Поет і революція
Ратушний М.
Прихід Василя Чумака в літературу збігся з бурхливими подіями в історії нашої країни, його перші друковані твори з’явилися вже після повалення самодержавства — восени 1917 року. Тому ми можемо сказати, що Чумака як поета породила революція. Більше того, революція не тільки породила В. Чумака, але й виховала його. Він був одним із перших у пожовтневій українській літературі, хто розглядав революцію як невичерпне «джерело художніх вартостей», хто розумів її як процес не лише руйнівний, що знищує старі форми суспільного існування, але й як процес творчий, що веде соціально-економічний організм «від форм віджилих — до нових, досконаліших, вищих форм» (В. Чумак, «Революція як джерело» — ж. «Мистецтво», 1920, № 1). І, мабуть, тільки усвідомлення цього допомогло Чумакові вийти в перші лави творців наваго пролетарського мистецтва.
Василь Чумак залишив помітний слід в українській радянській літературі. Разом з П. Тичиною, В. Блакитним, В. Сосюрою він був одним із перших її творців, його революційні поезії уже в роки громадянської війни здобули широку популярність серед мільйонних мас читачів. Рядки Чумакових віршів друкувалися на сторінках більшовицьких газет і листівок і відіграли свою роль у розгромі денікінців, Врангеля та білополяків. Вони звучали в той час із величезного вибуховою силою:
На кремінь — крицю: буде світ!
Ми непохитні, мав граніт.
Ми йдем і йдем, несем вогні,
І творим блиск, і творим дні!
Революційні поезії Василя Чумака не втратили свого бойового значення і в пізніший період — в роки відбудови зруйнованого війною народного господарства та будівництва соціалізму в нашій країні. «Червоний заспів» В. Чумака мав чималий вплив на формування наступного покоління українських радянських поетів. П. Усенко, Л. Первоміайський, І. Гончаренко. М. Шеремет та багато інших — в певній мірі вчилися у Чумака по-новому, правдиво зображувати радянську дійсність, оспівувати героїку соціалістичних буднів, красу нового дня. «Я пригадую цю книжечку, — говорить Павло Усенко. — Вперше я на неї натрапив, працюючи в полтавському губкомі комсомолу. Поезії мене вразили. Я перечитував їх багато разів, декламував друзям-комсомольцям, — мені здавалося, що я нічого більш пристрасного не читав з тодішньої політичної лірики. І справді — творчість Василя Чумака імпонувала всім нашим юнацьким настроям, всім нашим думам, нашим прагненням» («Зміна», 1956, № 12).
Більш як чверть століття минуло з того часу, коли востаннє безплатним додатком до газети «Пролетарська правда» було видано збірочку вибраних поезій Василя Чумака. Після того твори його не перевидавалися, а ім’я поета незабаром було несправедливо забуте в літературі і до сьогоднішнього дня лишалося невідомим для широкого кола читачів. Правда, ще в роки Великої Вітчизняної війни були спроби наших літературознавців відродити пам’ять про Чумака, однак в той час вони не дали бажаних результатів.
В чому ж причина, що твори такого тлановитого і глибоко революційного поета, як Василь Чумак, стали на певний час недоступними для читача?
Причиною цього була невірна в своїй основі націоналістична теорія «перших хоробрих», яка з’явилася в українському літературознавстві в кінці 20-х років. Згідно з цією теорією провідна роль у творенні нової української радянської літератури нібито належала не талановитим письменникам з робітників і селян, (...) а вихідцям із дрібнобуржуазних партій. Користуючись тим, що В. Чумак, як і інший талановитий поет і публіцист В. Блакитний, один час належав до партії українських комуністів-боротьбистів, горе-теоретики механічно причислили їх обох до групи «перших хоробрих», створивши своєрідний культ цих письменників. Теорія «перших хоробрих» спотворювала справжній хід розвитку літературного процесу на Україні в пожовтневий період, намагалася заперечити той факт, що українська радянська література зароджувалася у вогні повстань і громадянської війни і що творцями її були самі ж повсталі робітники й селяни разом із кращими представниками трудової української інтелігенції. Ця фальшива теорія дістала належну відсіч з боку радянської критики і була засуджена як теорія ворожа.
Вся творча спадщина В. Чумака і В. Блакитного є підтвердженням того, що ні в ідейному, ні в формальному відношенні вони не належали до групи дрібнобуржуазних літераторів. Тепер твори обох письменників знову стали надбанням народу.
Видавництво «Радянський письменник» випустило в світ нову збірку вибраних творів Василя Чумака під традиційною назвою «Червоний заспів». До неї увійшли не тільки майже всі його друковані поезії, але й кілька прозових творів — оповідань та критичних нарисів.
Останнє заслуговує на особливу увагу, оскільки в жодному з видань творів В. Чумака, які виходили раніше, його статті й оповідання не публікувалися. Навіть більшості літературознавців, не говорячи вже про рядового читача, Чумак був відомий лише як поет.
Проза Василя Чумака має для нас головним чином пізнавальну цінність, вона дає змогу глибше й точніше зрозуміти світогляд поета, його погляди на шляхи творення і розвитку пролетарського мистецтва переконують нас в тому, що він умів вірно орієнтуватися в складній політичній обстановці 1919 року і в основному стояв на вірних позиціях.
До нового видання творів Чумака увійшли три прозові речі письменника. Оповідання «Бризки пролісок» і «Братові - руку» були в свій час надруковані в журналі «Мистецтво» (1919 р.), а написане російською мовою оповідання «Товарищи» вперше побачило світ на сторінках журналу «Гарт» (1929). Крім оповідань, у збірці друкуються два нариси з циклу «Портрети пролетарських поетів», рецензія на 1-3-й номери журналу «Музагет» і програмова стаття «Революція як джерело». Всі вони були опубліковані в 1919-1920 рр. в журналі «Мистецтво» під псевдонімами С. Віче і Вагр.
Але центральне і провідне місце в книжці займають, звичайно, поезії. Тут повністю передрукована збірка «Заспів» — найповніша з усіх попередніх видань Чумакових віршів. Поезії цієї збірки подаються без змін і в тому ж порядку, як їх розмістив сам автор. Упорядник С. Крижанівський зібрав також ті вірші, які не ввійшли до збірки «Заспів». їх подано в хронологічному порядку і умовно виділено в два підрозділи: ранні поезії (1913-1917 рр.) і поезії 1918-1919 рр. Таке розміщення, хоч на перший погляд і не зовсім зручне для користування книжкою, в основному нам здається правильним. Далеко не в усіх випадках під віршами В. Чумака стоять дати їх написання. Поезії збірки «Заспів», наприклад, і зовсім їх не мають, відомий лише час першої публікації більшості з них.
Автор, очевидно, свідомо не хотів ставити дат під поезіями «Заспіву». Відомо, що частину віршів збірки він старанно переробляв, готуючи їх до друку. Поезії «Червоний заспів», «Він угадав свою мету», «Хто так тихо прийшов — невідомий», «Шкіц» та ін., в ранніх варіантах значно відрізняються від варіантів пізніших. Порівнюючи тексти, можна простежити, як В. Чумак шліфував свої вірші, загострюючи їх ідейний зміст і домагаючись більшої поетичної виразності.
У новому виданні творів В. Чумака наводяться не тільки останні тексти поезій, але й деякі їх первісні варіанти. Вказано також на час і місце першої публікації всіх без винятку творів Чумака. Це робить збірку «Червоний заспів» особливо цінною для дослідника.
Треба сказати, що нове видання вибраних творів Василя Чумака було зв’язане з чималими труднощами, які зрештою вдалося перебороти упорядникові збірки. Труднощі полягали не тільки в тому, щоб зібрати твори В. Чумака, розкидані по різних періодичних виданнях, часом унікальних і малодоступних, але і в тому, щоб по-новому оцінити їх відповідно до вимог сьогоднішнього дня, правильно пояснити їхній зміст і їхнє ідейне спрямування.
До збірки «Червоний заспів» подано велику за розміром вступну статтю і примітки.
Нам немає потреби переказувати зміст статті С. Крижанівського. Все ж на окремих її моментах, нам здається, варто зупинитися, оскільки не все з біографії і творчого доробку Василя Чумака дістало в ній чітке й послідовне висвітлення.
Ким же все-таки був той, про кого так тепло згадував Павло Усенко?
Василь Григорович Чумак народився 25 грудня 1900 року в містечку Ічні, колишнього Борзенського повіту на Чернігівщині. Батьки його були звичайними хліборобами, селянами-середняками.
Початкову освіту Чумак здобув у церковно-приходській школі, а потім в Ічнянському чотирикласному училищі, яке він закінчив з відмінними оцінками. Василь прагнув вчитися далі, та й самим батькам хотілося вивести сина «в люди». Тому після закінчення початкової школи Чумак їде в Городню, де й вступає до шостого класу гімназії. Гімназію він закінчив уже після Жовтневої революції у 1918 році.
Для нас важливо знати, як формувалися ідейно-політичні погляди Василя Чумака, оскільки це знайшло своє відображення в його творах.
Автор вступної статті зазначає, що ще з дитинства у В. Чумака пробуджується стихійний протест проти соціальної несправедливості. Відомо, що в цей «час божевільних розрух», як його називає юний поет, тобто після поразки революції 1905 р. і напередодні імперіалістичної війни, класові суперечності в місті і на селі все більше й більше загострювались. Тому цілком зрозуміло, що Чумака турбувала доля селян-бідняків. У віршах 1913-1914 рр., таких як «Пісні минулих часів», «На новий рік», ясно видно ідейні шукання поета-початківця, його намагання усвідомити причини соціальної нерівності і знайти з неї вихід. Звичайно, в той час В. Чумак ще не бачив справжнього виходу із становища, в яке потрапили бідняцькі прошарки села, його спостереження зводилися головним чином до констатації фактів.
Роки минають, за ними другі,
Правда за гратами спить,
Тільки недоля гуля навкруги,
Вкраїна мовчала й мовчить.
Цікаво, що в одній із статей про В. Чумака, вміщеній у 45-му номері одеського журналу «Шквал» за 1929 р., наводиться інший, можливо, раніший варіант цієї строфи, де останні два рядки звучать так:
Люд в темноті мовчить.
Як же навколо свистять батоги...
На жаль, ні в передмові, ні в примітках упорядник не згадав про цей варіант.
Як зазначає С. Крижанівський, весь архів В. Чумака загинув. До нас не дійшли його вірші за 1915 рік, дуже мало збереглося творів і за 1916 рік. Тому ми не можемо говорити з певністю, як проходив дальший ідейний розвиток поета. Відомо, що в цей час він написав чимало творів на історичні теми: про Запорозьку Січ, про боротьбу козаків з турками і татарами, а також ліричних творів. Очевидно, такі події і явища, як імперіалістична війна, дальше розорення і зубожіння селянства, зростання революційних настроїв у місті і на селі, справляли немалий вплив на молодого Чумака.
Перебуваючи в стінах гімназії, поет старанно вивчає російську і українську літературу, бере участь у нелегальному літературному гуртку. Є відомості про те, що в травні 1916 р. Чумак перекладає вірш І. Нікітіна «Бурлак» (переклад не зберігся) і з успіхом декламує його на вечірках. На початку того ж 1916 р., будучи регентом тюремного хору, В. Чумак зближається з політичними в’язнями Городянської тюрми. На жаль, про цей момент в біографії поета чомусь не згадується в передмові. В зошиті Чумака з’являється запис революційної пісні «Годі». Авторство її дослідники помилково приписували Чумакові. Проте пісня «Годі» користувалася широкою популярністю вже в часи революції 1905 р. і автором її Чумак бути не міг. До речі, один з варіантів її під назвою «Пісня селян Галичини» увійшов потім до збірника українських революційних пісень, виданого в Канаді у 1921 році.
Революційний зміст пісні «Годі» з її бойовим закликом до селян-бідняків — з червоним прапором повставати проти панського гніту — в той час очевидно якнайбільше відповідав настроям і переконанням Василя Чумака. Його вірш «До праці» («Руху!.. Праці!..») в ідейному відношенні прямо перегукується з піснею «Годі». У вірші висловлюється віра в те, що незабаром поввстане «люд яремний, люд німий»:
І тоді... тоді... Де слово,
Щоб сказать про це «тоді»?
Все заквітло так чудово,
Всі, як щастя, молоді...
З вірша видно, що політичні погляди В. Чумака стали більш зрілими. Він уже розумів, що визволення трудящих можливе лише шляхом збройної боротьби, шляхом революції. Правда, революцію Чумак розглядав як революцію селянську; не уявляв він собі конкретно, і якою буде народна влада після перемоги повстання. Майбутнє малювалося в його уяві просто як свято радості і весни.
На прикладі вірша «До праці» ми бачимо, як поступово зростає поетична майстерність Василя Чумака. Якщо його ранні поезії писалися ще під значними впливами творів Т. Шевченка та деяких інших українських поетів, то в цьому вірші уже проявляється щось нове, власне. Чумакове: короткі уривчасті речення, намагання висловлювати думку якомога меншою кількістю слів, особлива вагомість кожного слова, що несе певне ідейне й естетичне навантаження:
Руху!.. Праці!.. Сонця!.. Сяйва!.. Більше руху, більше сил!
Більше віри, що не зайва Наша праця між могил!
У новому виданні творів В. Чумака допущена помилка в датуванні вірша «До праці». Упорядник скористувався датою його першої публікації — 4.ХІ 1917 р. в харківській газеті «Земля і воля». Невірно говориться і про час другої публікації вірша. Вдруге вірш був надрукований в газеті «Молодий більшовик», № 86 за 27.ХІ 1927 р., під рубрикою «Вірш друкується уперше» і втретє — в «Літературній газеті» № 24 за 1928 р. Під текстом вірша, поданим у газеті «Молодий більшовик», стоїть дата — 1916 р. Очевидно, вірш «До праці» був написаний Чумаком десь наприкінці 1916 року.
Помилка у датуванні вірша привела автора передмови до невірного тлумачення його змісту.
Розглядаючи ранню творчість В. Чумака, С. Крижанівський слушно зауважує про впливи на неї російської поезії в її кращих зразках. Характерно, що перші твори Чумака були написані російською мовою, і вже пізніше поет переходить на українську. Про вільне володіння поета російським віршем говорять такі його поезії 1916-1917 рр., як «На варе», «Лесная молвь». Російською мовою була написана і стаття В. Чумака «Ответ Милоченку», опублікована в одному з номерів журналу «Молодые всходы. Труды кружка любителей изящной словесности при Городнянских гимназиях» (1918), і вже згадуване оповідання «Товарищи».
Нам здається, що авторові статті слід було б більше наголосити на ролі і значенні української народної пісні в творчості поета. Мабуть, тільки завдяки пісенним елементам навіть та частина його поезій, яка зазнала модерністських впливів і нашарувань, відзначається такою своєрідністю і неповторною оригінальністю. Можна сказати з певністю, що українська народна пісня у формальному відношенні лягла в основу революційних поезій В. Чумака 1918-1919 років.
Лютневу революцію він сприймає головним чином як революцію національно-визвольну. Повернувшись на канікули додому, В. Чумак бере активну участь в роботі ічнянської «Просвіти», яка організувалася навесні 1917 р., однак скоро розчаровується в її культурницько-просвітянських ідеалах.
Поезії Василя Чумака 1917 р. умовно можна поділити на дві основні групи: поезії з ясно вираженими соціальними мотивами і твори, в яких зображується природа й інтимні переживання ліричного героя. Маючи на увазі першу з них, дослідники, в тому числі й С. Крижанівський, вказують на нові тенденції; з одного боку, відбиття бадьорих настроїв революційного народу, віра в перемогу трудящих — поезії «До праці!» («І співи, і зелень...»), «Не вам», «Далі», а з другого — твори з нотками суму і безнадії, зневіри в можливість революційної перебудови світу. Таку двоїстість Чумакових поезій дослідники пояснюють ідейною слабістю поета, його недостатньою політичною зрілістю.
На нашу ж думку, це питання треба розв’язувати інакше. В громадянській ліриці Василя Чумака відбилася перш за все еволюція поглядів самого поета.
До нового видання творів Чумака не ввійшли два його вірші цього періоду — «Кобзареві» і «Дзвін на сполох», а тим часом вони мають важливе значення для розуміння ідейно-політичного росту поета. Обидва твори були надруковані в київській газеті «Вісті», № 229 за 17.Х.1920 р. В жодному з бібліографічних покажчиків про них не згадується, і упорядник, очевидно, не знав про їхнє існування.
Наводимо повністю тексти обох поезій.
Кобзареві
(Т. Мілоченку)
Пісні... пісні... Без краю... Без кінця... Пісні без слів... Без згуків. Але туга,
Як хмара, лине по чолу співця.
Навколо мла, навколо мла, наруга,
І день, як ніч, без місяця і зір,
І в стумі чутно: хто там плаче?
Озвись!.. Озвись, хрещений мир!..
Тиша... Ні, ось ... І хижий ворон кряче, Бо чує смерть... А люд мовчить, мовчить... Де сонце, світ? Його немає,
Покрита хмарами блакить,
А люд мовчить, і ні кінця, ні краю,
І муки, муки...
8. VI 1917 р.
Дзвін на сполох
Дзвін на сполох!.. Серед ночі...
Хтось підвівсь... Продерши очі,
Подививсь. Дививсь, дивився й знову спати завалився:
«Десь далеко. Не достане.
Завтра встану раннім рано,
Де і що — людей спитаю.
Спати... Спати... Ніч минає...»
Ранок — полум’ї кривавім...
Подивився... Сів на лаві.
Все село, як мак, червоне.
Вітер віхті рве та гоне,
А в сусіда вже хатина Зайнялася... «Гинем, гинем!..
Якби разом та не різно...»
Пізно... пізно... пізно... пізно...
16. VIII 1917 р.
Вірші «Кобзареві» і «Дзвін на сполох» становлять перехідну ланку в творчості Василя Чумака 1917 року. Якщо в поезії «До праці» («І співи, і зелень...»), датованій початком травня 1917 р., ми відчуваємо бадьорий настрій поета, викликаний лютнево-березневими подіями, палке бажання працювати на благо народу, то у вірші «Кобзареві», навпаки, висловлюється розчарування і туга В. Чумака з приводу мовчання «хрещеного миру», тобто селянства. Для нас важливим є той факт, що вірш з’явився уже в червні 1917 року. З його змісту видно, що Чумака не задовольнила Лютнева революція, бо вона по суті нічого не принесла трудящим. Ще в більшій мірі це невдоволення відчутне в наступному вірші — «Дзвін на сполох». У ньому за допомогою своєрідного символічного прийому В. Чумак попереджає селянство про те, що його чекає нове ярмо, якщо воно само не візьметься за зброю. З цього твору видно й те, що В. Чумак поступово розчаровується в революційних можливостях селянства. Вже тоді він починає звертати свій погляд до міста, до робітничого класу як провідної революційної сили. Це знайшло своє часткове відображення у поезії «Сонце-злото»:
Сонце-злото, сміх і жемчуг Я знижу в разки намиста,
Для забутих, для «найменших» Понесу в велике місто.
Це був новий мотив, який ще тільки намічався у творах Чумака, — мотив союзу міста з селом. Пізніше В. Чумак виступить як палкий борець за єдність робітничого класу з біднішим селянством і першим в українській пожовтневій літературі оспіває «єднання братніх заліз» — молота і плуга.
Вірш «Кобзареві» В. Чумак пізніше докорінно переробив. Вміщений у збірці «Червоний заспів» варіант вірша є, по суті, новим твором, з новим змістом і новим ідейним звучанням.
С. Крижанівський вірно зазначає, що на ряді Чумакових поезій 1917 р., зокрема таких, як «Чи дивлюсь на вас, тополі», «Троянда», «Краплі червоної крові» та ін., в значній мірі позначилися впливи модерністської лірики. Твори поетів-декадентів приваблювали Чумака головним чином своєю формою — витонченою, ажурною побудовою вірша, красивістю і легкістю ритміки, вишуканістю образів. Однак, використовуючи образ декадентської поезії, В. Чумак по-своєму переосмислював їх, зливав їх з народнопісенними елементами, в результаті чого виходило таке своєрідно Чумакове, як:
Хочу я — ранок у полі стрічатиму —
жемчуг молитви
хрещатим
барвінком повити... і т. д.
У передмові до нового видання досить детально проаналізовано основний поетичний доробок Василя Чумака, скупчений у збірці «Заспів». Ця збірка складається з чотирьох циклів: «З ранкових настроїв», «Мрійновтома», «Осіннє», «Цикл соціального» і орієнтовно охоплює твори 1917-1919 років. Недатованість цих віршів значно утруднює їх аналіз. Частину ранніх поезій, як уже говорилося, Чумак сам переробив, готуючи збірку до друку, тому їх можна розглядати і як продукт пізнішого періоду.
Цикли «Мрійновтома» і «Осіннє» містять інтимну лірику поета. Вона пройнята переважно мінорними мотивами, осіннім настроєм, почуттям незрозумілої туги і жалю за чимсь нездійсненим і назавжди втраченим. Вся образна система поезій цього циклу запозичена у модерністів, і про неї можна сказати словами самого Чумака — «старі-старі мотиви, старі слова сочили тугу вижатої ниви, погаслих сподівань».
Проте й серед цих поезій виділяються кілька бадьорих, життєрадісних творів, таких як «Волошки», «Вимережить пісню», «В зелену суботу».
Для нас найбільш цікавими і цінними є перший і останній чикли збірки. Перше, що впадає, в вічі при ознайомленні з творами зазначених циклів, це почуття нестримної молодості, бурхливих поривів до нових горизонтів. В. Чумак виступає тут як співець широких надій трудового люду, твердої віри у світле і щасливе майбутнє. Поет оспівує розквітлу весняну природу, «тремтіння сонця»; «поле у переливах ранкової гри». Характерно, що вся природа у Чумака бере активну участь у святкуванні революційної весни людства:
Щось цікаве мовить сонцю-світозару тягнуться устами квітоньки стрункі; через край налито пінявого чару, співи легкокрилі... усміхи... вінки!
«Молоді ж — дорогу! Молоді — усе!» проголошує В. Чумак в кінці поезії «З ранкових настроїв».
Взагалі, соціальні мотиви в поезіях Чумака тісно переплітаються з описами природи. Показовим у цьому відношенні є вірш «Травень», створений, очевидно, ще до 1917 року. Написаний у своєрідній Чумаковій манері — короткими лаконічними фразами-натяками з максимальним ідейним і естетичним навантаженням кожного слова, цей вірш в якійсь мірі нагадує уривок з «Інтермеццо» М. Коцюбинського. Ліричний герой Чумака милується весняною природою, його чарує все оте «зелене, безкордонне-безкордонне». Однак герой ні на хвилину не забуває про людину; квітуча природа в його уяві виступає контрастом до нужденного людського життя. «Ви ще й досі задоволені півопругом і хатиною? — запитує він і додає: — Можна ж краще і вільніше жить!»
Василь Чумак добре розумів, що світле й радіене майбутнє трудящих не прийде само, що за нього треба боротися, можливо, навіть віддати власне життя. В його соціальних поезіях 1918-1919 рр. відбилася вся складність революції і громадянської війни на Україні. Ідейний розвиток поета прискорюється. В. Чумак пише такі бойові революційні вірші, як «Пісня помсти», «Червоний заспів», «Революція».
Але особливих творчих успіхів Чумак досяг уже за радянських часів, коли навесні 1919 року, прибувши до Києва, він активно включився в літературно-громадянське життя. Цей проміжок життя поета в достатній мірі висвітлений С. Крижанівським.
Нам здається, що ті поезії В. Чумака 1918-1919 рр., які не ввійшли до збірки «Заспів», слід розглядати в нерозривному зв’язку з «Циклом соціального».
В громадянській ліриці Чумдка варто розглядати три основні мотиви. Це, по-перше, мотив заклику до боротьби з гетьманщиною і петлюршщиною — в таких творах, як «Пісня помсти», «Червоний заспів», «Геть сумніви». Це, по-друге, мотив оспівування переможного поступу революції і мрії трудящих — у віршах циклу «Революція». І, нарешті, третім мотивом віршів В. Чумака є мотив призначення поета в суспільстві.
Всі три основні мотиви Чумакової лірики звучали в той час по-новому, свіжо оригінально. Ми вже говорили про те, що Чумак першим в українській радянській літературі поряд з робітничими і червоноармійськими поетами виступив за міцний союз робітничого класу з селянством:
Молот і плуг. Єднанням братніх заліз викуєм зорю останню: соціалізм.
Революційні твори Василя Чумака пройняті духом колективізму, безмежної відданості революційній справі, почуттям. високого пролетарського гуманізму. З цього приводу досить згадати хоча б його чудову мініатюрну поему «Офіра», яка складається лише з 12 рядків:
Краплю крові. Кожну хвилю краплю крові
місту:
скло вітрин і тротуари сповнить ярим
змістом.
На плакатах не атрамент. І не фарби.
Кров.
Пензлі-пучки умочайте в колектив-цебро.
Герої поеми — комуністи-підпільники, які ведуть активну агітаційну роботу серед робітників. Ні хвороба, ні втома не змушують їх залишити бойових поетів. Кінець, поеми проникнутий глибокою вірою в близьку перемогу трудящих.
Немає потреби говорити про ідейно-художні особливості революційних поезій В. Чумака І918-1919 рр., про них добре сказано в передмові до нового видання. На жаль, автор статті забув висвітлити один, важливий момент у творчості поета: він нічого не сказав про третій, останній мотив Чумакових віршів.
В ряді творів, таких як «Я порву ті вінки...», «На кордоні останнім» порушується питання про місце поета в революції, його роль і призначення в суспільстві:
Це питання иа той час було дуже актуальним, оскільки воно набирало політичного значення. Відомо, що значна частина старої інтелігенції вороже зустріла Жовтневу революцію. Чимало українських письменників опинилося в контрреволюційному таборі; решта, як писав П. Тичина, «тікала в печери, озера, ліси», відмовлялася брати будь-яку участь в революційній боротьбі. Проти цих втікачів і був спрямований вірш В. Чумака «На кордоні останнім». Полемізуючи з В. Брюсовим, який в 1904-1905 рр. закликав мудреців і поетів «унести заженные светы в катакомбы, в пустоши, в пещеры», Чумак висуває своє розуміння місця поета в суспільстві. На зміну втікачам і ренегатам прийдуть нові покоління пролетарських письменників, які не будуть тінню «на зорньому тлі революції», а навпаки стануть її активним» співцями:
На кордоні досягнень, на кордоні останнім —
кожний шати зодягне і побірником стане.
І з пустель, і з печер принесуть дифірамб революції...
У чудово написаному нірші «Я порву ті вінки» В. Чумак виступав від імені всіх пролетарських письменників і закликав творити нову, «оточену сріблом» і «загартовану могутністю криці», революційну поезію. Поезія в розумінні Чумака мусить «надихати робітників і селян вірою в перемогу над поміщиками і буржуазією, кликати їх до збройної боротьби.
Василь Чуміак загинув на бойовому посту. Його розстріляли денікінці 21 листопада 1919 року. «Молодим весняним гуком пролунав і, на жаль, відлунав так скоро голос Василя Чумака», говорив пізніше Максим Рильський, відзначаючи те краще, що вніс поет в українську радянську літературу.
Нове видання творів В. Чумака не може вважатися повним. До нього не ввійшов, наприклад, Чумаків «Щоденник», написаний під час перебування поета в Лук’янівській тюрмі, куди його посадила денікінська контррозвідка на початку вересня 1919 року. Нам здається, що «Щоденник» варто було б подати саме в цьому зібранні. Не ввійшли до збірки «Червоний заспів» і деякі інші прозові твори В. Чумака — оповідання «Що було», «Пожовклі сторінки». Про час і місце їхньої публікації даються вказівки у передмові та в примітках.
Можливо, ще не все з опублікованих творів письменника вдалося розшукати упорядникові. Повне систематизоване видання творів Василя Чумака — справа майбутнього.
На сьогоднішній день ми маємо книжку, в якій зібрано основне з творчої спадщини поета, книжку, дуже потрібну і цінну не лише для широкого кола читачів, але й для дослідників-літературознавців.
Л-ра: Вітчизна. – 1957. – № 8. – С. 196-202.
Твори
Критика
