Думи та історичні пісні

В НЕДІЛЮ РАНО-ПОРАНО НЕ ВСІ ДЗВОНИ ДЗВОНИЛИ

В неділю рано-порано не всі дзвони дзвонили,
Як у вдовинім дому гомоніли.
Лихий вітчим козаченька молодого лає,
Мати сину слізно промовляє:
— Іду, сину, між чужі люде,
Чи не лучче тобі на чужині буде...
Тяжко, тяжко мені тебе з дому відправляти,
А ще тяжче біля себе в знегідді держати...
Хоч підеш ти на чужину — мені сльози лити,
Хоч зоставлю тебе, сину,— повсякчас тужити!
То старша сестра коника виводить,
А середульша зброю виносить,
Щонайменша ридає,
Словами промовляє:
— Із якої тебе, брате,
Сторононьки ждати...
— Візьми, сестро, жовтого піску,
Та посій, сестро, на білому каменю,
Коли буде жовтий пісок виростати,
Зеленим барвінком камінь устеляти —
В той час, сестро, буду до вас прибувати.
Бо як тяжко на безвідді рибі пробувати,
Так тяжко на чужині безрідним проживати...
То теє промовляв,
На коня сідав,
Опрощеннє * приймав. (* Опрощеннє — прощання.)
Смутно з двора отцовського козак виїжджав.
Довго вони на могилі край села стояли.
Довго, довго козаченька вічми проводжали,
А ще довше вони його дома оплакали.

ОЙ У ЛІСІ, В БЕРЕСТЕЧКУ

Ой у лісі, в Берестечку,
Там стояла коршомка на грудочку.
Там пив-гуляв Байда мед-горілочку
Не їдну ночку-годиночку.
Ох, аж приїхав цар турецький:
— Здоров, здоров, Байда молодецький!
Покинь, Байдо, пить-гуляти,
Бери мою дочку та йди царювати!
— Твоя дочка поганая,
Твоя віра проклятая!
Крикнув цар турецький
На свої слуги, слуги молодецькі:
— Возьміть Байду ізв'яжіте,
За ліве ребро гаком возьміте!
Взяли Байду ізв'язали,
За ліве ребро гаком пройняли.
— Пусти, царю, погуляти,
Ті пташечки постріляти.
Стрелив Байда із лука —
Попав царя помежи уха,
Царицю — в потилицю,
Царову дочку —
В саму головочку.
— Не хтів, царю, Байду карати,
Тепер, царю, будеш пропадати!
Не хтів, царю, Байду вчити,
Тепер, царю, будеш в сирі землі гнити.

ОЙ ТИ, ЯНЧУКУ

— Ой ти, Янчуку,
Ой ти вродливий,
Ох ти вродливий,
Хорош, чорнобривий,
Ох ти вродливий,
Хорош, чорнобривий!
Чом у тебе, Янчук,
Ручки кривавії?
— Да убив я, убив
Сиву голубоньку,
Ой що сиділа
В лісі на дубоньку.
Ой сиділа вона,
Вона туркотала,—
Мені, молодому,
Спати не давала,
Правди не сказала.
Ой у Немирові
Усі дзвони дзвонять:
Турки з татарами
Там Янчука гонять.
Ой дзвонили дзвони,
Вони перестали:
Гонили Янчука,
Та вже і споймали.
Ой повели яром,
Яром, вулицею,
Та зв'язали ручки
Назад сирицею.
Та в неділю рано
Сонце припікає,—
Проклята сириця
Руки істискає,
— Ой чи бачиш, Янчук,
Тую кам'яницю.
Та ще на себе
Тую шибеницю?
Ой казав Янчук
Та мур мурувати,
Та казав його
Грішми обсипати.
— Ой як хто тії
Гроші буде брати,
Ой то той мене
Буде споминати.

ОЙ ПІД ДУБОМ, СТАРОДУБОМ

Ой під дубом, стародубом,
Там ляхи суд збирали.
Того Семена, того Палія
На бал зазивали:
— Приїдь, Семене, приїдь, Палію,
В гості до мене;
Зготую вечерю, дорогії напитки
Та й умисне для тебе!
Ой да скоро Семен, ой да скоро Палій
На подвір'я з'їжджав,
Зараз йому проклятий Мазепа
Чашу вина виношав.
Ох да скоро Семен, да скоро Палій
Та вина напився,—
Свому коню, коню вороному
На гриву похилився.
Ох скрикне проклятий Мазепа
Та й на своїх жандарів:
— Возьміть Семена, возьміть Палія
Да закуйте у кайдани!
Сам коня сідлаю, з двора виїжджаю
До царя на столицю.—
Ох возьміть Семена, возьміть Палія
Да закиньте у чугунну темницю...
— Здоров, царю, найясніший царю,
Превеликий дару!
Хотів Семен, хотів Палій
Світа звоювати, половину одібрати,
Од міста до міста *(* До Сибіру (прим, співака).)
Вороними кіньми зайняти.
Ох обізвався Семен Палій
У чугунній темниці:
— Ей бреше, бреше проклятий Мазепа
У царя на столиці!
Ой у неділеньку рано-пораненьку,
Як місяць добре вгору підбився.
Вже Семен, вже добрий хлопець
Із Сибіру свободився.

ОЙ ХОТІЛИ БАЗИЛЕНКИ ВВЕСЬ СВІТ ПЕРЕЖИТИ

Ой хотіли Базиленки ввесь світ пережити
Та не дали Дурбаєнки їм віку дожити.
Ой чия ж то колясочка з гори спускається?
Ой тих же то Базиленків, що позиваються.
Ой в неділю рано-пораненько собирали Базиленки велику громаду,
Викликали сестру Мар'ю та на щиру пораду.
— Порадь, порадь, сестро Мар'я, як рідная мати,
Ой як би ж нам Дурбаєнків та ізвоювати.
— Брати ж мої ріднесенькі, сама я ражу і не вражу,
Сама бачу, сама бачу, що з вами поляжу.
Ой на горі пшениченька, під горою жито:
Не померли Базиленки, а либонь їх побито...
Ой лежали Базиленки сей час, сю годину,
Поки звелів князь Петровський зробить домовину.
Ой лежали Базиленки з вечора до ранку.
Поки звелів пан Петровський викопати ямку.
А в нашої сестри Мар'ї на голові стрічка,
Куди несли Базиленків — кровавая річка.
А в нашої сестри Мар'ї у полях мережка,
Куди несли Базиленків — утоптана стежка.
А в нашої сестри Мар'ї на шиї намисто,
Куди несли Базиленків, нема слиху й вісти.

СТОРІНКА АВТОРА