29-11-2020 101

Василь Слапчук

(нар. 1961)

Тривалий час провідною темою поетичних книжок Василя Слапчука була смерть — як найважливіша форма життя і навіть його каталізатор. Хоча структура самих збірок поета тяжіла до життєствердної романної побудови, а верлібр виглядав ідеальним засобом для архівування думок, все одно це були поезії про смерть. Це був пошук у проміжку між психологічною белетристикою і поетичною мовою. Особиста метафізика поета-воїна, що спочатку працював з культурними зразками, а потім заходився їх руйнувати.

Несподівана легкість пізнього, по-народному «афористичного» В. Слапчука, коли він позбувся силабо-тонічного баласту попередніх збірок, несподівано обертається його силою.

Усмішка, гумористичні та іронічні інтонації, розмаїті учуднення, переміщення в причинно-наслідкових залежностях — це одна з найсильніших граней Слапчукового таланту. Мовленнєво-інтонаційні перевтілення, всілякі маски, драматургія реплік, рольова лірика притягальні для письменника й надзвичайно продуктивно експлуатуються ним.

Одним із позитивних здобутків цієї, сказати б, іменної «сміхової культури» В. Слапчука, його мовно-інтонаційної гри є вдале й вигідне для поетичності пом’якшення дидактизму. Це особливо доречно при зверненнях поета до притчевих форм, що несуть у своїй жанровій пам’яті відповідну настанову. Охоче культивуючи такі форми, поет часто вдається до химеристики, несподіваних семантичних зсувів та поворотів сюжету, імітацій дитячого «наївного» погляду, виробляє своєрідні жанри — «віршизи» та «простотаки», які по-своєму звільняються від «ідейності» та досить зужитого «серйозу».

Біографія

Твори


Критика