася прем'єра тувімівської інсценізації «Шинелі» М. Гоголя.

Другий етап його творчості розпочався з 1926, коли Тувім покинув Лодзь і переїхав вчитися до Варшави. В університеті вивчав право і філософію, але навчання не закінчив. На відміну від Лодзі, де переважали проросійські тенденції та були досить малі культурні потреби, Варшава була зовсім іншим містом. Вона захоплювала своєю новизною, відкривала ширші можливості, впливала на уяву. Таким чином, творчість Ю. Тувіма є дзеркальним відображенням динаміки й урбаністичної тенденції нової поезії. Ще одним поштовхом до написання майбутніх шедеврів літератури стало захоплення поета творчістю літературно-мистецьких кабаре, з якими він стикнувся саме у Варшаві. Там, разом із групою інших поетів-початківців, Юліан Тувім створює та видає журнал «Pro Arte et Studio» (1916-1919), який об'єднав навколо себе поетичну молодь і став першим щаблем літературної діяльності автора й інших поетів, які потім, у 1918, створили групу «Skamander».

Вірші Юліана Тувіма, які входили до «Pro Arte et Studio», відходили від прикладів стандартної поезії та протиставлялися поезії Молодої Польщі. Були це провокаційні, нестандартні твори, що викликали протести зі сторони цінителів традиційної поезії. Переважала тематика щоденності, опис звичайних ситуацій. Критиків непокоїло вільне вираження думок автора, вживання вульгаризмів і жаргонізмів, які були визнані як «непоетичні».

У зв'язку з цим у березні 1918 серед варшавської преси, вибухла поетична полеміка щодо віршів Юліана Тувіма.

П'ята збірка віршів, що вийшла друком у 1926, мала назву «Слова в крові». У поезії Тувіма дедалі дужче звучать трагічні мотиви. У червні 1926 поет друкує вірш «Ейа, ейа, алала», у якому виступає проти фашизму; згодом виходить збірка «Чорнолісся» (1929). Поему «Бал в опері» (1936), спрямовану проти фашизму в Польщі, було конфісковано відразу ж після друку.

У квітні 1944 Тувім до першої річниці повстання у Варшавському гетто написав статтю «Ми, польські євреї…», присвячену матері. Вважаючи себе поляком за народженням, мовою, вихованням, батьківщиною, Юліан Тувім не відмовляється від єврейської крові.

Після повернення у Польщу займався перекладацькою роботою, лінгвістичними розвідками, працював у Театрі Війська Польського, Варшавському Новому театрі, провадив рубрику сатиричних курйозів у журналі «Проблеми», видав антологію «Польська фантастична новела» (1949). Надзвичайно популярними були і залишаються поетичні цикли Тувіма для дітей: «Локомотив» (1938), «Про пана Трулялинського» (1938), «Слон Тромбальський» (1938) та ін. В останні роки життя він пише вірші «До письменника», «Клич», «Прапор», «Зустріч у 1952 році», «Дочці у Закопане», видані останньою його збіркою «Нова збірка віршів» (1953).

Перекладав з французької, російської («Горе з розуму» О. Грибоєдова, «Ревізор» М. Гоголя, поезію О. Пушкіна, М. Некрасова, В. Маяковського, Б. Пастернака, О. Твардовського та ін.), з української («Слово о полку Ігоревім» (1928; новий варіант — 1950), окремі вірші М. Рильського та Є. Маланюка) та ін.; перекладав на есперанто та ін.

На українську Тувіма переклали К. Поліщук, Ю. Шкрумеляк, М. Рильський, Д. Павличко, М. Лукаш, Г. Кочур, Є. Дроб'язко, П. Осадчук, В. Ґжицький, М. Кіяновська та ін.

Вибрані твори:
Чигання на Бога / Czyhanie na Boga (1918).
Танцюючий Сократ / Sokrates tańczący (1920).
Сьома осінь / Siódma jesień (1921).
Четвертий том віршів / Wierszy tom czwarty (1923).
Польські чари і чорти / Czary i czarty polskie (1924).
Хрестоматія чорнокнижництва / Wypisy czarnoksięskie (1924).
A to pan zna? (1925).
Czarna msza (1925).
Tysiąc dziwów prawdziwych (1925).
Слова у крові / Słowa we krwi (1926).
Tajemnice amuletów i talizmanów (1926).
Strofy o późnym lecie.
Чорнолісся / Rzecz czarnoleska (1929).
Jeździec miedziany (1932).
Циганська біблія та інші вірші / Biblia cygańska i inne wiersze (1932).
Jarmark rymów (1934).
Польський пияцький словник і вакхічна антологія / Polski słownik pijacki i antologia bachiczna (1935).
Палаюча сутність / Treść gorejąca (1936).
Чотири століття польської фрашки (1937).
Бал в Опері / Bal w Operze (поема, 1936, опубліковано 1946).
Квіти польські / Kwiaty polskie (поема, 1940-1946, опубліковано 1949).
Pegaz dęba, czyli panoptikum poetyckie (1950).
Piórem i piórkiem (1951).
Нова збірка віршів / Nowywyborwierszy (1953).