Публіцистична діяльність В. Чумака у 1918 р. (По сторінках чернігівської преси)
В.І. Півторадні
Становлення і розвиток української радянської літератури під час громадянської війни і в 20-х роках відбувалися в сприятливих умовах, створених (...) для розквіту талантів із народу (...). Десятки, сотні молодих письменників, переважно учасників історичних битв на фронтах, приходили в літературу, щоб висловити в своїх творах захоплення, радість в зв'язку з народженням нового соціального світу. Масовість — одна з характерних рис літературного процесу на Україні в післяжовтневі роки, в перше радянське десятиліття. Однак не всі з тих, що виступили тоді на літературному полі, залишилися пізніше в письменницьких рядах. Дехто згодом відійшов від літератури, відчувши своє покликання в іншій ділянці соціалістичного будівництва, а дехто був несправедливо забутий.
Поряд з іншими забутими письменниками в літературу повернено ім’я Василя Чумака. Недавно у видавництві «Радянський письменник» вийшла найповніша досі збірка поезій, оповідань та критичних статтей видатного революційного поета, сучасника П. Тичини, В. Сосюри, В. Блакитного, одного з перших творців і будівників української радянської літератури. У вступній статті до збірки С. Крижанівський з любов’ю до багатообдарозаного поета і науковою сумлінністю зібрав доступні нам відомості до поки що не написаної повної біографії В. Чумака, створив у головних рисах правдивий літературний портрет видатного революційного поета. Хоч названа нами стаття в цілому — грунтовне дослідження життя й творчості В. Чумака, в ній є цілий ряд прогалин, про які говорить сам дослідник.
До них насамперед належить період німецької окупації та панування гетьманщини, а потім петлюрівщини на Україні. Відомості про В. Чумака цього часу надто скупі і фрагментарні. Єдине, що відомо — це лише досить загальні висловлення В. Блакитного, який у передмові до «Червоного заспіву» (видання ЦК КСМУ, Харків, 1922) на підставі, очевидно, власних спостережень, засвідчив, як боляче й гостро відчував автор «Заспіву» фальшивість національно-визвольних гасел контрреволюційної Центральної Ради. «Гетьманська реакція прискорює процес видужування поета», — писав В. Блакитний. Досі ці свідчен старшого партійного товариша В. Чумака були єдиним авторитетни документом, оскільки до останнього часу майже ніхто серйозно не займався розшукуванням архівних матеріалів, які б показували ідейну еволюцію В. Чумака (...).
Період в житті В. Чумака, про який згадує В. Блакитний, дійсно, цікавий. Після закінчення Ічнянського чотирикласного училища В. Чумак вступив до Городнянської гімназії, в якій навчається до кінця 1918. З перших днів навчання він з властивим йому запалом бере енергійну участь у гуртку «Любителей изящной словесности», куди належали не лише учні, а й директор гімназії В.Л. Маригодов, учитель російсько літератури С.С. Милоченко та ін. Завдяки В.Л. Маригодову, який був близький до преси (між іншим, він входив до складу редакційної колегії «Известий Городнянского уездного исполнительного комитета» в 1917 р. проходив по списку № 2 кандидатів в Установчі збори від соціал-демократичної робітничої (об’єднаної) партії по Чернігівській губернії, часто виступав із статтями на сторінках Чернігівських та місцевої — Городнянської — газет); Василь Чумак стає постійним співробітником «Черниговской земской газеты», на сторінках якої поряд з статтями російською мовою часто друкувались окремі матеріали й по-українськи. На протязі жовтня — грудня 1918 р. В. Чумак (під псевдонімами С. Віче, Віче і Гімназист) умістив тут статті «Українізація й настрої (з Городнянського повіту)», «Чи не пора? (на увагу батькам Городнянських гімназій)», «З настроїв моменту», «З’їзд спілки хліборобів-власників Городнянського повіту» та кореспонденції про культурно-мистецьке життя Городні.
Значну цінність для заповнення «білих плям» у біографії В. Чумака мають його кореспонденції. Так з кореспонденції, вміщеній в «Черниговской земской газете» від 23 жовтня (8 листопада), ми довідуємося, що гурток «Любителей изящной словесности» засновано восени 1916 р., коли В. Чумакові було неповних шістнадцять років, що вже тоді в стінах гімназії він захоплювався творчістю Т. Шевченка і обурювався великодержавницькими діями деяких городнянських «добродіїв», які забороняли гімназистам вшановувати пам’ять великого народного поета. Літературний гурток був тим осередком, у якому поступово формувалися літературно-естетичні погляди В. Чумака. 19 жовтня (за ст. ст.) 1918 р. «при значній кількості учнів обох гімназій відбулось перше (після організаційного) загальне зібрання гуртка», писав Гімназист. Лаконічна хронікерська замітка сповіщає, що на цьому зібранні В. Чумак виголосив доповідь на тему «Настроения и задачи». Доповідач звертав увагу на «той крок назад, який зробила в останній час недавно ідеалістична молодь» і закликав «боротись з безпідставним реакційним настроєм», маючи на увазі, безумовно, сучасних йому російських і українських поетів-декадентів. Після доповіді виступив В.Л. Маригодов, який, відзначивши в загальних рисах головну ідею російської літератури XIX ст., як літератури, що на своєму прапорі «поставила великі народницькі (тобто визвольні.— В. Ц.) гасла, вивів, що треба уважно розглянути ті умови, при яких панувала в інтелігенції зневіра щодо народу, і тоді тільки робити крок в той чи інший бік. Одзначив, що в близькій будучині, завдяки сучасній політичній ситуації, засяють ідеали волі, братерства, любові. Після цього читались вірші учнів і вчениць».
Характерно, що в той час як буржуазні націоналісти намагалися розпалити серед української молоді ворожі настрої до російського народу і його передової культури, гурток «Любителей изящной словесности» пропагував почуття глибокої пошани і любові до російської літератури. На це вказує і згадувана вже промова В.Л. Маригодова, і повідомлення про те, що «гурток... в скорому часі... готується до святкування ювілею Тургенєва». Літературний вечір, присвячений пам’яті І.С. Тургенєва, відбувся у чоловічій гімназії. В кореспонденції Віче, опублікованій у «Черниговской земской газете» (№ 87-88 від 9-22 листопада 1918 р.), писалось, що «на вечорі» були прочитані реферати директором гімназії В.Л. Маригодовим і учнем Василем Чумаком, а також було виставлено 2 дії з інсценіровки романа «Отцы и дети». На сам кінець вечірки вчитель С.С. Милоченко, загримований Тургенєвим, продекламував «Как хороши, как свежи были розы». Вечірка справила гарне враження».
У згаданій замітці В. Чумак закликав молодь «і при других школах» заснувати літературні гуртки, щоб розглянути там «тернові шляхи української культури, а також соціалізм як науку, як ідею, незалежно від тих шляхів, якими він провадиться в життя». Не маючи чіткої уяви про втілення в життя соціалістичного ідеалу, В. Чумак, природно, не міг тоді бачити єдино вірного шляху побудови соціалізму, на який скеровувала трудящих, однак, постановка питання про соціалізм як науку заслуговує на особливу увагу істориків радянської літератури.
Які були інші теми рефератів на літературних вечорах «Любителей изящной словесности», сказати напевно важко; одне безсумнізно: поряд з дослідженням творчості російських письменників у гуртку (з ініціативи В. Чумака) вивчалась і українська література. Про це свідчить повідомлення «Черниговской земской газеты» від 23 листопада 1918 р. про те, що в зв’язку з 70-річчям з дня народження Д.В. Марковича, яке минало 8 листопада того року, В. Чумак на черговому зібранні гуртка прочитав реферат, присвячений творчості українського лнсьменника-демократа.
Радянському читачеві досі не було нічого відомо про В. Чумака як театрального критика. В «Черниговской земской газете» опубліковано два його відгуки на «Хмари» А. Суходольського та переробку «Полтави» Пушкіна під назвою «Мазепа» у постановці мандрівних українських труп. Ставлення критика до цих вистав негативне. «Стара шаблонова п’єса з шаблоновим виконанням справила кепське враження, — пише В. Чумак про «Хмари» А. Суходольського. Особливо вражало виконання пісні «Через річеньку» з якимсь чудернацьким приспівом: «Камзолія-камзолія, чи-лім-бом-бом».
З приводу другої вистави автор рецензії висловлює жаль, що трупа побудувала свій репертуар на «старих» п’єсах з домінуючим історичним етнографізмом» і не показала інтелігентів в українській драмі, бо цього інтелігента ще не бачила Городня і навіть не вірить в його існування. Правильно критикуючи схематичні театральні вистави, В. Чумак односторонньо й невірно оцінював п’єси українського класичного репертуару - «Ой, не ходи, Грицю», «Маруся Богуславка», «Циганка Аза» та ін. Негативна оцінка цих п’єс виникла у нього, очевидно, під впливом того, що українські мандрівні трупи, не турбуючись про піднесення культурного рівня глядачів, перетворювали майже кожну виставу в примітивну пропаганду «горілки й гопака».
Дві великі статті — «Українізація й настрої» і «Чи не пора?» — присвячені питанню української культури і освіти в роки громадянської війни. В. Чумак підкреслював, що «українізація шкіл є одно з болючих питань нашого часу», що це питання хвилює не тільки широкі маси українського села, а й українську інтелігенцію, зокрема вчителів.
Л-ра: Радянське літературознавство. – 1958. – № 1. – С. 19-25.
Твори
Критика
