Біографія Марка Кропивницького

Видатний актор, режисер, енергійний організатор театральної справи, талановитий композитор і письменник М. Кропивницький разом із М. Старицьким та І. Тобілевичем (І. Карпенко-Карим) підніс на новий, вищий рівень національні культурні традиції, відкрив перспективні шляхи української драматургії.

Марко Лукич Кропивницький народився 7 травня 1840 року в с. Бежбайраки на Херсонщині. Батько його хоч начебто й досяг достатку й становища в суспільстві, не прижився в панському середовищі, а його посада управителя маєтків не гарантувала ані морального захисту від сваволі, ані матеріальної стабільності його родині.

Дитинство М. Кропивницького мало чим відрізнялося від життя селянських дітей. Тоді й виявилася різнобічна природна його обдарованість, коли він сам складав пісні, писав вірші. Освіту здобував без будь-якої системи – в приватній школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати навчала його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. М. Кропивницький брав участь і в аматорському гуртку, в якому ставили п’єси українських і російських драматургів.

Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії у Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.

З 1862 року М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п’єсу «Микита Старостенко, або Не зчуєшся, як лихо спобіжить».То був твір автора-початківця (згодом він сам критично оцінив цю спробу), сповнений зовнішніх сценічних ефектів і «жахливих» пристрастей. Навіть у доопрацьованому вигляді під назвою «Дай серцю волю, заведе в неволю» ця п’єса викликала досить різкі зауваження І. Франка. Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних грунтовних авторських доробок і позначений життєвістю, оригінальністю конфлікту, соціальною гостротою. Головними для Кропивницького стали тут моральні проблеми, відповідальність людини перед самою собою за бездумне марнування власних можливостей.

Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький був людиною широких громадських і культурних інтересів, якій органічно була чужою професійна замкненість та провінційна обмеженість. Протягом усього життя Кропивницький поповнював свої знання, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди 1865 р. було переведено повіт. У молоді роки цікавився він і філософськими працями – від соціаліста-утопіста Р. Оруела до прагматика-мораліста С. Смайльса. А між ними – Дж. Ст Мілль з його розумінням моральності як прагнення до найбільшої суми загального щастя, Г. Спенсера, який ще тісніше пов’язував моральність із корисністю, навіть вульгарно-матеріалістичні міркування Я. Молешотта.

В останніх роках життя М. Кропивницький читав праці А. Шопенгауера, знаходячи в них, певно, суголосність із багатьма власними переживаннями, пов’язаними із численними розчаруваннями – житейськими і творчими. А ще більше – з філософським утвердженням співчуття, жалю як істинної основи людської моралі; ця ідея була серцевиною в більшості його творів.

На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах. 1871 року М. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати в трупі графів Моркових (Одеса). Пртягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.

Багаті музикальні та вокальні дані М. Кропивницького разом із яскравим акторським талантом викликали справжнє захоплення глядача. Незважаючи на велику популярність, він був дуже вимогливим до себе, що давало йому як режисерові право багато вимагати й від акторів. Прагнучи природності й правди, митець не допускав «ніякої пересади, ні одного крикливого вигуку, ні одного фальшивого помаху рукою, ніякого вихилясу, - на догоду особливій громаді, щоб могла за те нагородити артиста найгучнішою хвалою. Правда, сама тільки правда, і міра». Літературний стиль М. Кропивницького формувався в нерозривному зв’язку з цими рисами його творчої особистості.

1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».

Після отримання дозволу (1881 р.) на вистави українського театру (хоча й з численними обмеженнями та застереженнями) почали виникати українські трупи в Києві, Харкові, Одесі. Та робота в них не задовольняла Кропивницького, який прагнув кардинальних змін у сценічній творчості. 1882 року він організовує свою трупу, яка приблизно за рік об’єдується з трупою М. Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером.

Збірка творів Кропивницького, що вийшла в Києві 1882 року, містила п’єси «Дай серцеві волю...», «Глитай, або ж Павук», «Невольник».

Час від часу письменник звертається до інсценізації відомих літературних творів: «Глум і помста» за Шевченковими поемами «Невольник» і «Титарівна», «Вій» і «Пропавша грамота» за М. Гоголем, «Вергілієва Еенеїда» за І. Котляревським, «Вуси» за О. Стороженком, «Хоть з мосту в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»; до деяких із них Кропивницький написав оригінальну музику.

У 70-80-х роках Кропивницький звернувся й до пісні, створив кілька дивертисментів (попередник сучасної оперети). З часом художня тканина його творів ущільнюється, і для пісень та різного роду етнографічних вставок не залишається вже місця.

Драми Кропивницького «Глитай, або ж Павук», «Дві сім’ї», «Олеся», «Зайдиголова», «Доки сонце зійде...», «Перед волею», «Розгардіяш», «Супротивні течії», «Замулені джерела» дають всебічне уявлення про долю жінки від часів кріпаччини до початку ХХ століття.

1869 р. – «Помирились».
1871 р. – «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
1875 р. – «Пошились у дурні».
1882 р. – «По ревізії», «Лихо не кожному лихо, іншому й талан», «Доки сонце зійде...», «Глитай, або Павук».
1885 р. - «Вуси».

1888 р. – «Дві сім’ї».
1889 р. – «Зайдиголова», «Перед волею».
1890р. – комедія «Чмир».
1891 р. - «Олеся».
1900 р. – комедії «На руїнах», «Супротивні течії».
1903 р. – драма «Страчена сила», комедія «Мамаша».
1906 р. – «Розгардіяш».
1908 р. – комедія «Голомозий».
1909 р. – водевіль «Дійшов до розуму».
1910 р. - драма «Зерно і полова».

У деяких комедіях Кропивницького наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Головних персонажів – новоявлених панів з учорашніх мужиків, часом і з колишніх кріпаків – змальовано сатиричними барвами.

Помер М.Л. Кропивницький 21 квітня 1910 року по дорозі з Одеси, де був на гастролях. Поховано його в Харкові.