Гадецька Кіра. Конкурс драбблів
Паніка
Він і досі пам’ятав це відчуття, адже, здавалося, що воно навіть зараз торкалося кінчиків його пальців; адже це важко було забути, коли розум потопав у величезній кількості думок, а вони тільки наполегливо змушували поступово божеволіти.
Повільно й тихо.
Він і досі не міг вимовити жодного слова в такі моменти, а тільки глибше занурювався в самого себе, у висновку здаючи позиції. Опинявся під дією цієї течії, абсолютно спорожнілий та, можливо, уже майже мертвий.
А втім, насправді це відчуття ніколи не було тривалим. Воно лише відносно сповільнювало час. Перетворювало секунди на хвилини для того, хто був під цим панічним, воістину нестерпним контролем.
