Біографія Василя Слапчука
Василь Дмитрович Слапчук – український поет, прозаїк, літературний критик; лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2004); заслужений діяч мистецтв України (2001) – народився 23 грудня 1961 року в селі Новий Зборишів Горохівського району Волинської області.
Після закінчення Лобачівської середньої школи навчався професії шліфувальника у Луцькому технічному училищі № 1, після якого працював на автозаводі «Комунар» м. Запоріжжя.
Військовий обов'язок відбував у Афганістані. Служив у 3 батальйоні 66 ОМСБ, що знаходилася у м. Джелалабаді. 12 лютого 1981 відділення, у якому він служив, залишили прикривати відхід колони, під час бою БМП (бойову машину піхоти) підбили з гранатомета. У результаті вибуху заклинило башту. Слапчукові вдалося усунути пошкодження, після чого продовжували бій. 4 червня 1981 отримав контузію, коли БМП підірвалася на міні. Від госпіталізації відмовився, зоставшись на бойовій позиції. 18 червня 1981 під час штурму бази моджахедів в ущелині Тора-Бора (одна з п'яти наймасштабніших військових операцій, що проводилися радянськими військами на території Афганістану 1981) у провінцїї Нангархар, був тяжко поранений. Ця база стала відомою після того, як 2001 її довелося штурмувати американським військам. Лікувався у шпиталях м. Ташкента та м. Львова.
Закінчив факультет української філології Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки (1988-1993). Кандидат філологічних наук 2011. Кандидатська дисертація: «Національний образ світу у творчості поетів-шістдесятників (М. Вінграновський і А. Вознесенський)».
Голова Комітету Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень».
Член Комітету з Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша.
Одружений. Дружина – Наталія Гранич. Діти – Іван (від першого шлюбу), Дмитро.
Літературну діяльність Слапчук розпочав на початку 90-х. Його ранні вірші публікувалися в обласній молодіжній газеті «Молодий ленінець» (тепер «Віче») (1984), журналі «Перець» та у журналі «Жовтень» (тепер «Дзвін») (1989).
Перша поетична збірка «Як довго ця війна тривала» виходить у 1991 й разом із повістю «Прокляття» (1991) та книжкою віршів «Німа зозуля» (1994) утворює об'єднане афганською тематикою трикнижжя. Осмислюючи трагедії та руйнації, що їх неминуче приносить війна, Слапчук озвучує своє розуміння принципів людського існування/співіснування, в якому до найвищих моральних та духовних цінностей відносить цінності, запропоновані християнським світосприйняттям. Пережите та передумане стало значною часткою того ґрунту, на якому почали вибудовуватися його поезія й гуманістична художньо-філософська концепція світу та людини. У 2002 обидві поетичні збірки та повість «Прокляття» перевидаються книгою «Птах з обпаленим крилом», назву якої узято з вірша «Скотилось сонце кулею згори…» (зі збірки «Як довго ця війна тривала»).
До афганської теми Слапчук повертається у книжці «Навпроти течії трави» (2001), до якої увійшли написані у 1994-1999 поетичні та прозові тексти, а також у новому романі, розділи з якого у 2009 було заанонсовано у журналі «Кур'єр Кривбасу».
У наступних збірках поета душевний біль, пов'язаний із військовою тематикою, притлумлюється. У римованих поезіях, верлібрах та віршах у прозі з'являються прояснені й щемливі ліричні інтонації. У цьому сенсі є показовою книжка «Мовчання адресоване мені» (1996) — чергове поетичне трикнижжя із графічним художнім оформленням у авторському виконанні.
Серед наступних поетичних книжок Слапчука — «Укол годинниковою стрілкою» (1998), а також об'єднані просвітленим образом хлопчика-мудреця збірки «Трикнижжя Явіна» (1996) і «Крапка зсередини» (2000), в яких дедалі виразніше відбувається художньо-образний симбіоз християнського світогляду та східної філософії (конфуціанство, дзен, суфізм). Філософія Сходу віддавна належала до головних естетичних уподобань письменника. Зазначені філософсько-етичні та духовно-моральні принципи Слапчук демонструє й у поетичних книжках «Сучок на костурі подорожнього» (2002) та «Солом'яна стріха Вітчизни» (2003).
Однією з найбільш важливих та болючих у творчості Слапчука є тема Україна та українці. Письменник, із піднесеним натхненням сприйнявши Помаранчеву революцію 2004, написав книжку поезії і публіцистичних заміток під назвою «Так!..» (2005).
Після створення повісті «Прокляття», Слапчук довгий час не звертається до написання художньої прози, проте пише дві книжки літературної критики: «Політ механічної зозулі над власним гніздом» (2001) та «В очікуванні на інквізитора» (2003), в яких розглядає творчість Є. Сверстюка, М. Жулинського, Й. Струцюка, Г. Гусейнова, С. Процюка, М. Матіос, Л. Тарнашинської, К. Москальця, Ю. Ґудзя, В. Шкляра, В. Науменка, В. Лиса, В. Даниленка.
У 2003 з'являється роман «Сліпий дощ» — перший у серії прозових книг, які впродовж наступних років виходять друком у видавництві «Факт» (романи «Дикі квіти» (2004), «Осінь за щокою» (2006), «Жінка зі снігу» (2008) та повісті «Клітка для неба», «Глобус України», «Кенгуру завбільшки з цвіркуна» (2006)).
Книга поезій «Новенький ровер старенького пенсне» (Луцьк: Твердиня, 2007) містить авторське відчитання творчої біографії Павла Тичини.
Твори:
Книги поезій:
«Як довго ця війна тривала» (1991)
«Німа зозуля» (1994)
«Мовчання адресоване мені» (1996)
«Трикнижжя Явіна» (1996)
«Укол годинниковою стрілкою» (1998)
«Крапка зсередини» (2000)
«Навпроти течії трави» (2001)
«Сучок на костурі подорожнього» (2002)
«Птах з обпаленим крилом» (2002)
«Солом'яна стріха Вітчизни» (2003; 2004)
«Так!..» (2005)
«Дванадцять ню» (2005)
«Новенький ровер старенького пенсне» (2007)
«Золоті куполи» (2008)
«Вибране» (2011)
«Вибрані поезії» (2012)
«Вулик Батьківщини» (2019)
Книги прози:
«Сліпий дощ» (2003)
«Дикі квіти» (2004)
«Осінь за щокою» (2006)
«Клітка для неба» (2006)
«Жінка зі снігу» (2008)
«Книга забуття» (2013)
«Та сама курява дороги» (2015)
«Поміж світів і сяяння світил» (2016)
«Кохання, Дао і марципани» (2018)
«Роман & Роман» (2019)
Книги критики:
«Політ механічної зозулі над власним гніздом» (2001)
«В очікуванні на інквізитора» (2003)
«Бронепотяг сучасного літпроцесу» (2016)
Книги есеїв:
«Між шляхом воїна і Дао» (2011)
«Чумацький Шлях і його обочини» (2016)
«Чистий четвер» (2016)
Книги поезії й прози для дітей:
«Гарний настрій» (1991)
«Йшов їжак бережком» (1992)
«Зелений ведмедик» (1993)
«Миколаєва ніч» (2004)
«Окраєць хліба» (2005)
«Риба під парасолем» (2005)
«Бджолиний Бог і бджоленятко» (2009)
Державні нагороди і звання України:
Національна премія України імені Тараса Шевченка (2004) — за книги «Навпроти течії трави» і «Сучок на костурі подорожнього»
Заслужений діяч мистецтв України (2001)
Орден «За заслуги» II ст. (2 грудня 2014) — за вагомий особистий внесок у соціально-економічний, культурно-освітній розвиток Волинської області, значні трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 75-річчя від дня утворення області
Орден «За заслуги» III ст. (20 січня 2010) — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави
Орден «За мужність» III ст. (14 лютого 1998) — за активну громадську діяльність, участь у вирішенні питань соціального захисту учасників бойових дій, інвалідів війни та сімей загиблих в Афганістані
Грамота Верховної Ради України (2010)
Медаль «Захиснику Вітчизни» (1999)
Пам'ятна медаль «25 років виведення військ з Афганістану» (2014)
Медаль Жукова (1998)
Нагрудний знак «Ветеран війни» (1994)
Державні нагороди СРСР:
Орден Червоної Зірки (1987)
Грамота Президії Верховної Ради СРСР воїну-інтернаціоналісту (1988)
Ювілейна медаль «70 років збройних сил СРСР» (1988)
Державні нагороди іноземних країн:
Медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу» (Афганістан, 1988)
Медаль «В пам'ять 10-річчя виведення радянських військ з Афганістану» (Білорусь, 1999)
Медаль «65 років визволення Республіки Білорусь від німецько-фашистських загарбників» (Білорусь, 2009)
Звання Почесного громадянина:
Почесний громадянин Луцька (2010)
Почесний громадянин Волині (2011)
Премії:
Премія Волинського фонду культури — «Надія» (1993)
Премія імені Агатангела Кримського (1997)
Премія імені Василя Стуса (Українська асоціація незалежної творчої інтелігенції, 1999) – за творення поетичного образу України
Премія фонду Воляників-Швабінських (2000)
Премія імені Павла Тичини (2001) - за поетичну книгу «Крапка зсередини»
Міжнародна літературна премія «Тріумф» (Чергігівський інтелектуальний центр, 2001) - за значний внесок у літературу
Премія імені Івана Огієнка (2002)
Премія імені Богдана-Нестора Лепкого (2002) - за поетичну книгу «Солом'яна стріха Вітчизни»
Премія імені Бориса Нечерди (Ліга українських меценатів, 2003) – за поетичну книгу «Навпроти течії трави»
Премія імені Олекси Гірника (Ліга українських меценатів, 2006)
Премія імені Івана Кошелівця (2007)
Премія імені родини Косачів (2011) — за книгу для дітей «Бджолиний бог і бджоленятко»
Премія імені Пантелеймона Куліша (2011) — за книгу поезій «Золоті куполи»
Премія імені Леоніда Глібова (2013) — за роман «Дикі квіти»
Премія клубу української інтелігенції «Ярославів Вал» (2014) — за роман «Книга забуття»
Премія імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні» (2017)
Міжнародна літературна премія імені Миколи Гоголя «Тріумф» (Міжнародна літературно-мистецька академія України, 2020) - за книгу «Роман & Роман»
Твори
Критика
- Від пафосу до скепсису: деконструкція сакрального в поезії Василя Слапчука
- Сходинками поетичної свободи
- Чи вгамує поет спрагу світла?
Поділитися