Поезія змужнілого серця
Євген Прісовський
Л. Первомайеький уже в перших поезіях, написаних у 1924-27 роках, заявляє про себе як про співця молодості, яка йде в нове життя:
Ми молода невмируща сила.
Зоряні в небо вбито клинки.
Піснею,
словом,
плугом,
ділом —
Карбами краємо сонні віки.
(«Ми»)
Відчуття нездоланної сили молодого покоління, великих можливостей його, поетизація краси молодості — ось характерні мотиви лірики Первомайського того часу.
У нього звучать не мотиви смутку, туги чи розпачу, а мотиви невпинного руху вперед.
Молоде покоління, що прийшло в літературу в 20-і роки, було захоплене романтикою діянь. Молодість їхнього ліричного героя — це молодість нашої країни, молодість народу.
У молодого поета знайдемо характерні для літератури тих часів мотиви героїки громадянської війни та величі, світового значення Жовтневої революції (вірші «Віхола», «Буде день», «На допит», «Командарм»).
Характерною рисою цих віршів є трагедійність сюжету, драматична напруженість його, що передає гостроту боротьби, складність життєвих ситуацій. Зараз, читаючи «Вибране» поета, ми відчуваємо, що 20-і роки були для нього періодом шукання творчого шляху. В цих пошуках були не тільки удачі, перемоги, але й збочення, помилки.
Прагнучи знайти власний стиль, співати по-своєму, поет часом вдавався до невиправданого оригінальничання, нарочитості форми («Невідомий солдат»). Шкодила його творам і фрагментарність, нечіткість образів та неясність задуму («Лютий», «Літак над містом»),
У 30-і роки одним з найулюбленіших жанрів поета стає жанр балади. Автор любить обирати для своїх героїв найтрагічніші ситуації, в яких з особливою силою виявляється залізна воля людини. У І томі представлені кращі твори із збірки «Героїчні балади».
Коли в ліриці автора 20-х років не було ще часом центрального ідейно-тематичного стрижня, то в 30-і роки такий стрижень з’являється. Крізь поезію Первомайського того часу проходить тема подолання всіляких перешкод, сходження на вершину, розширення світогляду в процесі боротьби. Поет співає хвалу силі і безбережності океану, що символізує міць народу; хвалу бурям і вітрам, водоспадам і вогню, сонцю й рухові — хвалу безперервній борні («Океан», «Імпровізація»).
Герой поезії цих часів стає повнокровним. Зникає надмірна аскетичність, жертовність «людей у шкірянках», людина зажила багатограннішим життям.
У лірику Первомайського 30-х років все владніше, набираючи філософського звучання, входить тема призначення людини, зокрема митця в житті. Тут звучить мотив творчого неспокою письменника, почуття обов’язку все побачити, знайти нові слова й оспівати все побачене в житті, почуття відповідальності перед своїм читачем, якого він повинен поетичним словом кликати вперед.
Сила кращих його творів у тому, що, самовиражаючись, поет висловлює при цьому народну точку зору, бо його серце й розум є вмістилищем почуттів і роздумів людини.
У передмові до тритомника О. Кудін цілком справедливо говорить, що в 30-і роки Первомайеький глибоко осмислює патріотичні традиції класичної літератури, звертається до народно-пісенних джерел, а це притаманне було взагалі нашій поезії цього часу.
Засвоюючи ці традиції, а також працюючи над створенням образу позитивного героя, людини великої громадянської мужності, поет пише цикл портретів діячів культури під назвою «Творці».
Кращі зразки поезій цього циклу («Пушкін», «Олександру Прокоф’єву», «Бетховен» та інші) представлені у І томі тритомника. Жаль лише, що тут не вміщено вірш «Вітер», де створено образ Т.Г. Шевченка. Цей вірш має в циклі принципове значення.
Л. Первомайеький відомий як поет, що широко розробляє інтернаціональну тему. У «Вибраному» представлені вірші з циклів, створених у 30-і роки: «Угорські рапсодії» та «Моя Іспанія». Поезії ці настільки щирі, пройняті таким пломенем почуття, що створюється враження, ніби автор пише про свій рідний край. І коли сьогодні читаєш рядки, напоєні болем за пролиту кров іспанського народу, за палаючі міста і села, коли читаєш про той бій, який іде в Іспанії, то здається, ніби це поезія періоду Великої Вітчизняної війни. За силою почуття, за розумінням необхідності знищити фашизм вірші циклу «Моя Іспанія» не поступаються перед кращими зразками патріотичної лірики воєнного часу.
У дні тяжких випробувань, дні Вітчизняної війни, поет стає до бою. його слово суворе і безжалісне, коли він говорить про ворога. Первомайеький вважає, що поезія в цей грізний час має вчити бійця «науки ненависті», що ніжність серця треба тепер перекувати на сталь.
Характерною формою його віршів у цей час є лірико-драматичний монолог, філософський роздум та поезія-звернення.
Кров’ю серця написані такі твори, як «Земля», «На Осколі», «Відступ». У них справді відчувається те «мовчання суворе, що місця сумніву й жалю не лиша». Це поезія, яка виражає біль скипілої на камінь солдатської душі, з котрої «безжально кресало вогні... горе».
Крізь усю лірику воєнних та повоєнних літ проходить думка про те, що ціна життя пізнається в дні великих випробувань, страждань. Суворі зморшки з’являються на чолі героя творів Первомайського.
Та вже в 1942 р. у віршах автора починають бриніти і нові ноти: біль, викликаний відступом, змінюється радістю наступу, все владніше лунають акорди перемоги в симфонії бою («Світає»), відчувається нестримний порив месників і визволителів уперед.
Одним з мотивів лірики цих років є мотив радості життя, який зустрів сувору оцінку критики і визначений був як «біологічна радість». Таку ж оцінку цих поезій Первомайського знаходимо і у вступній статті О. Кудіна до І тома; слідом за попередніми критиками О. Кудін ставить поряд вірші «Життя» і «Зелений дім». Але, можливо, не слід перебільшувати вади першого вірша. Справді, чи можна так суворо засуджувати за відчуття радості життя людину, яка лишилася живою, пройшовши тяжкий воєнний шлях, людину, що бачила над собою чорне крило смерті, щохвилини чула над головою смертельну пісню куль, людину, якій, справді, було, за висловом О. Суркова, «до смерти четыре шага»? Невже такий герой не має права радіти, що він бачить сонячний промінь, чує пташиний спів, милується золотом листопадового лісу і блакиттю неба?
Поряд читаємо безліч творів, де автор говорить про відповідальність живих перед загиблими, про необхідність боротися за радісне життя народу. Що ж до вірша «Зелений дім», то в ньому поряд із щиро, зворушливо висловленим почуттям кохання живе не мотив біологічної радості життя, а саме шевченківський і горьківський погляд на життя як на борню, на вічну дорогу.
Взагалі, коли говорити про помилки Первомайського, то слід визнати сьогодні, що поетові довелося чути багато гірких і несправедливих закидів.
У І та II томах представлена післявоєнна лірика. Перечитуючи вірші із збірок «Все, чим живе душа», «Щастя для всіх», відчуваєш все більший нахил поета до філософської лірики, до лірики роздуму, що характерно взагалі для нашої поезії післявоєнного часу. Справді, «Троянди і виноград», «Голосіївська осінь» М. Рильського, «Полудень віку» А. Малишка і «За даллю — даль» О. Твардовського — все це твори з філософським забарвленням, твори, в яких поети говорять про смисл людського життя, задумуються, як треба пройти великий і складний життєвий шлях, щоб із честю пронести високе й горде ім’я людини XX сторіччя — людини, яка живе в час напруженої і гострої, але прекрасної боротьби.
Зараз автор все більше тяжить до реалістичного письма. Навіть такий романтичний жанр, як балада («Сучасні балади»), звучить у нього зараз суворіше, по-реалістичному стриманіше, ніж у 20—30-і роки.
У поетовій душі вічно живуть згадки про жахи війни: про кров і смерть фронтових друзів, про Майданек і Освенцім.
Пам’ять серця — найсильніша пам’ять. Вона зобов’язує боротися за «щастя для всіх», про кого думає поет. Настійно, наполегливо проводить письменник цю думку.
Значно слабшими, на жаль, є ті твори, де автор прагне створити конкретні образи людей труда. Хоча О. Кудін і оцінює ці поезії позитивно, але нам здається, що така оцінка є пережитком тих часів, коли твір підносили вже за вибір теми. Пише поет про робітника — значить, це досягнення.
Але сьогодні ми з вищими естетичними критеріями підходимо до явищ літератури. Тому-то слід визнати, що такі вірші, як «Голубар», «Ткаля», не розкривають поезію праці, не вийшли в них образи трудівників, бо автор вдався до надмірно буденної, простакуватої фрази, що здається навмисною, стилізованою, не пасує до стилю Первомайського, не йде від поетового серця і не зачіпає струн читачевого серця.
У II томі «Вибраного» вміщені поеми «Лісничиха», «Узмінь», «Мій батько» та роман у віршах «Молодість брата». Первомайеький, поет з нахилом до епічної манери письма, не задовольняється висловлюванням своїх думок лише в ліричному вірші. Він створює більш масштабні твори, в яких прагне глибоко розкрити душу героя. Але в той же час і в поемах та романі, у віршах ми відчуваємо пристрасне, схвильоване слово лірика. Ліричні, лірико-публіцистичні та лірико-філософські відступи, вступи до розділів або кінцівки є неодмінним компонентом епічних творів автора.
У III томі надруковані п’єси «Початок життя», «Ваграмова ніч», «Олекса Довбуш» та статті на різноманітні літературно-мистецькі теми.
Драматургія автора, як відзначала це вже критика, особливо близька до драматичних традицій Лесі Українки. Сильні й вольові людські характери, змалювання героя в момент найвищого піднесення його сил, гостро трагедійні ситуації, боротьба ідей, пристрасна полеміка між виразниками полярних точок зору — ось що ріднить п’єси Первомайського з Лесиними драмами.
Щодо статей із розділу «З щоденника поета», то при перечитуванні їх перед нами постає образ людини, закоханої в мистецтво різних народів і різних часів. Письменникові дорогі творчість Максима Рильського і Яна Неруди, поезія Генрі Лонгфелло й Арона Копштейна, артистичний дар Амвросія Бучми і краса картин українських художників Дмитра Шавикіна, Володимира Костецького, Євгена Волобуєва, Василя Овчинникова, Миколи Глущенка.
Л-ра: Вітчизна. – 1961. – № 4. – С. 200-202.
Твори
Критика
