(1895-1919)
Володимир Кобилянський був людиною щедро обдарованою, талановитою, з неабияким поетичним хистом. Більшість віршів поета занурені у світ півтонів і півзвуків, у вечорово-нічну містерію.
Починав він у річищі лірико-інтимної поезії молодомузівців, у яких переважали мотиви суму, болю, печалі, навіть розпачу. Та водночас у ранніх творах автора пробиваються переживання молодої людини, яка прагне повноцінного життя, щастя, радості, кращої долі. Кобилянський у цей час перебував у пошуках свого ідеалу, призначення, поетичного кредо.
У поезії Кобилянського київського періоду творчості з’являються мажорні, патріотично наснажені мотиви, в яких виразно звучать відгомони революційно-визвольних подій. Поетичне слово письменника стає пружним, динамічним, багатим на емоційно-експресивні асоціації. В непоодиноких віршах утверджується віра в незламність народного духу, у національне відродження України.
Твори
Критика
