Історія Лесі Українки: жінка, котра змінила обличчя української літератури
Леся Українка – справжнє ім’я Лариса Косач-Квітка – є не тільки визнаною літературною іконою, але й символом сили духу та вольової боротьби. У своїх творах, пройнятих сміливими ідеями, вона втілювала вічні прагнення до свободи, творчого злету та боротьби з життєвими труднощами. Проте для глибшого розуміння творчості Лесі важливо знати про її життя і те, як складні обставини й видатні люди, що її оточували, вплинули на її світогляд. Незважаючи на фізичні страждання та невідступну хворобу, Леся Українка залишила багатий творчий спадок, що є актуальним і нині.
Сімейний спадок: династія митців і революціонерів
Лариса Косач, майбутня Леся Українка, народилася 25 лютого 1871 року в місті Звягель (тепер Новоград-Волинський) на Волині у заможній поміщицькій родині. Її батько, Петро Косач, походив із козацько-старшинського роду та був відомим правознавцем і державним службовцем, що дослужився до високого чину дійсного статського радника. Петро Косач був другом Михайла Драгоманова, відомого українського політика та публіциста, через нього познайомився з його молодшою сестрою Ольгою, котра стала дружиною Петра та матір’ю Лесі.
Мати Лесі, Ольга Драгоманова-Косач, була письменницею, відомою під псевдонімом Олена Пчілка. Вона стала першою наставницею доньки, навчивши Лесю літературним основам, ознайомлювала з кращими творами світової літератури, а згодом сприяла публікації її перших віршів. Водночас Ольга була справжньою ідейною наставницею, закладаючи основи світогляду Лесі, яка зростала в атмосфері українського національного піднесення.
Сім’я Косачів мала велику садибу на окраїні села, що була оточена природними багатствами: 500 гектарами землі, лісами, ріллею та садом. Це місце, сповнене мальовничих краєвидів, стало джерелом натхнення для Лесі Українки. На території садиби знаходилося джерело, яке в літературі стало відомим як «Лесин кадуб», а також верба, що була змальована в її знаменитій драмі-феєрії «Лісова пісня».
Михайло Драгоманов, дядько Лесі Українки, став однією з найбільш важливих постатей у її житті, адже саме його ідеї та переконання значною мірою сформували її світогляд. Змушений покинути російську імперію через свою політичну діяльність, Драгоманов оселився спочатку в Швейцарії, а згодом переїхав до Болгарії. Його боротьба за права українського народу, національну гідність та незалежність була однією з основних тем, які надихали Лесю на творчість. Драгоманов підписувався як «Українець» на початку своєї творчої та політичної діяльності, що стало прикладом для молодої поетеси. Рішення Лесі стати «Українкою» в 1884 році, коли їй було всього 13 років, стало символом її глибокої прив'язаності до української культури і національної ідеї, які вона не лише перейняла від свого дядька, але й розвивала у своїй подальшій творчості.
Дитинство і хвороба: перші труднощі, які загартували характер
Лесине дитинство не було легким. У 10 років під час Водохреща дівчина застудила ноги, що призвело до туберкульозу кісток. Хвороба переслідувала її все життя, але не зламала духу – навіть у важкі моменти Леся знаходила сили писати і творити.
Перший вірш під назвою «Надія» був написаний поетесою у віці 9 років під час її перебування в Луцьку. Цей вірш став важливою віхою у її творчому житті, адже він відображав глибокі емоції та переживання маленької Лесі. Вірш був написаний під сильним враженням від звістки про арешт і заслання її тітки, Олени Косач, молодшої сестри батька, що стало для родини великим потрясінням.
Незважаючи на всі зусилля, хвороба Лесі Українки не відступала. Для лікування туберкульозу поетеса подорожувала по різних куточках світу: вона відвідувала Карпати, Крим, Грузію, Італію, Єгипет, сподіваючись на полегшення. Проте хвороба, що переслідувала її протягом десятиліть, залишалася невідступною. Леся часто жартувала про свою тривалу боротьбу з недугою, називаючи її «тридцятирічною війною», що, на жаль, не мала переможного кінця.
Останні роки життя поетеси були позначені не лише фізичною втомою, але й дивними змінами в її зовнішності. Очі Лесі Українки набули надзвичайного, незвично блакитного кольору. Це явище викликало подив у тих, хто був поруч з нею, адже до цього часу її очі не мали такого інтенсивного забарвлення. Лесина сестра, Ісидора Косач-Борисова, згадувала у своїх спогадах цей дивний факт, який залишав незабутнє враження на всіх, хто бачив її останні роки.
Леся Українка померла 1 серпня 1913 року в грузинському курортному селищі Сурамі, де вона проводила останні дні своєї боротьби з хворобою. Вона прожила всього 42 роки, залишивши величезний спадок у літературі та культурі України. Поетеса була похована в Києві на Байковому цвинтарі, де її могила стала місцем вшанування для багатьох поколінь українців.
Освіта і багатомовність: геній, вихований самостійно
Важко уявити, але Леся Українка не пройшла жодного офіційного навчального закладу. Вона не відвідувала школу і не мала університетської освіти. Всі її знання – це результат домашнього навчання, яке їй забезпечували батьки, родичі та приватні вчителі. Леся навчилася читати у чотири роки, у п'ять почала створювати перші драматичні сюжети, а вже у шість вправно вишивала. Її інтелектуальний рівень настільки вражав, що у 19 років Леся самостійно написала підручник «Стародавня історія східних народів» для навчання своїх молодших сестер.
Леся Українка володіла багатьма європейськими мовами, серед яких були не лише слов'янські (українська, російська, польська, болгарська), а й англійська, німецька, французька, італійська, давньогрецька та латина. Вона також виявляла інтерес до вивчення грузинської, шведської та іспанської. Її літературна діяльність включала безліч перекладів, серед яких — твори Гоголя, Тургенєва, Міцкевича, Марії Конопніцької, Гейне, Гюґо, Свіфта, Шекспіра, Байрона, Жорж Санд, Ади Негрі, Герхарта Гауптмана, Метерлінка та Гомера. Такий винятковий лінгвістичний талант і глибока культурна обізнаність — справжні ознаки геніальності, які далеко не кожному дано осягнути.
Мало кому відомо, що Леся Українка також мала неабиякий талант до малювання. Її називали першою українською жінкою-мариністкою, адже вона створювала чарівні зображення моря, які відзначалися глибиною і витонченістю. На жаль, до нашого часу дійшла лише одна з її картин, проте навіть цей єдиний твір свідчить про її багатогранний талант і чутливість до краси природи.
Натхнення з рідного краю: зв’язок з природою в «Лісовій пісні»
Драму-феєрію «Лісова пісня» називають вершиною творчості Лесі Українки. Письменниця створила цей шедевр всього за 10 (за іншою версією – 12) днів, перебуваючи в Кутаїсі, далеко від рідного Полісся. Дитячі спогади про чарівні краєвиди рідної землі – ліси, озера та поля – ожили у «Лісовій пісні», де фантастичний світ Мавки, Лукаша і чарівного лісу стає глибоким філософським роздумом про зв'язок між людиною та природою. Через фольклорні символи й міфічні образи Леся Українка вдало переплітає теми кохання, пошуку гармонії та протистояння з неминучою смертю.
Твір, у якому природа виступає не просто тлом, а повноправним учасником подій, має особливу актуальність сьогодні, у світі, де екологічні питання стають глобальним викликом. Відразу після завершення «Лісової пісні» Леся Українка працювала над драмою «Камінний господар», в якій переосмислила класичний образ Дон Жуана. Цей період творчості став найпродуктивнішим і найглибшим для письменниці, підтвердивши її талант до створення як фольклорних, так і новаторських літературних образів.
Літературний прорив і нові жанри: від поезії до драматургії
Леся Українка не лише збагачувала українську літературу своїми поезіями, але й зробила вагомий внесок у розвиток драматургії, ставши першою українською авторкою, яка звернулася до жанру драматичної поеми. Вона створила нові форми літературної виразності, поєднавши елементи поезії та драми в єдиному творі, що стало значущим кроком у розвитку національної літератури. Ось чому її драматичні поеми, зокрема «Касандра», «У катакомбах» та «Камінний господар», займають особливе місце у її творчості.
Ці драматичні поеми стали важливим етапом у її творчому розвитку, оскільки через них письменниця намагалася виразити складні питання про свободу, мораль, справедливість та боротьбу. Герої її драм не просто переживають свої особисті трагедії, а й борються за ідеали, що виявляються як неминуче тяжкі, так і надзвичайно важливі для розвитку нації. Таким чином, Лесина драматургія, яка багато в чому визначила наступні етапи в українській літературі, стала важливою частиною її творчого спадку.
Більшість творів Лесі Українки були опубліковані за межами України — у таких містах, як Берлін, Дрезден, Відень, Прага. Незважаючи на її ранній літературний дебют і визнання за кордоном, протягом майже 15 років вона не отримувала гонорарів за свої твори.
Особисте життя: втрата і кохання як джерело натхнення
Життя Лесі Українки було переплетене з драматичними історіями кохання, що залишили слід в її творчості. Її серце неодноразово розбивалося через нещасливі стосунки. Першим глибоким почуттям стала закоханість у Нестора Гамбарашвілі, а згодом – в Сергія Мержинського, який залишив особливий слід у її житті та творчості. З Сергієм вона познайомилася в Ялті у 1897 році, і їхня дружба поступово переросла у сильну прихильність. У 1901 році, дізнавшись про тяжку хворобу Мержинського, Леся вирушила до Мінська, щоб доглядати його під час останніх місяців життя. Два місяці вона провела біля його ліжка, підтримуючи й переживаючи його біль. Саме в цей час, у ніч після особливо важких переживань, Леся написала драму «Одержима» – твір, що став символом її душевного болю і внутрішньої боротьби. Мержинський пішов з життя на її руках, залишивши в її душі глибоку рану, яка знайшла відгук у її поезії та драматичних творах.
Одним із цікавих аспектів особистості Лесі Українки була її надзвичайна незалежність і самостійність. Вона не підкорялася соціальним та культурним умовам своєї епохи і виявляла вперту волю у питаннях, які стосувалися її особистого життя. Одним із таких моментів стала пропозиція руки та серця від польського емігранта і революційного діяча Людвіга Варшавського. Незважаючи на його статус і популярність, Леся відмовилася від цього шлюбу, пояснивши свою позицію словами: «Ласка до чоловіків у мене невелика». Цей випадок ще раз підтверджує, що для Лесі Українки особиста свобода та самовираження були важливішими за соціальний тиск чи зовнішні обставини.
У 1907 році, в 36-річному віці, Леся Українка вийшла заміж за Климента Квітку, видатного музикознавця і фольклориста, який був на дев'ять років молодший за неї. Квітка не лише був блискучим вченим і одним із найвідоміших музикознавців світу, а й активно займався державотворенням в Україні. Він брав участь у створенні Української академії наук, що додатково підкреслює його значущість у культурному та науковому житті країни.
Подружжя Квіток проявило себе не лише як інтелектуальна пара, а й як благодійники, котрі підтримували наукові дослідження в Україні. Зокрема, вони профінансували етнографічну експедицію Філарета Колесси, яка мала велике значення для збереження українського фольклору. Під час цієї експедиції були записані пісні кобзарів на фонограф, що стало важливим етапом у розвитку української музичної науки.
Після смерті Лесі Українки в 1913 році Климент Квітка більше не одружився і присвятив своє життя науковій роботі. Проживши ще 40 років, Квітка помер у 1951 році, залишивши після себе значний спадок у музикознавстві та фольклористиці.
Спадщина Лесі Українки: вічне джерело сили і натхнення
Вплив Лесі Українки відчувається не лише у літературі, а й у театральному мистецтві, кінематографі, музиці. Її твори адаптовані у безлічі театральних постановок, зняті документальні фільми та мультфільми, а цитати з її поезій стали крилатими виразами. Пам'ять про Лесю увічнено у пам’ятниках, музеях, назвах вулиць по всьому світу – від України до Канади й Австралії. Її образ продовжує надихати покоління, а її твори, повні сміливості та глибокого гуманізму, завжди залишатимуться символом невичерпної сили духу.
Життєвий і творчий шлях Лесі Українки – це приклад для кожного, хто хоче знайти силу для подолання труднощів та прагне до високих ідеалів. Її життєва історія – це розповідь про боротьбу і перемогу, про прагнення вільного духу, що не визнає компромісів і відмови від своїх ідеалів. Твори Лесі Українки, сповнені любові до рідної землі та віри в людську гідність, залишаються актуальними і донині.
