Марко Кропивницький

(1840-1910)

З ім’ям М. Кропивницького пов’язані визначні етапи розвитку української драматургії. Як драматург він починав у традиціях етнографічного реалізму («Дай серцю волю, заведе в неволю», 1863). Потім були написані комедія «Помирились» (1869), водевіль «За сиротою і бог з калитою» (1871), драми «Безпочвенники» (1878), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (70-ті роки). Однак найповніше новаторський талант М. Кропивницького виявився після пом’якшення обмежень щодо українського театру (1881 р.). У тогочасних глибоко реалістичних, самобутніх творах драматурга яскраво виявилися такі особливості його стилю, як фольклорність, етнографізм, лірична піднесеність, образність письма. Вірний син України Марко Кропивницький глибоко сприймав її недолю, болісно переживав занепад її мови, культури.

Особливість його драматургії — в поєднанні теми кохання з темою моралі, тобто добра і зла, честі й безчестя, справедливості, які переплітаються з темою влади грошей.

«Батько українського театру» Марко Кропивницький, як діячі культури доби Відродження, мав хист до різних мистецтв. Це засвідчує його доробок: 45 драматичних творів, вірші, тексти до пісень, близько 600 ролей, понад 100 режисерських робіт, музичні твори (серед них відомі романси «Соловейко», «За сонцем хмаронька пливе»), ескізи написаних ним декорацій, організація трьох театральних колективів, виховання трьох поколінь акторів (зокрема таких корифеїв української сцени, як М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський).

Біогрфія

Твори